Розвиток української культури немислимий без красного письменства. Різні жанри української літератури народжувалися і розвивалися часто ВСУПЕРЕЧ, а не ЗАВДЯКИ.
Так було у давні віки, так було у ХІХ столітті, ХХ і, на жаль, у столітті ХХІ. Та попри всі ці втрати і колишні поразки, українська література живе. Українська книга виходить друком. І все це – завдяки людям, які не мислять себе без Слова – письменників, видавців, читачів.
Фантастика та її піджанри мають свою драматичну історію розвитку в Україні. Зараз у нашій державі діють кілька творчих спільнот, які докладають чималих зусиль для розвитку як фантастики, так і української літератури загалом. Одне з них – Творче об’єднання «ЛІТавиця». Це спільнота письменників і письменниць, художників та художниць, редакторів та редакторок, інших небайдужих людей, які люблять фантастику і Україну. «ЛІТавиця» виступає за вивчення культури, спадку та України, в тому числі народів, що колись жили на наших теренах – без штампів, стереотипів, вигадок і перекручень, а також розвиток і популяризацію цього спадку в літературі і, зокрема, у фантастиці. Також спільнота виступає за відновлення і укріплення української ідентичності, осмислення минулого і сучасності України, моделювання майбутнього України та світу, розвиток усіх напрямів і піджанрів фантастики тощо. Історія об’єднання почалася восени 2020 року. В активі «ЛІТавиці» вже є кілька проведених конкурсів, випущених книг – сольних та міжавторських. Та найголовніше – об’єдналися люди, які люблять фантастику, літературу та Україну. Це спільне інтерв’ю було підготовлено під час спілкування у «Месенджері» від Фейсбук. Сучасні технології дозволяють спілкуватися і мати нові знайомства не лише у мирні, спокійні часи, а і тоді, коли, на жаль, не спокійно у світі – чи то через пандемію коронавірусу, чи через війну. Тож, говоримо про діяльність об’єднання з кількома співзасновниками: письменниками Тетяною Левченко, Ксенією Томашевою, Катериною Пекур і Юлесом Скелою.
З чого почалася історія Творчого об’єднання «ЛІТавиця»?
Тетяна Левченко: «ЛІТавиця» виникла спочатку як протестний проєкт. Хоча фактично це частина глобального протистояння світоглядів. З одного боку – на одному з конкурсів від науково-фантастичного журналу «РБЖ-Азимут» зібралися автори, для яких україноцентричність – норма, з іншого – залишилися і ті, для кого українська мова і культура була тимчасовою модою. І ті автори, які згадували у фантастичних сюжетах про нашу історію, про війну, відчували через це недружнє ставлення. І коли ми нарешті сказали – може досить організовувати російськомовні конкурси? – то почули у відповідь: «Україна – це короткочасна мода, а писати треба про справжнє. Особливо, щоб не про війну, бо, мовляв, з власної волі ніхто про Україну не писатиме, це лицемірство.
І одного разу зірки зійшлися так, що ці два полюси набули критичної маси, внаслідок чого і з’явилася «ЛІТавиця». Це було щире і нестримне бажання будувати своє. Тож спочатку ми зорганізували криївку. Але ж ми відкрита спільнота, а не бульбашка лише для своїх. Наша мета – розвиток української україномовної фантастики, пошук і відкриття нових авторів. І навіть дещо важливіше – розширення українського інформаційного простору, бо у порожнечі зазвичай заводиться щось шкідливе. Незабаром завдяки Ксенії Томашевій у нас з’явився хост для сайту і власне сам сайт. Ми визначили принципи нашого Творчого об’єднання, написали правила конкурсів, розподілили між собою обов’язки за бажанням і за принципом «хто що вміє». І робота почалася. Нас, активних учасників «ЛІТавиці», 17 чоловік. І тоді, і зараз.
Скільки конкурсів уже було проведено, скільки вийшло книг?
Ксенія Томашева: Проведено три тематичні конкурси фантастичних оповідань, три конкурси фантастичних мініатюр (вони у нас традиційно двічі на рік – на День незалежності і до Нового Року). Наразі вступив у завершальну фазу конкурс фантастичних повістей. Професійне журі судить фіналістів конкурсу. Конкурсний ритм у нас такий: два конкурси фантастичних оповідань, два конкурси фантастичних мініатюр і один конкурс фантастичних творів великих форм.
