Недавно у Київському академічному драматичному театрі на Подолі відбулася прем’єра вистави «Хазяїн» за однойменною п’єсою І. Карпенка-Карого. Режисер Іван Уривський переосмислив відомий класичний твір на новий лад, створивши сучасну модерну історію, дія якої відбувається нині.
У виставі є персонажі які зовсім відсутні, деякі об’єднані в один, тому їх прізвища змінені. Жінки тут грають чоловічі ролі, а сама п’єса зазнала істотних скорочень.
Архаїчна і метафорична мова, якою говорять герої, нагадує нам, що це класичний твір.
Сцени, де тексти звучать виключно у побутовій площині, читаються доволі однозначно і дещо штучно, а разом з міксом авторських режисерських вставок, суржику, зросійщених жартів, і зовсім перетворюються на ф’южн, здавалось би непоєднуваних речей. Проте, багатозначність та багатоплановість дійству додають, ті сцени, де актори підсилюють старовинні тексти Карпенка-Карого образними, метафоричними підтекстами, перетворюючи їх на крилаті вислови, або на філософські цитати, цим самим вдало і органічно прокладаючи місток між старим традиційним прочитанням твору і новими запропонованими обставинами режисера.
На мою думку, задум Уривського цілком виправдовує перенесення даної історії в наш час. Адже образ Пузиря є архетипом панства, міщанства та влади над простим людом. Режисер трансформує традиційного Хазяїна на сучасного бізнесмена в брендовому костюмі з краваткою, наголошуючи, що одвічна ментальна проблема українців є на сьогодні гострою і невирішеною. А сама система – владне колесо як і сто років тому працює за схожими цинічними сценаріями. Змінюється лише час, костюми, та декорації…
Декорація – офіс з комп’ютерними столами, шкіряними кріслами, камерами для відеоспостережень, плазмовим монітором та мініатюрним полем для гольфу на авансцені. Тут хазяйнує успішний бізнесмен Терентій Гаврилович Пузир (В’ячеслав Довженко) з його дружною командою: Феногеном (Роман Халаімов), Петро Петровичем (Михайло Кришталь), Маєю (Катерина Рубашкіна), Порфирієм (Михайло Кукуюк), Харитоном (Сергій Гринін). Герої вбрані у вишукані ділові костюми сірих невиразних тонів. В основі піраміди цінностей «хазяїв» стоїть долар з багатьма нулями. Підприємці живуть за принципом: мета виправдовує засоби, вони провертають вигідні фінансові афери, ремигаючи квашену капусту з промовистою назвою «Пузирьок», доводять підлеглих до самогубства, вішаючи на бідолаг безпідставні злочини. А потім відмиваючи руки, жертвують гроші на притулки для безхатніх тварин. Святкують перемоги з повіями в екстазі наркотичного дурману, та одержують від влади ордени Ярослава Мудрого різних ступенів, навіть не задумуючись хто такий Котляревський та решта великих українців.
У виставі нема жодного позитивного героя, навіть донька Соня (Марія Деменко) ще ззамолоду увібрала від батька чимало «поганих манер». Як і личить молодій емансипованій дівчині, вона демонстративно намотує кола по сцені, випускаючи клуби диму з електронної сигари, та відчайдушно віддається коханому на першому ж побаченні. Її обранець простий робітник Петро (Кирило Капрук), що посмів обуритись через черствий хліб, яким Хазяїн нагодував свій народ. Та згодом, потрапивши у обійми рішучої бізнес-вумен Соні, хлопець перетворюється з хороброго бунтаря на такого ж зажерливого та цинічного Пузиря.
У фіналі вистави – Хазяїн не помирає, а інсценує власну смерть, тікаючи закордон від суду та тюрми. А в наступній сцені вже в образі нардепа чи то президента, немов перероджується, реінкарнується, і йде в глядний зал, щоб у новій брехливій масці «служити» своїм незмінним виборцям.
Вся ця історія й правда дуже схожа на наше сьогодення, де подібні олігархи себто крадії, вбивці та хапуги розкрадають та нищать народ, брешуть людям в очі, а позаочі купують і продають совість та чесноти задля того, щоб хазяйське колесо, колесо владної системи ніколи не зупинялось, щоб крутилось і живилось кістками і кров’ю рабів, а панам відкривало все нові і нові діамантові горизонти.
Виходу з цього замкненого кола немає. Та хто зна, може знайдуться ті, хто зуміють покласти край цій недосконалій жорстокій системі. Ті, хто зможуть створити або перезаснувати нову систему, створять нове колесо, нову українську державу. Хто будуть ці люди чи напівбоги? І чи знайдуться такі? Скільки в них має бути світла і душевної чистоти, щоб не опуститись на рівень попередників. На яких частотах і світоглядних принципах та засадах творитиметься це нове українське суспільство, нова українська нація?
Ангеліна Велика
Фото Ira Marconi. Театр на Подолі
