Лемківська пісня “Гей, пливе кача” у виконанні хору семінаристів
Сьогодні кожен українець чув і знає пісню “Пливе кача по Тисині”, оскільки вона стала широко відомою в Україні в 2014 році під час трагічних подій Революції Гідності. Пісню вважають неофіційним гімном-реквіємом за невинно убієнними активістами Євромайдану, що увійшли в історію під назвою “Небесна сотня”. Під цю журливу мелодію українці ось вже майже девять років проводжають в останню путь героїв російсько-української війни.
Багато людей цікавляться історією створення цього пісенного твору. Ось що розповідає про пісню “Пливе кача по Тисині” дослідник українського фольклору Василь Сокіл: “… пісня звучала у блискучому виконанні «Піккардійської терції», вражаючи слухачів сильним смисловим та емоційним навантаженням, вона не залишила байдужим жодного українця. Її виконували також інші гурти та хорові колективи, скажімо, «Плач Єремії», капела імені Д. Ревуцького, хор Київської Православної академії, семінаристи якої були безпосередніми учасниками подій у Києві. Пісня була і на міжнародному фестивалі «Virgo Lauretana» в Італії. Звичайно, це ще далеко не повний список виконавців. Хочу звернути увагу, що цю пісню вважають «українською лемківською», за іншими даними «закарпатською тужливою народною піснею» (Вікіпедія).
Спробую представити свій погляд на цю проблему. На моє переконання, досліджувана пісня має літературне походження. Автором поетичного твору є письменник і перекладач Василь Ґренджа-Донський. Оскільки він маловідомий широкому загалу, наведу коротку довідку про нього.
Василь Ґренджа-Донський
В. Ґренджа-Донський народився 23 квітня 1897 року у с. Волове, нині смт Міжгір’я Закарпатської області, а помер 25 листопада 1974 року в Братиславі. 1915 року його мобілізували до армії, невдовзі був поранений і відправлений до Будапешта, де закінчив торгову школу. В 1921 році він повернувся на Закарпаття та працював в Ужгородському банку. З того часу розпочав літературну діяльність. З ім’ям В. Ґренджі-Донського тісно пов’язані розвиток і становлення нової української літератури та національного відродження на Закарпатті.
Його збірка поезій «Квіти терньом», що вийшла друком у 1923 році, була першою в краї книгою світського автора, написаною українською літературною мовою, а інша – «Шляхом терновим», 1924 року видання – першою книгою, опублікованою українським фонетичним правописом. Відтак з’являлися книжка за книжкою В. Ґренджі-Донського: збірка поезій «Золоті ключі» (1923), «Тернові квіти полонин» (1928), «Тобі, рідний краю» (1936), «Збірка оповідань з карпатських полонин» (1926), «Покрив туманом співучі ріки…» (1928), історична поема «Червона скала» (1930), історична повість «Ілько Липей – карпатський розбійник» та ін.
В. Ґренджа-Донський з утворенням автономної Підкарпатської Русі редагував «Урядовий вісник» (1938-1939), а з проголошенням Карпатської України – щоденну газету «Нова свобода» (1939). У часи окупації Карпатської України Угорщиною його було ув’язнено в концтаборі, після звільнення 7 серпня 1939 року він утік до Словаччини (Братислава).
Дух Карпатської України витав у ньому до кінця життя, адже революціонер був активним її учасником. До слова, дочка Аліса Ґренджа-Донська в часи боротьби за цю державу (1938-1939) була медсестрою, доглядала за пораненими. Про ту неординарну сторінку в нашій історії В. Ґренджа-Донський залишив цінні матеріали, з якими може познайомитися сучасний читач – «Щастя і горе Карпатської України. Щоденник. Спогади» (2002). Ним керували патріотичні почуття і в зовсім молодому віці.
Вони простежуються з першої його поетичної збірки, що вийшла на початку 1923 року в Ужгороді – «Квіти з терням». Вступне слово до неї написав відомий галицький поет Василь Пачовський, який перебував у той час на Закарпатті. Любов до рідної землі, тривога за її окупацію іноземцями, туга матерів за синами, що кладуть голови на чужині, – такими мотивами пройнятий вірш «Плавле кача по тисині», який подаю за сучасною збіркою його творів, оскільки першодруку у львівських бібліотеках не виявив:
Плавле кача по тисині;
«Мамко моя, не лай нині,
Залаєш ми в злу годину,
Сам не знаю, де погину».