Маємо чотири книги з серії «Антологія сучасної української фантастики», дві сольні збірки оповідань наших авторів, третя скоро теж іде у друк. Також було випущено мій роман у трьох повістях «Коли Полум’я було мертвим». Він заклав основу для серії «Generation Next української фантастики», в рамках якої ми будемо публікувати саме повісті, що будуть відібрані, в тому числі і на конкурсах фантастичних повістей, які плануємо зробити щорічними. Наразі також ми працюємо над перевиданням жанрових збірок оповідань, виданих РБЖ «Азимут» (за згоди авторів та «Азимуту»). На дві з них – Антологію сучасного міського фентезі «Серце міста» та збірку космічної фантастики «Пісня з орбіти» – вже стартував передпродаж.
Розкажіть більше про конкурс «Обрій-2050: світ розумних технологій»
Катерина Пекур: Ідея конкурсу виникла восени 2021 року. Конкурс оголосили у січні 2022 року. За планом він мав початися наприкінці лютого і тривати у березні. Це був конкурс, присвячений так званим «смарт-технологіям» і фантастиці близького прицілу. Ми запропонували авторам поміркувати над тим, яким буде життя, коли машини, що нас оточують, навіть дуже звичні і побутові, навчаться думати. Конкурс було організовано за підтримки іноваційного стартапу «Atmospheric enterprise», який прагнув серед історій, написаних фантастами, виокремити цікаві ідеї для своїх майбутніх розробок. Колега Яскр (письменник, працює під таким псевдонімом – С.П.) є членом команди «Atmospheric enterprise», тож він займався комунікацією між дирекцією стартапу та «ЛІТавицею», написанням умов і допоміжних матеріалів до конкурсу тощо. «Atmospheric enterprise» зголосилися спонсорувати мінімальний наклад майбутньої збірки за результатами конкурсу. Наголос був на тому, що історії мали бути не про бунт машин, а навпаки – про те, як технології рятують і покращують життя. І про те, як люди живуть і почуваються поруч з такими машинами. Словом, це мав бути позитивний, гуманістичний, «соларпанковий» (соларпанк – один із піджанрів фантастики з ухилом на утопічність сюжетів – С.П.) конкурс, можливо, з ухилом в екологію.
Та гримнув ранок 24 лютого. Після кількох днів шоку ми – звісно, за згоди авторів і організаторів – вирішили не зупиняти конкурс. Частина нашої команди перебуває за кордоном, у безпеці, тож могла підтримувати технічне функціонування конкурсу і сайту. Автори ж і читачі погодилися, що робота над оповіданнями та читання буде хоч малою втіхою у страшні дні. Ми також додали до тематики конкурсу воєнно-патріотичну.
Конкурс надалі тривав без жорстких дедлайнів, але людських історій він увібрав справді багато. З одного боку – автори написали чимало надзвичайно теплих, людяних, веселих і щемливих оповідань про майбутнє, в якому Україна зайняла достойне місце. З іншого – уявіть, що багато з цих історій дописувалися і вантажилися на сайт з бомбосховищ та були прочитані під обстрілами! Бувало, що хтось з наших друзів зникав з ефіру на кілька днів і ми не знали, чи людина жива, це було дуже тривожно. Тож збірка, яка вийшла в результаті – це такий собі колективний спротив, потужна мрія про перемогу і майбутнє, яку люди написали попри смертельну небезпеку.
Антологія «За виднокраєм» вийшла друком із запізненням: бо наш спонсор «Atmospheric enterprise» переключився на волонтерську роботу і довго не міг скласти додатковий власний список переможців (як це було визначено умовами конкурсу). Крім того, ми мусили знайти працюючу друкарню – і взагалі отримати можливість займатися книжками. Та, врешті, антологія зустрілася із своїми читачами, і це нас дуже тішить!
Як з’явилася на світ збірка «За виднокраєм»? Як обирали назву?
Ксенія Томашева: Ми завжди робимо брейншторм-голосування в криївці, як щодо назв конкурсів, так і щодо назв збірок. А оскільки збірки здебільшого видаються за підсумками конкурсів, то їхні назви, можна сказати, є «робочими» для майбутніх збірок. В другому колі брейншторму вже враховується не тільки початкова ідея теми, а й фактичний склад і настрій текстів.
