Памятник Уласу Самчуку в Рівному
Розпорядженням начальника Полтавської ОВА Пилипа Проніна №416 від 22 серпня 2024 року вулицю Семьона Гетьмана (генерал-майор авіації армії СРСР, учасник встановлення ленінської радянської влади на території України та операції СРСР з вторгнення до незалежної держави Фінляндія) за ініціативи представника Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олега Пустовгара та очільниці історичного клубу імені Федора Борківського при Полтавській міській центральній бібліотеці Ніни Кирпотіної перейменовано на честь Уласа Самчука. Провулок Чистопрудний у Полтаві (русизм у назві, порушення закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної) теж перейменовано рішенням сесії Полтавської міськради від 10 березня 2023 року. Депутати тоді підтримали ініціативу робочої групи при Інституті розвитку міста та онлайн голосування на інтернет-платформі «ЕДЕМ» щодо нової назви провулка на пошану Гарета Джонса. Тож з нагоди Дня вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду розповідаємо про згадані назви вулиці та провулка облцентру.
Улас Самчук — автор роману «Марія», першого художнього твору про Голодомор в Україні
Один з найвизначніших українських письменників XX століття народився 20 лютого 1905 у селі Дермань на Рівненщині в заможній селянській родині Олексія Антоновича й Настасії Улянівни Самчуків. Улас Самчук — автор роману «Марія», який має таку посвяту: «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933». Художньо-психологічний твір «Марія» написано саме у 1933 році, а побачила книга світ у Львові (на той час ще не входив до складу УРСР) у 1934 році. Тож це перший художній твір про злочин Голодомору в Україні. У романі «Марія» сенсаційним для української і світової літератури став детальний та реалістичний опис страшних подій Голодомору-геноциду. Самчук із глибоким психологізмом зображує переживання головної героїні Марії. Образ матері та дитини — один із найсильніших у романі. Жах матері у голодні роки полягав у тому, що вона ніяк не могла зарадити стражданням дитини, яка повільно згасала на її очах і частіше за все помирала першою. «Марія стоїть над дитиною і думає: «Умреш, дитинко. На широкому світі немає вже для тебе трошечки хліба… Зовсім трошечки хліба…». Дивиться у вікно. На подвір’ї дерева вбираються бруньками. Земля ще кормить їх, а закони Маркса не заборонили їм родити нове життя і нову радість». Роман «Марія» вдруге був виданий на батьківщині Уласа Самчука лише у 1991.
Зарубіжні дослідники називали його «українським Гомером», вказуючи, що він відкрив світові досі невідому Україну. Улас Самчук, окрім «Марії» є автором ще п’ятнадцяти романів, серед яких трилогія «Волинь», «Гори говорять», збірки оповідань «Месники», «Віднайдений рай», низки повістей, оповідань і статей. У 80-х роках йшли розмови про висунення Уласа Самчука на Нобелівську премію за «Волинь», але, на жаль, до кінця справа не була доведена.
Історією та літературою Улас Самчук захопився з дитинства, тим більше що саме місце народження до цього спонукало — Дерманський монастир, настоятелем якого був свого часу відомий полеміст Мелетій Смотрицький, здавна був своєрідним інтелектуальним центром. Саме тут, в чотирикласовій вищепочатковій школі, що діяла при Дерманській Святофеодорівській учительській семінарії, розпочав 12-річний Улас навчання. Пізніше була Кременецька українська мішана приватна гімназія імені Івана Стешенка. Перше оповідання Уласа Самчука «На старих стежках» з’явилося у 1926 році в журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, а з 1929 року почав постійно співробітничати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою».
У 1929 році Улас Самчук переїжджає до Праги, яка на той час була одним із центрів українського наукового та культурно-мистецького життя в еміграції, вступає до Українського вільного університету, входить до Студентської академічної громади. Утім, жодного вищого навчального закладу закінчити йому так і не вдалося, тому більшість наук довелося опановувати самотужки. Бездоганно володів німецькою, польською, чеською, французькою мовами.
У 1937 році з ініціативи Голови ОУН Євгена Коновальця була створена культурна референтура проводу українських націоналістів на чолі з Олегом Ольжичем. Центром Культурної референтури стала Прага, а однією з головних установ — Секція митців, письменників і журналістів, головою якої став Улас Самчук. Був учасником буремних подій в Карпатській Україні у березні 1939 року, на певний час навіть потрапив до в’язниці. У 1941 році в складі однієї з похідних груп ОУН, у якій були також Олена Теліга, Олег Ольжич, Іван Рогач, Олег Штуль, перебрався через український кордон. Повернувся до Рівного, де очолив випуск газети «Волинь», яка скоро стала загальноукраїнською. Письменник вважав, що в ті складні часи український народ не повинен бути «безсловесним» і має творити власне інформаційне поле. У «Волині» тоді ж працював молодший брат Симона Петлюри Олександр. В газеті друкувалися статті й вірші Євгена Маланюка, Олега Ольжича й Олени Теліги. Також Улас Самчук зорганізував у Рівному видання дитячого часопису «Орленя».
Після війни емігрував і деякий час жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР (Мистецький український рух). Після переїзду до Канади у 1948-му був засновником Організації українських письменників «Слово», Cвiтoвoгo кoнгpecу укpaїнцiв. Письменник помер 9 липня 1987 року. Похований у Торонто.
Ґарет Джонс — перший із британських журналістів, який публікував правду про голодомор
Ґарет Джонс (Gareth Jones, 1905-1935) був одним із перших західних кореспондентів, які з ризиком для себе намагалися донести світові правду про злочин убивства голодом мільйонів людей в Україні у 1932-1933 роках. Здобув блискучу освіту, вільно володів німецькою, французькою та російською мовами. Був радником прем’єр-міністра Великої Британії Девіда Ллойд Джорджа, писав статті до The Western Mail, The Times, Manchester Guardian, Berliner Tageblatt.
Востаннє побував в СРСР на початку 1933-го. Порушив заборону ОДПУ на в’їзд іноземним журналістам до охопленої голодом України. У березні того року він купує квиток до одного з великих міст, але виходить із потяга на півдорозі й далі подорожує Харківщиною пішки залізничними коліями — разом із селянами, які втечею з рідних місць рятуються від голодної смерті. Їхні розповіді, а також побачене, занотовує до маленьких щоденників. Джонса затримує ОДПУ й фактично депортує із СРСР. «Голод практично скрізь. І мільйони вмирають від нього, — пише Ґарет Джонс у листі батькам одразу по поверненні з СРСР. — Я бродив кілька днів Україною, і там не було хліба, у дітей боліли животи, всі коні та корови виздихали, й люди також вмирали з голоду. Терор набув нечуваних масштабів».
А 29 березня 1933-го Гарет Джонс скликає в Берліні прес-конференцію, на якій вперше публічно заявляє про катастрофічний голод в Україні. Прес-реліз передруковують провідні світові видання, зокрема New York Evening Post та Manchester Guardian. Доносячи світові правду про влаштований сталінським радянським кремлівським режимом Голодомор в Україні, Ґарет Джонс проявив особливі мужність і чесність. Його публікації спонукали інших західних журналістів звернутися до цієї теми і змусили Кремль виправдовуватися перед світом.
Полтавський офіс УІНП (за матеріалами офіційного сайту УІНП)
