160 років тому 27 листопада 1863 року у м. Ґура-Гумора на Буковині (нині в складі Румунії) народилася відома українська модерністська письменниця, громадська діячка Ольга Кобилянська.
Батько Юліан Кобилянський, дрібний урядовець шляхетського роду з Наддніпрянщини, народився на Галичині.
Мати Марія походила зі спольщеного німецького роду Вернерів, опанувала українську мову та перейшла в греко-католицький обряд, семеро дітей виховувала у любові до українства.
Дитинство і юність Ольги минули в містечках Південної Буковини, заселених переважно німцями та румунами й меншою мірою українцями. В німецькій початковій школі вивчала німецьку та румунську мови, українську – вдома. Надалі глибокі знання здобула самоосвітою. З 13 років почала писати вірші, пізніше оповідання німецькою мовою.
Родина Кобилянських
У 1891 з родиною переїхала до Чернівців, де мешкала до кінця життя. Під впливом літературного оточення почала писати українською мовою.
Ольга Кобилянська завжди була такою собі femme fatale. Гарна, струнка з глибоким, виразним поглядом та пенсне, вона зачаровувала з перших хвилин.
Проте її особисте життя виявилося доволі трагічним.
А почалося все у 1895 році, коли блакитноокий красень із русявою чуприною, а за сумісництвом поет та прозаїк Осип Маковей став редактором газети «Буковина» у Чернівцях. На той час чоловік вже знав Ольгу, щоправда, заочно, винятково завдяки її творам.
Через три дні Осип надсилає Кобилянській лист, де просить про зустріч, але та не відповідає. Натомість приходить до редакції сама. Бачить Маковея і… закохується. З того часу починається їхня дивна «дружба». Він редагує її твори, вона жартівливо називає його «ведмедем» і надсилає поштою квіти. І поки Осип наївно дружить, молода дівчина вже бачить у ньому свого майбутнього обранця.
Згодом Ольга їде до батька у курортне містечко Кимполунґ, куди запрошує і Маковея. Він охоче погоджується. Там після чергової прогулянки серед гір, їхнє спілкування раптово обривається. Чи то через іронічні жарти Ольги, чи то через власні переконання Осипа щодо фемінізму й ролі жінки у суспільстві (він ставився до цього руху досить скептично).
Дівчина пише йому листи, запрошує до себе, відверто говорить про бажання побачитись – у відповідь тиша. Ольга страждає. Їй боляче, що казка, в яку вона ладна була повірити, так швидко скінчилася і тепер між ними стіна. Справжнісінький мур зі спогадів та слів, які ніби голки кололи серце і змушували його кровоточити.
Восени 1897 року Осип Маковей приймає пропозицію Івана Франка працювати у «Літературно-науковому віснику» і переїжджає до Львова. Ольга дізналася про його переїзд через знайомих. Розлука загнала дівчину в депресію. Сталося найстрашніше: вона перестала писати. До внутрішніх страждань додаються проблеми з фінансами. Тата звільнили з роботи і коштів на життя у місті почало бракувати. Тож родина перебирається до села Димки.
Згодом Кобилянська зустрічає Василя Стефаника, який одразу ж закохується у неї, проте дівчина не відповідає взаємністю. Ще б пак, адже всі думки зайняті лише її коханим Осипом.
Восени 1899 року Маковей повертається до Чернівців. У душі дівчини спалахує вогник надії. Вона наважується прямо зізнатись йому в коханні й пропонує одружитися. На ті часи нечувано сміливий вчинок для жінки. Ольга сподівалася, що коханий пристане на її пропозицію. Проте Маковей змовчав. Змовчав як завжди.
Кобилянська важко переживає це мовчання. Єдине, що підтримує її в цей час – дружба з Лесею Українкою та Василем Стефаником, що з усіх сил намагаються розважити нещасну.
Згодом, у 1903 році, Кобилянська переживає інсульт, після чого їй паралізує частину тіла. А Маковей за 2 роки після того одружується з Ольгою Кордубівною, донькою священника.
Кобилянська називала її «домовою куркою», втішаючи себе, що коханий з Кордубівною тільки через гроші й насправді її не любить. Правда то була чи ні – сказати важко. Принаймні його ніжні листи до дружини свідчили про протилежне.
Осип Маковей помер у 1925. Письменниця пережила його на 17 років.
Єлизавета КІСТАНОВА
