Nemo deliectus exuitur – нікого не можназвільняти від відповідальності за правопорушення

Олександр КОЦЮБА, заслужений юрист України, народний депутат України XII(I) скликання

Nemo deliectus exuitur – нікого не можна звільняти від відповідальності за правопорушення

або правосуб‘єктність президентів України, межі їх юридичної  відповідальності за вчинки над народом (1991-2018 рр.)

Автор і редакція журналу в статті про правосуб’єктність та юридичну відповідальність президентів України, звертають увагу громадян на діючі основи права у забезпеченні виконання судовою гілкою влади принципів, які чітко закріплені в Декларації (1990), Акті проголошення незалежності України (1991) та Конституціях (1990 і 1996) й гарантіях права народу України на його владу, який переміг як у боротьбі за права і свободи Людини, громадянського суспільства, самоврядування народу, так і формуванні розвитку правової держави для інтересів усього народу.

Правознавчі дослідження фактичних обставин засвідчують, що протести народу України загострилися впровадженням президентської форми правління, яке розпочав Кравчук Л.М. Президенти спотворили узурпацією владу народу, здійснивши акт привласнення функцій змісту народовладдя – це розділ другий Декларації, замінивши діяльність Рад народних депутатів в особі виборних представників народу, перед яким вони звітували і з волі народу виконували громадські й державні доручення, контролювали виконавчу владу. Виникла так звана вертикаль представників президента, яких він традиційно авторитарно призначає президентським указом: «з вечора майбутній представник подає заяву і на завтра є волюнтаристський указ на зазначену посадову особу», яка не була і не є підконтрольною народу України. Потім існуюча їхня вертикаль «бореться» зі схемами корупції і з подивом шукає тих, хто їх породжує і де створено центр корупції?

Цю проблему вирішувати новообраному президентові, юристу за освітою. Отримавши всебічну підтримку народу України, він покликаний очистити перевантажене корупційними схемами законодавство для конституційного виконання принципів Декларації і Акту проголошення незалежності України!

Результати законотворчості протягом останніх тридцяти років волею українського народу були такими:

а) 16 липня 1990 року схвалено абсолютною більшістю парламенту Декларацію про державний суверенітет України;

б) у розділі І-му САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ закріплені принципи національної ідеології: Україна «суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення», «…здійснює захист і охорону національної державності українського народу». «Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угрупувань чи окремих осіб переслідуються за законом;

в) у розділі ІІ-му НАРОДОВЛАДДЯ  відображає основоположні принципи влади всього народу та їх реалізацію через виборні представницькі органи народу: «Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України», «Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці», «Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад…»;

г) «Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада…»;

д) «Жодна політична партія, громадська організація, інше угрупування чи окрема  особа  не можуть  виступати від імені  всього  народу  України».

Декларацією відновлено історичну назву українського суспільства і держави – «Україна»!

Здійснено цей акт через 1 162 роки (1990 рік мінус 828-й зазначений згідно літопису рік), що є одним з перших відзначень у літописному документі історичної назви Київської Русі саме як  розвитку народу України, що вперше мирно закріплено і публічно оголошено як величну подію в Україні, сприйняття людством, його представницьким органом – Генеральною Асамблеєю ООН.

Заключною частиною Декларації закріплено положення національної безпеки, що саме вона: 1) «є основою для нової Конституції України, законів України і визначає позиції Республіки при укладенні міжнародних угод»; 2) і наступні заходи передбачень та застережень: «Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладення союзного договору». Тут не випадково не застосовано поняття «державний», бо суверенітет охоплює усі відносини в Україні.

У такому ж часовому просторі Верховна Рада абсолютною конституційною більшістю прийняла Постанову від 16 липня 1990 року № 56-ХІІ Про День проголошення незалежності України (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, № 31, ст. 430). Верховна Рада постановляє:

«Вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України». Перший заступник Голови Верховної Ради Української РСР – І. Плющ». м. Київ, 16 липня 1990 року № 56-ХІІ. (Г-та Голос України, 16.07.2013).

