19 квітня на сцені Київського національного академічного театру оперети сталася справжня сенсація – вперше в Україні з неймовірним успіхом відбулася прем’єра всесвітньо відомого мюзиклу «Чикаго». Глядачі з перших акордів впізнавали знайомі мелодії – «Джаз», «Роксі», «Тюремне танго», «Шику-блиску дай» та зустрічали артистів зливами овацій.
Блискучий успіх мюзиклу «Чикаго» на сцені НАТО дає красномовну відповідь щодо його актуальності – постановка «на часі».
Лібрето до мюзиклу написали Фред Ебб та Боб Фосс, а музику – Джон Кандер. У його основі – однойменна театральна п’єса Морін Даллас Воткінс «Чикаго», написана у 1926 році за матеріалами реальних судових процесів. Як журналіст-оглядач Воткінс у 1924 році висвітлювала перебіг цих подій для газети «Чикаго Тріб’юн». Її колонки новин були такими популярними, що вона вирішила використати ці гучні скандальні історії для написання п’єси.
Коли у 1969 році авторка твору померла, права на п’єсу продали продюсеру Річарду Фрайєру, Ґвен Вердон та Бобу Фоссу. Джон Кандер і Фред Ебб розпочали роботу над музичною партитурою, Ебб і Фосс написали сценарій мюзиклу, Фосс також виступив режисером і хореографом.
Виставу адаптували для Бродвейського театру у 1975 році – саме тоді відбулася знаменита прем’єра, яка одразу ж була номінована на декілька премій «Тоні», у тому числі й за кращий мюзикл. І хоча не отримала жодної, одразу стала популярною серед глядачів.
У 1996 році робота була відроджена на Бродвеї з оновленою хореографією, і цього разу була відзначена премією «Тоні» за найкращий відновлений мюзикл, найкращу режисуру, найкращу хореографію та ще кількома.
За мюзиклом було знято фільм «Чикаго». Картина вийшла на екрани у 2002 році, і була відзначена «Оскарами» у шести категоріях, у тому числі як «найкращий фільм». У головних ролях Роб Маршал, Рене Зелвеггер та Кетрін Зета-Джонс.
Америка 20 років XX століття. Саме цей непростий період американської історії відтворено у мюзиклі «Чикаго». Закінчилася Перша світова війна. В США починається період економічного піднесення, але суспільство розпорошене, дезорієнтоване. Соціальне розшарування породжує настрої песимізму й зневіри, біль і душевне сум’яття.
Американський письменник Френсіс Скотт Фіцджеральд назвав цей період «епохою джазу», характерними ознаками якого стають парадність, надмірність, гламурні вечірки, алкоголь, моральне падіння тощо. Преса та громадськість Чикаго були прикуті до теми вбивств, вчинених жінками. Виникло кілька резонансних справ, щодо жінок, які вбивали своїх коханців чи чоловіків. Ці справи розглядалися на тлі зміни поглядів про жінку в епоху джазу, а також на тлі довгих низок виправдувальних вироків щодо жінок-вбивць (засудженим вбивцям, як правило, загрожувала смерть через повішення).
Дві реальні судові справи: Белві Гертнер (співачки кабаре, яка застрелила свого коханця в автомобілі) та Б’юлі Еннан (бухгалтерки, яка теж застрелила коханця, але у подружній спальні) стали опорним матеріалом для написання п’єси. Головні героїні Велма та Роксі були виправдані судом і стали знаменитостями завдяки спритному адвокату Біллі Флінну, в образі якого втілені найгірші прояви судової системи та суспільства в цілому: продажність, корупція, інтриги, зрада. Преса також відігравала значну роль у настроях суспільства, героїзуючи злочинців на втіху публіки, тим самим впливала на прийняття рішень присяжних.
Мюзикл «Чикаго» – це нагадування про те, що людські пороки, як і цінності незмінні. У ньому є прямий діалог, коли персонажі розмірковують, куди сьогодні котиться суспільство, що треба робити, щоб повернутися до духовних цінностей, до класичних канонів та ідеалів. Через естетику мюзиклу посіяні зерна віри у здійснення мрій (навіть тоді, коли ти у в’язниці) – Роксі мріяла стати зіркою – вона стала нею.
За словами генерального директора-художнього керівника, режисера-постановника, народного артиста України Богдана Струтинського здійснити постановку «Чикаго» на сцені театру було великою давньою мрією. Ажіотаж навколо мюзиклу не стихає десятиліттями, тому коли Київська оперета отримала ліцензію – це якісне визнання того, що Україну сприймають у світі серйозним гравцем у сфері культурної індустрії.
Цікаво, що театру вдалося отримати непряму, а авторську франшизу на постановку «Чикаго». Це дозволило режисерові додати акцентів, наприклад, ввести вуличний бенд, де грають студенти Київському національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого. Музиканти створюють певну демократичну вуличну атмосферу, огортаючи увагою глядача ще у фоє та у партері глядацької зали.
Поєднання мистецьких компонентів (акторської гри, музики, співу, танцю, сценографії) не було б таким успішним, якби слова не звучали українською мовою. Вперше український переклад твору здійснила Яна Іваницька – перекладачка-драматургиня, для якої це вже 20-та співпраця з театром. Переклад сприяв вільному виразному сприйняттю американського мюзиклу українською публікою, урівноважив «своє» слово й «чуже».
Блискучий успіх мюзиклу «Чикаго» на сцені НАТО дає красномовну відповідь щодо його актуальності – постановка «на часі». Справжній глядацький бум спонукав керівництво театру оголосити про додаткові вистави. Адже для глядача – це шанс на три години повернутися у мирний час, відволіктися від тривог, небезпеки, забути про стрес, зменшити душевну напругу. Взагалі театр допомагає нам, по-перше: впоратися зі складними життєвими ситуаціями, а по-друге: об’єднати суспільство, зробити його міцнішим, зарядитися, щоб працювати, волонтерити й жити далі, тобто реалізує соціальну функцію культури. До того ж у наш воєнний час театр здійснює благодійну місію: з кожного проданого квитка перераховує відповідну суму Збройним силам України.
Тамара МАРКЕЛОВА
Фото: Національна оперета