А обкладинка якось сама «вискочила». На відміну від попередньої збірки – «Корчма «Чумацький шлях», де ми криївкою влаштували справжній «борщо-батл», обговорюючи варіанти дизайну тарілки з борщем, тут було якось дуже гладко все: перший же ескіз криївка сприйняла на «ура». Єдине – обирали між кількома варіантами кольорів.
Розкажіть більше про книги, які видає «ЛІТавиця». Як з’являються теми та ідеї? З ким співпрацюєте під час підготовки та друку?
Ксенія Томашева: Я зараз коротенько скажу важливу річ, а дівчата доповнять про наші книжки. Головна мета існування «ЛІТавиці» та проведення наших конкурсів, загалом нашої діяльності – це просування нових авторів, які ще невідомі, як читачеві, так і великим серйозним видавництвам, які могли б видати їхні сольні книжки. Саме тому ми фокусуємося, як уже можна побачити з нашого асортименту, на книжках-антологіях, міжавторських збірках, які презентують якомога більше авторів, якомога більше нових імен читачеві і дають людям, які пишуть хороші оповідання і які пишуть хорошу українську фантастику, вже щось показувати у своєму портфоліо. Це коротеньке пояснення щодо того, чому ми видаємо саме оповідання, адже багато хто каже, що збірки оповідань погано продаються, до цих збірок зазвичай є занижені очікування, але ми отримували лише схвальні відгуки на наші збірки, тож вважаємо, що ці очікування є занадто заниженими. Ми будемо продовжувати так і робити надалі.
Катерина Пекур: Наразі ми маємо 3 серії: «Антологія сучасного українського оповідання» (антології по результатам конкурсів), «Generation Next української фантастики» (крупна проза) і «Сучасне українське фантастичне оповідання» (сольні збірки оповідань). Також ми починаємо перевидання антологій фензину «РБЖ Азимут». Теми та ідеї для конкурсів з’являються в різних умовах: іноді це щасливий випадок чи навіть вдалий жарт, після якого колеги кажуть: «О, а це ж крута тема». Приміром, так було із нашою найуспішнішою збіркою, присвяченою фантастичним стравам: вона почалася із жартівливого припущення, чи не опублікувати нашу рекламу на одному із дуже популярних кулінарних сайтів. «Якщо тільки це буде фантастика про їжу!» – заявили ми, а за мить народилася тема конкурсу. Іноді ж тема стає приводом для гарячих дискусій і довгих голосувань у робочий групі. Так само через голосування ми обираємо деякі теми і напрямки роботи.
Бувають серйозні дискусії щодо формулювання теми, навіть якщо щодо самого предмету немає розбіжностей. Приміром, конкурс фантастичного детективу, який ми давно планували і очікували, мав зо два десятки можливих назв. Адже тема задає певні рамки. Часом це добре, а часом треба вирішити, чи бажані вони? Буває, що хтось пропонує влучну і дотепну назву конкурсу, але ми розуміємо, що таке формулювання заохочує писати лише, приміром, фентезі і відсікає твори у жанрі наукової фантастики. Чи заохочує до якогось іншого, завузького на наш смак, висвітлення теми. А ми прагнемо по можливості лишати для авторів вибір між популярними піджанрами фантастики – звісно, якщо це не цілеспрямовано жанровий конкурс, як це було з «Обрій-2050…», приміром.
Тетяна Левченко: Книга міського фентезі «Серце міста» започатковує серію «Усі жанри української фантастики».
Ще у цій серії в наявності й чекає перевидання:
- Етнічне фентезі «Через воду і вогонь»;
- Містика «Жах із глибин»;
- Наукова фантастика «Пісня з орбіти».
- Збірка мілітарних оповідань «Воїн. Фантастика українського спротиву»
І це ще не все, ми плануємо продовжувати цю серію.
Юлес Скела
Юлес Скела: Я би «Пісню з орбіти» радше відніс до космічної фантастики. Наукова – то набагато ширше.
Де можна придбати книги «ЛІТавиці»?
