Про конкурс «Обрій-2050: світ розумних технологій» та його переможців

Творче об’єднання «ЛІТавиця» працює з 2020 року і вже організувало та провело кілька конкурсів. Сьогодні знайомимо читачів «Жінки» з переможцями конкурсу «Обрій-2050: світ розумних технологій», який було заплановано як спробу зазирнути у близьке майбутнє України – на 30 років вперед. Автори конкурсних оповідань розмірковували над тим, як розумні технології зможуть допомогти людству розвиватися та які проблеми вони, ці технології, зможуть вирішити. Інноваційний стартап «Atmospheric enterprise» став спонсором конкурсу. Учасники надіслали 19 оповідань від 14 авторів і всі вони були опубліковані у збірці «За виднокраєм», укладеній за результатами конкурсу. Попри фантастично-позитивну тематику конкурсу, реальне життя підготувало для учасників та організаторів суттєву перепону – 24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна російсько-українська війна.

Терміни конкурсу довелося перенести  та додати військово-патріотичну тематику. Попри все конкурс відбувся. Вашій увазі – трійка найкращих оповідань: «Донька неба», «Найкращий друг» (автор – Ольга Ткач) та «Більше, ніж дім» (автор – Юлес Скела).

Ольга Ткач: «Кожна перемога стає сходинкою у зростанні»

Ольга Ткач пише як вірші, так і прозу. Має в доробку вже сім авторських збірок. Говоримо з Ольгою про творчість, фантастику та натхнення.

Давайте познайомимося ближче. Розкажіть про себе і свою творчість.

Я народилася і проживаю в чудовому місті Хмельницький. Маю видавничо-журналістську освіту, а також ступінь магістра богослов’я. Працювала на радіо та в галузі поліграфії. Віршувати почала, либонь, іще раніше, ніж навчилася до ладу писати. Саме як поетесу мене і прийняли до НСПУ в 2005-му році. Але якщо на поетичній стежині мала доброго товариша і наставника, лауреата Шевченківської премії Павла Гірника, то шлях до прози видався осібним, а тому довшим. Але мені завжди подобалося вигадувати історії, справа була лише в тому, щоби вміти їх розповісти так, аби запалити інших. От і вчилася потихеньку.

Чи брали Ви раніше участь у літературних конкурсах?

Авжеж. Помірятися силами з іншими авторами – завжди цікаво. Перемогти, звісно, хочеться. Але навіть якщо цього разу не поталанило, то з усього можна взяти корисний досвід: почитати твори фіналістів та переможців (якщо після конкурсу вийшла збірка), провести роботу над помилками, зрозуміти, на що звертає увагу при доборі суддівська колегія. Адже справа не завжди в меншій майстерності того чи іншого автора. Там, наприклад, більше шанують реалізм, тут цілком не проти фантастики, а ще деінде приймають лише фантастику. Десь більшу роль відіграє ідея, а десь – тема. Конкурсів багато, і вартісний твір має шанси бути поміченим.

Було й таке, що оповідання, яке «пролетіло» на одному конкурсі, стало фіналістом іншого, більш серйозного. Це про конкурси, де є журі. Однак є ще й самосудні, де переможців обирають самі ж учасники. Такі конкурси є анонімними. Ось тут можна також отримати відгуки на свій твір, та й самому повправлятися в літературному аналізі, пишучи коментарі до творів колег.

Як Ви дізналися про конкурс «Обрій-2050: світ розумних технологій»?

Я була з «ЛІТавицею» від перших їхніх конкурсів, які проводилися навесні-влітку минулого року. Кожен із них – своєрідний виклик для авторів: різні теми, жанри і формати (від мініатюрки на 365 слів до повноцінного оповідання на 40 тис. знаків).

Коли оголосили нову тему, вона мене зацікавила. Я пишу переважно фентезі, але захотілося спробувати себе і в НФ. А коли на початку війни організатори додали до конкурсу ще патріотичну тему, я зрозуміла, що таки розіграю обидві «карти» (бо за умовами один автор міг подати до двох творів).

Розкажіть більше про твори, які Ви подали на конкурс.

Першим з’явився «Найкращий друг». У цьому оповіданні я трішки «докрутила» ту соціальну тенденцію, яка є вже зараз. Коли робота настільки поглинає людей, що вони не мають часу, аби присвятити його дітям та їх вихованню. Парадокс: вирощувати натуральні продукти або виготовляти речі руками – більш почесно, ніж виховувати дитину самотужки, без допомоги бабусь і нянь. Саме в такій ситуації опиняється моя героїня – майстриня народного одягу. В неї велике замовлення, дедлайн наближається, а з її синочком уже ніхто не витримує. І мати, хоч і не без побоювань, іде на сміливий крок – стає тестером робота-няні…

Друге ж оповідання – «Донька неба» – було написане в перші дні березня, коли було найгарячіше, а багатьом і найстрашніше. Ця історія захопила мене так, що я присвячувала їй майже кожну хвилину між повітряними тривогами, які тоді були особливо частими. Мене дуже надихнули новини про Привида Києва, а за кілька днів народилася історія льотчиці Олександри, яка з перших днів війни стала на захист півдня України. Колись вона мріяла про небо, а тепер у неї одна мрія — щоби та, кого Саня називає мамою, вижила в окупованому Херсоні. Бо ця жінка не все знає про свою дочку… Далі не спойлеритиму, а краще запрошу прочитати ці, і не лише ці оповідання у збірнику «За виднокраєм».