Сучасний аналіз причин та умов розпаду СРСР потребує визначити світову закономірність розпаду державних політичних імперій у їх історичних різновидах: китайської; монголо-татарської; грецької; римської й інших. Росія і Україна у системі є політико-кримінальними аферами двох основних груп діячів: перші – ті, що приписують собі заслуги про становлення незалежності України, хоча вони не надали жодного наукового обґрунтування шляхів і способів їх  досягнення;  другі ж ті, які привласнили заощадження громадян в сумі 147 млрд доларів США, створивши фінансовий партократичний олігархат з реставрацією деспотичної  влади в суспільстві.

Ці знання допоможуть у розкритті корупційно «привласнених» заощаджень громадян ініціаторами у президенстві Кравчука Л.М. Отримавши президентську посаду, він не протидіяв як гарант Основного Закону (Конституції України) «відчуженню» 147 000 000 000 доларів США, але зберігши посаду секретаря ЦК Компартії України по ідеології для впливу: а) на комуністичну більшість парламенту України і зосереджує для оточення владу щодо управління економікою; б) це так звану не існуючу в цивілізованих країнах світу – декретизацію, позбавивши незаконно й антиконституційно у червні 1994 року депутатський корпус ХІІ-го скликання демократичних повноважень; в) вчинення переділу державної влади з корупційним центром у неконституційній президентській адміністрації; г) створення надуманої президентської вертикалі, яка вимушена діяти і у становленні парламенту ВР України ІХ скликання; д) до заміни на конституційну діяльність виборних представників народу – основи розділу ІІ-го Декларації – НАРОДОВЛАДДЯ; е) ліквідації підміни змісту історично основоположного законотворчого документа Верховної Ради, якому відповідали зміни і доповнення діючої тоді Конституції в редакції від 24 жовтня 1990 року; є) тепер  треба дати  оцінку  створеним структурам – Кравчука і Кучми – для узурпації влади народу, заміною повноважень, щоб чинити самоправне та незаконне призначення посадовців указами президентів.

Тобто таке їх необільшовицьке узурповане захоплення влади спрямоване не тільки проти ідей народовладдя і національної ідеї, закріплених народом у Декларації про державний суверенітет України:  корупційна вертикаль президентів керувала «народною радою» з Б. Гаврилишиним і у парламенті Верховної Ради, що й потребує розслідування слідчими комісіями парламенту України.

Молодий вчений Володимир Олександрович Коцюба, працюючи в Міністерстві фінансів України, знав досконало англійську мову, був неодноразово в демократичних країнах: США, Німеччина, Велика Британія, Нідерланди, Японія, вивчив їхні фінансові системи, дав об’єктивний аналіз про вчинене пограбування народу України у 1991-2014 роках привласненням шахрайськими способами заощаджень громадян в системі: Україна – СРСР і «визнаного» правонаступника – Російської Федерації. Це вже підтвердили, зокрема, американський економіст Джуд Ванніскі, який зробив надзвичайні висновки: а) «уряд способом девальвації радянського рубля фактично ліквідував приватні заощадження населення загальним об’ємом в 600 млрд рублів» у державних фінансових органах Ощадбанку Союзу РСР; б) «ці збереження були накоплені протягом десятиліть, коли покупна платоспроможність рубля і долара були приблизно одинакові: на долар можна було також купити буханку хліба, як і на рубль… в) «особисті збереження населення складали $ 600 млрд, а держава їх анулювала»; г) за своїми масштабами ця експропріація дорівнювана насильницькій колективізації сіл 30-х років. Її економічні наслідки не менше спустошливі, хоча її провели без насилля і депортацій».

Британський журналіст опублікував статтю у щотижневику The Economist, в якій стверджувалося, що лібералізація цін була необхідною, але надзвичайно болючою. У статті аргументовано, що через таке її проведення «ліквідовані заощадження населення». Але де кошти?

Про назване пограбування народу України знає більшість країн світу, дають висновки і хочуть допомогти, але мовчали і мовчать тільки українські президенти з «першого», включно з Порошенком.

