Якось на одній із творчих зустрічей з читачами мене запитали – як я обираю теми для своєї редакторської колонки. Хоча запитання захопило мене зненацька, але відповідь на нього проста. Для мене – це завжди важлива розмова про актуальне: події, що вирують в Україні та світі, історичні дати й паралелі з сьогоденням, проблеми, про які не можна мовчати… На тій зустрічі було прохання у найближчому числі розповісти про таємничу теорію, яка відома під назвою «Вікно Овертона» і яка, нібито, є потужною технологією маніпулювання масами. Якраз сьогодні ми у напівтемряві: все законспіроване, приховане, невідоме. І саме зараз буде доречно поговорити про цю досить неоднозначну теорію.
Якось на одній із творчих зустрічей з читачами мене запитали – як я обираю теми для своєї редакторської колонки. Хоча запитання захопило мене зненацька, але відповідь на нього проста. Для мене – це завжди важлива розмова про актуальне: події, що вирують в Україні та світі, історичні дати й паралелі з сьогоденням, проблеми, про які не можна мовчати… На тій зустрічі було прохання у найближчому числі розповісти про таємничу теорію, яка відома під назвою «Вікно Овертона» і яка, нібито, є потужною технологією маніпулювання масами. Якраз сьогодні ми у напівтемряві: все законспіроване, приховане, невідоме. І саме зараз буде доречно поговорити про цю досить неоднозначну теорію.
Її автор – американець Джозеф Овертон, (1960–2003) – юрист, віцепрезидент Макінакського центру публічної політики, у якому проводять політичні дослідження та консультують політиків, простіше сказати – займаються політичними технологіями. У центрі Джозеф Овертон відповідав за фінансування аналітичних проєктів, крім того, вивчав технології впливу на людський розум і дегуманізацію людини. І, як виявляється, описав реальні інструменти, здатні впливати на ці процеси.
Джозеф Овертон дослідив та сформулював модель, як можна змінити громадську думку, нав’язати суспільству чужі ідеї, використовуючи виборчі політтехнології та поширюючи їх зазвичай засобами масової інформації. Свою концепцію Овертон назвав «вікном дискурсу» або «вікном можливостей». Це діапазон тем та дій, які може собі дозволити політик, не порушуючи законодавчо закріплених норм, не втрачаючи іміджу для продовження політичної кар’єри та не ризикуючи втратити електорат.
Однак навряд чи Овертон претендував на серйозну політичну концепцію. Скоріше він мав на увазі те, що помірковані, передбачувані погляди роблять політику більш послідовнішою та надійнішою. Вже після його трагічної загибелі колеги Джозефа доопрацювали концепцію і назвали на його честь – «Вікно Овертона».
Зокрема колега по Макінакському центру Нейтан Рассел діапазон «Вікна Овертона» розділив на сегменти: немислимі, радикальні, прийнятні, розумні, популярні та нормативні, які рухають зацікавлені особи. На певному етапі вступає в гру державна машина (чиновницький апарат), змінюючи тим самим амплітуду можливостей: від стадії «немислиме» до стадії «популярне». Наприклад, треба просунути законодавчо щось непопулярне, те, що не хоче приймати суспільство. Тоді у політичному дискурсі з’являється ця тема, її підхоплюють медіа, слідом виникає відповідний прецедент, далі науковці та громадськість знаходять у цій темі щось раціональне, воно популяризується і нарешті закріплюється в політиці.
Ми можемо під цю теорію «підігнати» процеси, що відбувалися в нашій країні, як то: приватизація підприємств та іншого держмайна, ринок землі (нічого, що Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави), природних ресурсів (лісів, річок, озер), сумнівні реформи в освіті, «вибілювання» потрібних політиків або навпаки «очорнення»…; згадати запущений механізм «Вікна Овертона» щодо легалізації одностатевих шлюбів та право одностатевими усиновлювати дітей, те, як безперешкодно відбувалися демонстраційні гей-паради у центрі столиці, що донедавна вважалося абсурдом.
Якою була перша реакція від подібних новин? Це страшно й неможливо! Наступна: ЗМІ повідомляють, що не все так погано. Дехто каже: так і треба. Крок за кроком суспільство підводили до сприйняття цих неприємних повідомлень. Наступним етапом стає перехід теми з категорії популярної до сфери актуальної політики. І на останньому етапі все подається у позитивному сенсі знову ж таки через ЗМІ. Найбільш здорова частина суспільства чинить опір законодавчому закріпленню неприйнятних та ганебних рішень.
Наприклад, сьогодні ми демонструємо активну громадянську позицію: українці створили Петицію до Президента України щодо збереження лісів, прибережних смуг, історико-культурної та історико-архітектурної спадщини шляхом накладення вето на законопроєкт №12089 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача». Усупереч назві, він спрямований на захист недобросовісних набувачів, тих, хто незаконно, через підставних осіб, отримав у приватну власність землі, які належать державі та територіальним громадам.
Описане «Вікно Овертона» найлегше відчиняється у толерантному суспільстві. Щоб уникнути небажаних впливів через це вікно, не треба бути «стадом», не вестися на сумнівні соціологічні дослідження, як це було до прикладу під час виборів 2014 року (пригадаймо вибори в один тур).
Висловлюючи свою суб’єктивну думку на предмет дослідження зазначу, «Вікно Овертона» – модна теорія. Але хіба до Джозефа Овертона не було маніпуляцій суспільною думкою? Отож! Тому пам’ятаймо наше прислів’я: «Не тільки світу, що у вікні». Щоб відстежувати небезпечні технології, потрібно розвивати образне, аналітичне та критичне мислення, читати, тренувати волю, свідомість, здоровий глузд. І тоді в наше віконце світитиме сонце.
Тамара МАРКЕЛОВА