Залає мати сина, лає,
Син додому не вертає…
Серед поля, на долині
Лягло серце у тернині!
Василь Ґренджа-Донський з донькою
За сюжетним малюнком, стилістикою вірш близький до народного твору, адже йдеться про прощання рекрута з матір’ю, віру в силу материнського прокляття, як наслідок – загибель на чужині («лягло серце у тернині»). Цей останній метафоричний образ, пов’язаний з терниною, присутній і в інших його поетичних творах, але дуже мало характерний для фольклорної традиції. Щодо качати, що плаває «по тисині». Низка інтерпретаторів пов’язують його з конкретною річкою Тисою. Звичайно, це найбільша річка на Закарпатті, і вона могла б вплинути на формування образу, однак у тому є сумнів. Я більше схильний уважати, що тут маємо образ-узагальнення води, як, скажімо, широко відомий Дунай. Згідно з народною культурою, «Дунай» – розлив води, взагалі велике її згромадження. В українському лексиконі є чимало похідних слів – «Тисмениця», «Тисмечани» та ін. Існує думка деяких лінгвістів, що ці лексеми мають спільний індоєвропейський корінь «teus-» – «тихий». Однак є й дещо відмінна версія сучасного дослідника В. Шульгача, який мотивує первісну семантику компонента Tis/Tesу зв’язку з těsnъ «тісний», těsnina > укр. «тіснина». У такому разі, вважає він, що назва могла означати «вузьке тісне озеро». Очевидно, «тисина» і є тією «тихою» водою, «тісним» озерцем, де зображено водоплавного птаха. Згідно з українською традицією, качка символізує «несилу», тому в другій строфі поезії В. Ґренджі-Донського бачимо фатальний наслідок – смерть сина.
Є підстави вважати, що ця поезія актуалізувалася в часи Карпатської України, до того ж, почала значною мірою фольклоризуватися. Наведу кілька виявлених народнопоетичних варіантів у хронологічному зростанні.
Якщо порівняти літературний твір і народні варіанти, то перший за кількістю рядків дорівнює запису Д. Задора. Це можна пояснити тим, що між ними ще не було великої часової дистанції. З фольклорних найповніший текст у запису В. Гошовського, інші дещо стягнуті. Уважний аналіз писемного і усних зразків свідчить, що у більшості ідентичні перші чотири рядки, за винятком мого запису, де немає образу «тисини» і плаваючої «качки», зате є трансформація – «тиха вода по піщині».
У народних варіантах присутній образ ями (його немає в літературному) – місця поховання загиблого – та «чужих людей», що будуть її копати. Спільним є і мотив-звернення сина до матері з приводу висловлення жалю за ним. У тексті В. Гошовського з’являється зловіщий образ ворона як символа смерті. Він кряче у Хусті, що дає підстави говорити про вкраплення мотиву відгомону трагічних подій, пов’язаних з Карпатською Україною. Крім того, тут контаміновано фінальну частину, характерну для багатьох давніх карпатських балад, наприклад:
– Не плач, мати, та й не тужи,
Сам ранений, та й не дуже.
Головонька — начетверо,
а серденько — на шестеро.
Шукай, мати, дохторика,
Молодого столярчика.
З викладеного можна зробити висновки: незаперечний факт, що автором вірша «Пливе кача по тисині» був В. Ґренджа-Донський; літературний твір фольклоризувався у різних варіантах; прив’язка до конкретної назви річки Тиси чисто умовна, адже скоріше йдеться про тиху, заплавну воду (озерце); мотив загибелі сина актуалізувався у часи Карпатської України, тому виявлені народні варіанти розповсюдилися за принципом концентричного кола (Хустщина, Воловеччина, Сколівщина); звичайно, хвилі можуть заходити і далі; тема загибелі захисників Вітчизни стала на часі і сьогодні, надто ж у момент поховання «Небесної сотні».
Матеріал підготувала Тамара МАРКЕЛОВА
Leave a Reply