У 
незламній Бородянці відбулася презентація книги Ольги Фещенко «У кожної сльози своя історія»
23 грудня у Бородянському палаці культури зібралася творча інтелігенція та небайдужі мешканці Бородянки, Гостомеля, Ірпеня, Бучі, Ворзеля, Києва на презентацію книги Ольги Фещенко «У кожної сльози своя історія». Захід проводився спільно з Бородянською центральною бібліотекою.
Епіграфом до книги стали слова пані Ольги «Тільки жива душа може плакати».
Ця книга, як і попередні п’ять, з циклу «Живі історії війни», щоб залишити дітям і онукам, прийдешнім поколінням історії, які маємо переповідати як кобзарські думи, бо вони живі. Ні – вони не повчальні, вони величні у своїй журбі, у смутку, у жіночій сльозі…
Авторка ідеї і керівниця проєкту «Живі історії війни», упорядниця книги «У кожної сльози своя історія» відкриваючи захід сказала: «Історія людини – це ціле життя, яке не зрозуміють, можливо, поки не прочитають цю книгу. І саме у кожної людини своя історія. Казала моя знайома, яка побачила тільки обкладинку, що вже не може стримати сліз.
Але ця книга не про жертву. Ця книга не про сльози. Ця книга про незламність, ця книга про героїзм, про нашу жіночу мудрість, про все особливе, що є у жінки. І лише відкриваючи цю книгу, ви побачите другу сторону цього обличчя.
Ви побачите жінку з її глибокою історією, з її душею, з її українськістю, тим покликанням, яке зараз присутнє у кожній з нас, тому що війна. Жінка завжди вміє мобілізуватися і налаштувати всіх на те, щоб вистояти.
І в книзі я порівняла жінку з перевеслом. Не особисто моя історія, коли мені було десь років 12, я приїхала до бабусі, яка в жнива жала жито серпом. І чомусь, коли я почала писати передмову до цієї книги, я згадала, як вона мене вчила це робити. Вона каже: “У тебе гарно виходить”. Я кажу: “Дякую, бабусю, так приємно пахне це жито, ці колоски”.
І ми потім перевесло з нею разом ми робили, щоб зв’язати сніп. І коли навіть йшов дощ, був вітер, це перевесло тримало сніп. І я порівняла жінку – це як перевесло, яке тримає сніп. Жінка тримає на собі багато чого, а тим паче зараз, коли йде війна. Це цілий життєвий сценарій, в якому є біль, ніжність, подвиг. Ми не завжди це помічаємо.
Бо жінка рідко говорить про себе. Вона мовчки тримає дім, дітей, війну, втрати. Тримає як те перевесло, що з’єднує стебла і не дає розсипатися цілому снопу. Я дуже вдячна всім героїням книги, їх 15, що вони довірили свої історії саме мені. І ці історії увійшли в цю книгу.
Мені дуже приємно, що було поєднати тут історії жінок і поезії чоловіків, щоб зробити таке, знаєте, як і я, щоб була цілісна гармонічна така енергія книги, яку приємно взяти в руки, читати. Ці болючі історії, але знову ж ці вірші, які написані чоловіками для жінок, про жінок, вони ніби дають баланс.
Тому ця книга для вас. Знову ми співпрацювали з видавництвом «Ліра-К». Це вже наша шоста книга в цьому видавництві. І мені дуже приємно за цю співпрацю. Хочу розповісти ще вам про моїх людей, які сотворців цієї книги. Це редакторка Олександра Жукова, яка зараз проживає в Польщі. І після мого виступу ви побачите її звернення до всіх вас.
І Ірина Дубовик. Це дизайнерка, упорядниця. Дуже приємно, що у мене була така порадниця і наставниця, моя співведуча сьогодні пані Ольга Ходацька.
Поетеса, педагогиня з великим досвідом роботи, яка каже, що я буду виховувати так дітей і так до них ставитися, щоб ніколи їх не принизити, завжди їх поважати.
І це так можливо, я не знаю ці слова, коли ми з пані Олею познайомились тут якраз в Бородянці, коли я брала її історію до книги, вона одна із героїнь книги. Вони дуже мене зачепили за живе, тому закликаю всіх поважати один одного, поважати з самого малечку і цінувати, цінувати життя, цінувати все, що є у нас з вами, шанувати і любити нашу Україну.
Ця книжка саме про це. Про те, як ці жінки люблять життя, люблять свої родини і люблять Україну».
Ольга Фещенко представила гостей, які сьогодні завітали до нас. І дуже приємно, що саме бачити ваші обличчя, як кажуть, це для мене за честь: очільниця Бородянської громади Ірина Захарченко;
Наталія Бузовецька, керівник відділу культури і туризму Бородянської селищної ради;
Сергій Салтиков, офіцер, командир першого музичного підрозділу ТРО ЗСУ України, заслужений артист України.
Ольга Воробйова, письменниця, авторка книги «Нескорений Ірпінь» та «Голоси пам’яті. Буча – місто-герой»;
Наталія Літош, поетеса з Іванкова, переселенка, героїня нашої книги.
Лідія Вождаєнко, мешканка селища Іванків, її історія теж у книзі. І це поетеса, яка нещодавно, в цьому році, написала книгу, присвячену своєму чоловіку, військовому медику.
Яна Оникієнко, викладачка Бородянської дитячої школи мистецтв імені Макса Левіна;
Людмила Кириленко, провідний бібліотекар Бородянського академічного ліцею;
Андрій Пасльон, підприємець, депутат Бучанської районної ради;
Олександр Сологуб з Бородянки, піаніст, композитор;
Тамара Шеховцова, директорка Бородянського краєзнавчого музею та ще багато поважних гостей
З екрану до присутніх звернулася Олександра Жукова з міста Мозавецьке, до речі, це наше місто-побратим Бородянки. І пані Олександра з трьома дітьми виїхала туди під час окупації і уже третю книгу ми зробили разом з нею. Вона як редакторка і просто людина глибокої душі.
Олександра Жукова у онлайн-зверненні зазначила: «Хоча сьогодні я не можу фізично бути поряд з вами, але душею я там – серед вас, серед пам’яті, серед слова, серед людей, які розуміють цю правду.
Для мене, як для редакторки цієї книги, це було не просто професійним завданням, це була внутрішня подорож через біль, через втрату, через гідність і неймовірність сильних жінок, героїнь цієї книги.
Кожен текст, кожне свідчення – це не просто історія, це голос, цілий всесвіт, і це документ нашого часу, який ми зобов’язані використовувати. Кожна історія – це правда людських сердець. І ця правда має надзвичайну силу кожного».
Дуже влучно охарактеризував книгу у своїй передмові письменник, журналіст Володимир Коскін – «Книжка з материнськими очима…»
З події Тамара МАРКЕЛОВА