Що Ви відчули, коли дізналися про перемогу?

Я сподівалася, що обидва твори увійдуть до збірки за рішенням редколегії, але коли побачила трійку лідерів, мені на якусь хвилину відібрало мову. «Донька неба» посіла перше місце, а «Найкращий друг» – друге. Уже потім була радість перемоги. Також дуже рада за інших авторів, твори яких потрапили до збірки. А потім був іще сюрприз. Коли один із організаторів і спонсор конкурсу, інноваційний стартап «Atmosphere Enterprise», оголосив свій топ конкурсних оповідань, мій «Найкращий друг» його очолив.

Звісно, це радісно, бо кожна перемога стає сходинкою у зростанні. Автор може усвідомлювати власний поступ, може чути про це від інших, але повірити і переконатися – лише перемагаючи. А ще це дуже надихає. Йти вперед, експериментувати. Або й триматися того, що є важливим і про що хочеться писати. Після цього конкурсу я переконалася, що не лише дітям, але й дорослим хочеться дива і що світлі та добрі твори потрібні й тепер, можливо, зараз навіть більше.

Що б Ви побажали читачам ? Можливо, щось порадите тим, хто планує брати участь у конкурсах?

Щодо порад авторам, то давати їх легше, ніж чинити згідно з ними, але спробую.

Не бійтеся подавати свої твори на конкурси. Це досвід. Не завжди приємний, інколи дивний, але дуже потрібний тому, хто хоче виходити у світ зі своїм доробком.

Не знеохочуйтеся поразками. Від них буває дуже сумно, але далі таки варто зробити новий крок – податися на інший конкурс, написати новий твір, залучити більше бета-рідерів. Більше читати і вчитися, врешті-решт.

Шукайте позитиву. Конструктивна критика допомагає рости, а деструктивна…, а хоча б показує, як робити не треба. Ще на конкурсах та у літературних спільнотах можна знайти однодумців та приятелів, а з деякими обмінюватися творами для бета-читання.

Закарбовуйте перемоги, але не переоцінюйте їх. Для автора – це не ознака вищості над іншими, а фіксація власного творчого зросту і мотивація до подальшої праці над словом.

Побажання ж читачам журналу нікого не здивує, адже важко знайти людину, яка б не мріяла про це. Перемоги нам усім, миру, щастя і процвітання!

Юлес Скела: «Живу і житиму у вільній Україні»

Юлес Скела працює у жанрі фантастики та фентезі. На конкурсі «Обрій-2050: Світ високих технологій» Юлес Скела посів третє місце з оповіданням «Більше, ніж дім».

Про творчість, знайомство з Творчим об’єднанням «ЛІТавиця» – говоримо з Юлесом Скелою.

Давайте познайомимося ближче. Розкажіть про себе і свою творчість.

Народився я і виріс в УРСР. Якщо вірити кістяку мамонта в Полтавському краєзнавчому музеї – на батьківщині слонів. Живу і житиму у вільній Україні. Вигадувати і комусь показувати фантастичні оповідання почав у 2012, за звичкою – російською. З 2014 через війну (нема лиха без добра) повністю перейшов на українську. Вигравав і програвав багато конкурсів «РБЖ Азимут». Характер спокійний, але кепський. Одружений і маю ще декілька відносно шкідливих звичок.

Чи брали Ви раніше участь у літературних конкурсах?

Перепробував багато різноманітних конкурсних майданчиків. Прижився й осів на «РБЖ Азимут». А відколи від «Азимуту» відпочкувалась «ЛІТавиця» – беру участь як у конкурсах цього Творчого об’єднання, так і в редакційній роботі.

Як Ви дізналися про конкурс «Обрій-2050: світ розумних технологій»?

Сама організація цього конкурсу відбувалась у мене на очах, тож можна сказати, що дізнався «з перших рук».

Розкажіть більше про твори, які Ви подали на конкурс.

На конкурс подав два коротеньких твори: «Більше ніж дім» і «Що посієш». Перший задуманий і написаний до початку повномасштабної агресії. Власне, закінчив писати десь 20-22 лютого. В повітрі висіло передчуття катастрофи. Тому на соларпанківський піджанр наклалося головне питання: «А за що ми битимемось? Звісно, що за власний Дім. А що це таке в широкому і вузькому розумінні?». Друге оповідання – це міркування про те, яким має стати цей Дім після нашої неминучої Перемоги. В збірці «За виднокраєм» оповідання органічно злилися в один твір – диптих «Більше ніж дім» із двох складових – «Шуршик» і «Що посієш».

Що Ви відчули, коли дізналися результати конкурсу?

Завжди приємно, коли твої твори високо оцінюють і запрошують до міжавторських збірок.

Що б Ви побажали читачам “ОКСАМИТУ”? Можливо, щось порадите майбутнім учасникам майбутніх конкурсів?

Читачам – більше читати українською. Хтось називає її солов’їною, а для мене вона – джерельна. В багатьох сенсах. А майбутнім конкурсантам – натхнення і наснаги! Усім загалом – непохитної віри у нашу Перемогу!

Спілкувалася Світлана Патра

Фото надали Ольга Ткач та Юлес Скела