Ксенія Томашева, Катерина Пекур: На нашому сайті є розділ «Книжкова полиця» – там можна замовити книжки просто у нас. Посилання: https://litavytsia.com/knyzhkova-polytsia/. Також ми зараз працюємо над тим, щоби наші книжки з’являлися і у звичайних крамницях. Наразі таких аж 4: Книгарня «Софія» в Івано-Франківську (вул. Незалежності, 9), Комікс-книгарня «Перший том» в Черкасах (вул. Хрещатик, 263), а також «Top Comics: комікси, книги, фігурки» (вул. Павла Тичини, 3) і «Сяйво книги» (вул. Велика Васильківська, 6) у Києві.
Книжки також є у кількох книгозбірнях, зокрема, Державній бібліотеці України для юнацтва, Київ, просп. Голосіївський, 122/1 та деяких інших.
Тетяна Левченко: Електронні версії всіх книжок ЛІТавиці є на гугл-букс, їх можна безкоштовно читати на території України. Всі гроші від закордонних читачів спрямовуються на донати для ЗСУ.
Як би Ви оцінили результати діяльності Творчого об’єднання «ЛІТавиця» за весь час існування?
Тетяна Левченко: Головне, що процес іде далі.
Ксенія Томашева: Я би так сказала, що вони закономірно дивують. Тобто, нам ще трохи дивно, що ми рухаємося вперед такими величезними й продуктивними кроками, але коли починаємо згадувати обсяг роботи, який зробили, то розуміємо, що всі наші успіхи не виникли з повітря. Це результат злагодженої й наполегливої командної роботи. Ми ж казали, що окрім зовнішнього – конкурси, друк, дизайн – у нас робиться ще й величезна робота, яку на перший погляд не видно. Ті ж редактори й коректори роблять титанічну працю.
Катерина Пекур: Ми мріємо, щоб якомога більше української фантастики з’являлося на полицях українських книгарень та бібліотек. Ми бачимо, що ворог найперше всюди знищує українські книжки, байдуже, чи це «висока полиця», чи жанрова література, чи щось геть розважальне. Це демонструє, наскільки серйозною загрозою є будь-яка українська книжка для противника. Тож ми долучаємося до їхнього створення по змозі, і дуже приємно, коли оглядачі кажуть: «Де ж ви були раніше, чому я раніше не читав/ла такої фантастики? Чому не знав/ла, що вона існує?»
Ми також прагнемо, щоб українські фантасти стали бажаними для наших видавців, щоб їх знали, за ними полювали. Поки що ніхто з наших авторів не став зіркою, яку знають усі, але ми певні, що це лише питання часу, бо у нас є дуже багато крутих фантастів і текстів. І, так, погоджуюся з Ксенією – за цим усім стоїть величезна робота абсолютно скаженої команди. Одне слово, один натяк – і усі починають робити те, що можуть. Плани, розробки, пропозиції, втілення. Швидкість величезна, дуже багато самовіддачі. По суті, ми всі працюємо повний робочий день 2 роки без зарплати. При тому, що у більшості з нас є багато власних справ, робота, родини. Але ми зрозуміли свого часу, що ніхто не створить нам культурне середовище, жанрове середовище, яке би нам подобалося, якщо ми самі його не створимо. Звісно, є багато інших команд, які також просувають фантастику і займаються її популяризацією. Дуже круто, що ми всі доповнюємо одне одного. Роботи ще багато, а місця вистачить усім.
Постійно відчуваю захоплення від колег і того, як ми працюємо. Ми всі дуже різні, з різним бекграундом, досвідом, професіями, навичками, смаками до літератури і не тільки. Але всі готові вчитися, готові шукати рішення, і всі маємо спільні цінності. Тому це справжня насолода спостерігати, як приймаються рішення та виконуються якісь задачі у такій команді. Справді пишаюся, що маю таких колег.
Поділіться, будь ласка, планами на подальше майбутнє Творчого об’єднання «ЛІТавиця». Окрім нових книг, про які ми вже говорили, можливо, хтось захоче ще щось додати?