Політика президентів після 1993 по 2018 роки

Показники аналітичної таблиці № 1

1991,населення -51 838,5; злочинів-405 516        2005, населення-47 280,80; злочинів-485 700. 1992,населення -52 056,6; злочинів-480 478.               2006, населення-46 929,50; злочинів-420 900.

1993,населення -52 244,1; злочинів-539 299.               2007, населення-46 646,00; злочинів-401 293.

1994,населення – 52 114,4;злочинів -571 891.              2008, населення-46 372,70; злочинів-384 424.

1995,населення – 51 728,4;злочинів -641 860.              2009, населення-46 143,70; злочинів-434 678.

1996,населення – 51 297,1;злочинів -617 262.              2010, населення-45 962,90; злочинів-500 902.

1997,населення – 50 818,4;злочинів -589 208.              2011, населення-45 778,50; злочинів-515 833.

1998,населення- 50 370,8; злочинів -575 982.             2012,  населення-45 633,6;злочинів-443 665(до 20.11).

1999,населення – 49 918,1;злочинів -545 416.              2013, населення – 45 553,0; злочинів-563 560.

2000,населення -49 429,8; злочинів -553 594.              2014, населення – 45 426,2; злочинів-529 139.

2001, населення-48 923,24; злочинів-503 676.             2015, населення – 42 928,9; злочинів-565 182.

2002,населення-48 457,01; злочинів-450 661.              2016, населення – 42 760,5; злочинів-592 604.

2003,населення-48 003,05; злочинів-556 351.              2017, населення – 42 584,5; злочинів-523 911.

2004, населення-47 622,40; злочинів-520 105.             2018, населення – 42 ???, ?; злочинів- 5?? ???.

Коротке пояснення до аналітичної таблиці №1

Узурпацію влади народу президентами розкриває демографія: а) після прийняття Декларації в Україні збільшилося населення: у 1991 – 51 838 млн;  у 1992 – 52 056 млн; у 1993 – 52, 244 млн. Ріст чисельності населення дало існуючу закономірну кількість злочинів. Але закріплення авторитарної влади президентів зразу дало негатив: зменшення населення й ріст злочинів; чисельність громадян зменшено: 1994 – 52 114 млн на 130 тис.;  1995 – 51 728 млн на 326 тис.; 199– 51 297 млн або  на 431 тис менше.

Головні причини: брутальне втручанням в діяльність усіх гілок державної влади, волюнтаризм в управлінні економікою, повернення підпільних тіньових економік, деспотія, тоталітарні методи, загострення політичного протистояння і в суспільстві, і в державі, незавершена реформа правоохоронних органів і втрата їх підконтрольності з боку виборної системи представницької влади, ліквідація виборності суддів та їх підзвітності народу тощо.

Жоден з президентів з 1991 року по 2018 рік «не може» пояснити українському народу, Європі й всьому Світу і, особисто Кравчук Л.М., причин здійснення антиконституційного перевороту в 1994 році з незаконним позбавленням: повноважень Верховної Ради України; функцій парламенту як системи законодавчої гілки влади; всього депутатського корпусу ХІІ-го скликання; мета – зірвати прийняття Всенародно схваленого проекту нової Конституції України в 1992-1993 рр.;  поставлена ціль олігархів – реставрувати неопартократичну олігархію над владою народу України.

Ці дії призвели до падіння України з сьомого місця серед країн світу до аутсайдерів і злиднів.

Ось чому не випадково українські президенти, з моменту способів і методів заснування їх посади та повзучої узурпації влади у свого народу, не були і не є бажаними в США – країни президентської і незалежної парламентської демократії. І зовсім не тому, що, скажімо, Кравчук Л.М. залишився «вірним ленінцем», який однаково любить і Леніна, і Лесю Українку – одкровення «першого», та його і прислужників думки, на з’їзді Народного руху в 1989 році, – а за  безпринципність обіцянок і ненависть до неугодних йому людей, яких він підло зрадив, що категорично неприпустимо й не властиво Президентам і посадовим особам країн сталої демократії.