Ксенія Томашева: Перше – ми плануємо і надалі проводити наші постійні конкурси фантастичних оповідань – весняний та осінній. Також конкурси фантастичних мініатюр – один присвячений Дню Незалежності, щорічний, інший – новорічний конкурс дуже коротеньких оповідань, кожне з яких складається з 365 слів, тобто – одне слово на кожен день року. Також ми плануємо продовжити проводити наш конкурс фантастичних повістей, тобто робити друге видання цієї події, бо цього року ми побачили, що є велика цікавість з боку письменників саме до такої літературної форми повістей і є дуже багато цікавих робіт, тож, це не треба закидати, бо у нашому книговидавництві, на жаль, саме формат повісті дуже недооцінений. Але це, так би мовити, усталена конкурсна програма, від якої ми не збираємося відмовлятися. Проте ми також дивимося і на інші можливості та варіанти, постійно їх обговорюємо і, можливо, на наш день народження – 19 грудня – День святого Миколая – ми так само, як і минулого року, будемо робити святковий стрім про нас, про підсумки нашого року, про плани на майбутній рік і, можливо, ми також оголосимо ще один новий конкурс.
Крім того, у нашій редакційній шухляді, точніше, вже в роботі, знаходяться ще три збірки оповідань від наших авторів, також уже зазначалося, що ми збираємося перевидати жанрові збірки від «Азимуту» і продовжити цю серію, тобто у нас буде окрема серія збірок оповідань, які зібрано саме за піджанром фантастики. Ми плануємо продовжувати видання повістей, також зараз розмірковуємо над певним розширенням асортименту. Ще рано говорити про плани, але хочемо збільшити те коло читачів, яке ми покриваємо нашими збірками. Також готується наступна збірка з серії «Антологія сучасної української фантастики». Частина цієї збірки вже була видана в електронному вигляді з початком повномасштабного вторгнення і вона називалася «Все буде паляниця». Ми вирішили залишити цю назву, але доповнити цю збірку оповіданнями з цьогорічного конкурсу до Дня незалежності і трохи її розширити таким чином, щоб вона могла вийти на папері вже як повноцінна книжка з правильною кількістю сторінок і правильною кількістю оповідань.
Третій пункт, по якому ми працюємо – ми хочемо розширити нашу присутність у світі. Ми зараз активно ведемо перемовини з деякими видавництвами, в першу чергу в Португалії, збираємося розмовляти з видавництвами у кількох інших країнах – все для того, щоб представити нашу українську фантастику, саме нову українську фантастику, не ту, яка наслідує традиції СРСР чи пострадянського періоду, а ту фантастику, яка вже є автентичною, українською, яка представляє сучасний погляд українських фантастів на те, що діється у нашому світі, в наших душах. Ми хочемо вийти на закордонну публіку також і можливості для цього є, можливості для цього напрацьовуються активно і сподіваюся, що дуже скоро ми будемо радувати наших друзів, наших авторів і читачів анонсами виходу наших книжок закордоном. Але це ще зарано для анонсу. Тобто – плани такі є, вони в активній роботі, коли у нас буде щось конкретне, тоді ми оголосимо про це окремо.
Також ми хочемо повернути практику дарування наших книжок бібліотекам, яка трохи призупинилася. Поки що думаємо, як організувати.
Що би побажав колектив Творчого об’єднання «ЛІТавиця» читачам журналу і майбутнім учасникам майбутніх конкурсів?
Катерина Пекур: Думаю, усі зі мною погодяться: перемоги, здоров’я і натхнення!
Ксенія Томашева: Підтримую!
Юлес Скела: Читачам – більше читати нашою джерельною мовою, а учасникам конкурсів – наснаги і натхнення!
Щиро дякую всій команді за відповіді! Приємно було поговорити з кожним із вас і – познайомитися з «ЛІТавицею»
Ксенія Томашева: Це інтерв’ю було прикладом, як в нас все працює всередині нашої криївки: виникає питання, його підхоплює той, хто відчуває в собі сили й натхнення ним зайнятися у дану мить, інші підхоплюють і доповнюють.
І це прекрасно!
Ксенія Томашева: І дуже ефективно!
*** *** ***
Книги «За виднокраєм», а також інші деякі книги вже можна погортати у книгарнях та бібліотеках. «Серце міста» та «Пісня з орбіти» ще чекають на зустріч з читачами. «ЛІТавиця» працює над новими ідеями та книгами. А осінь проходитиме під знаком конкурсу фантастичних детективних оповідань «Справа пахне жовтнем», який, як і попередні конкурси об’єднання, ознаменує собою вихід нової антології та відкриття нових письменницьких імен в українській літературі.
Світлана Патра
Фото надані співзасновниками Творчого об’єднання «ЛІТавиця»
