Вісь “громадянське суспільство – держава” залишається однією з найгостріших у всіх минулих і сучасних дискусіях. Лавина інтерпретацій не вносить ясності. Чіткість є лише в одному: у країнах Центральної та Східної Європи поміж концептами “комунізм” та “демократія” забувають про ще один – “транзит”. Оминаючи його свідомо чи несвідомо ми робимо нечіткими ключові моменти історії ХХ століття – падіння Берлінської стіни, Революцію на граніті, розпад СРСР, тощо, позбавляємо їх ширшого контексту і виносимо на периферію суспільної й індивідуальної свідомості справжній сенс і силу поняття транзитний період. З його творчою потенцією та значною кількістю прямих й опосередкованих учасників.
Радянська “гласність”, що стала своєрідним перехідним етапом від майже 70-ти літнього періоду безмовного однодумства до свободи слова, несла в собі, за словами її ініціаторів, “право знати і право говорити”. Попри спроби гальмування демократичних процесів з боку керівництва Української РСР, Чорнобильська катастрофа, яка сталася 26 квітня 1986 р., активізувала український суспільно-політичний рух. Замовчування й спотворення сутності та масштабів катастрофи збурили суспільство та мобілізували його на захист своїх інтересів. Прогресивна частина населення показала готовність взяти активну участь в оновленні свого життя, розв’язанні найгостріших суспільних проблем. Як наслідок, політичні процеси все більше виходили з-під партійно-державного контролю перетворюючи спільноту так званих “радянських людей” з об’єкта політичного управління на важливий суб’єкт політичного процесу, поглиблюючи тим самим дезінтеграцію Радянського Союзу.
Розпад СРСР став відправною точкою масштабних трансформацій одночасно і в колишніх союзних республіках, і в регіоні Центрально-Східної Європи. Державне будівництво у більшості з них розпочалося практично без будь-якого істотного досвіду, а демократизація – за відсутності необхідних стартових умов успішного створення ринкової економіки та ліберальної демократії.
Більшість пересічних людей інтерпретували державну незалежність як миттєве та суттєве покращення свого добробуту. Причина цьому – віра в можливість швидкого перенесення західного досвіду й успішне застосування західноєвропейських цивілізаційних моделей до пострадянських суспільств. Пострадянський політичний та економічний транзит супроводжувався й доповнювався транзитом цивілізаційно-ціннісним: виробленням нової символічної картини реальності, заснованої на інших, ніж у радянську добу, опорних точках. Безумовним досягненням транзиту стало те, що українці отримали дійсну, а не номінальну особисту свободу у виборі власних життєвих стратегій, співставну з можливостями громадян розвинених демократій.
Як влучно зауважив Пол Кубічек: “Шлях від комунізму до демократії довший і складніший, аніж шлях від демократії до комунізму”. Що, якщо викреслити з цього шляху транзитний етап, не обговорювати його досягнення й недоліки? Адже саме дискурсивна визначеність стосунків між людьми надає їм різного забарвлення, тональності, спонукає до промовчування чи відкритості. Дискурс слугує підставою вибору і надання пріоритету одним значенням перед іншими в майбутньому.
Проєкт “Lost In Transition“, як частина мережі “Transition Dialogue”, що фокусується на формуванні знань та уявлень про перехід від комунізму у Центральній та Східній Європі після 1989 року, спрямований на розроблення та апробацію нових навчальних форматів, перш за все за допомогою усної історії та роботи зі свідками епохи, підвищення кваліфікації педагогів і співробітників музеїв. Проєкт допомагає знайти нові шляхи пояснення транзиту та відновити втрачені зв’язки між різними поколіннями. “Lost In Transition” дає вчителям інструменти для заповнення прогалин, які виникли у викладанні теми перехідного періоду у школах семи європейських країн. Адже молоде покоління, яке не бачило на власні очі ні соціалізму, ні труднощів трансформації, піддається розтиражованій думці, що українська незалежність “звалилася” неждано-негадано. Справді, для керівництва СРСР незалежність була нежданою, та вона була довгоочікуваною для мільйонів людей, які в ХХ ст. віддали життя за свободу. Вважається, що не існує індивіда, вільного від будь-якого контексту, і що він може бути вільним лише в межах певного контексту. Повертаючи молоду генерацію до транзитного діалогу ще на рівні школи ми спрямовуємо її до ідентифікації з тими цінностями і речами, до яких прагнули сучасники зародження транзиту, заради яких боролися і заради чого були здатні до самообмежень та жертовності. Убезпечуємо суспільство від притлумлення “громадянської свідомості”, що негативно впливає і на демократичні, і на ринкові процеси.
Як так сталося, що тема транзитного періоду в історії постоціалістичних країн не проговорюється, оминається, залишається неважливою, хоча на ній збудоване наше сьогодення і наші демократичні здобутки? Відповіді дає досвід самих вчителів. Педагоги зізнаються: акценти шкільної програми розставлені так, що непроста тема зазвичай вивчається наприкінці шкільного року, перед канікулами. Відповідно, її нерідко віддають на самостійне опрацювання учнів. Заглиблення школярів в перехідний аспект розвитку суспільства не стимулюється підвищеною увагою на іспитах. Ба більше, тема транзиту політично забарвлена, адже пов’язана зі сьогоденням, через що педагоги бояться її викладати, давати власну оцінку процесу. Неоднозначність наративу на рівні середовищ сучасних політичних сил поляризує суспільство, вчителів та школярів зокрема.
Так і виникає парадокс: сучасне молоде покоління може похвалитися ґрунтовними знаннями в історії древніх цивілізацій, Середньовіччя, але пропускає повз себе транзитний період. Як щось надто близьке, аби бути історією, і занадто далеке, щоб сприймати, як власну цінність. Олігархізація, неефективні реформи, намагання утворити квазідержаву, на яку можуть впливати міжнародні групи, розчарування суспільства в його ж здобутках – “плоди” мовчання і не проговорювання транзиту, коли для молоді від 90-х історичний сенс утворення незалежної України відірваний, неясний, а для сучасників зародження транзиту – не співвідноситься з очікуваним результатом.
Поміж тим, це найважливіший період історії кінця ХХ – початку ХХІ століття, який школярі мали б усвідомлювати комплексно. Падіння Берлінської стіни, вибух на Чорнобильській АЕС, колапс Радянського Союзу – знакові пазли транзиту, якими він, проте, не обмежується. Що справді критично – знати, що йому передувало і чим він продовжився. Адже про закінчення без побудови міцного громадянського суспільства та шанування основних демократичних цінностей не йдеться.
Освітня частина проєкту “Lost In Transition”, яка розпочалася влітку 2021 року, акцентує: негативний не плюралізм наративів щодо транзиту, а його відсутність, маргінальність чи відвертий конфлікт. Не проговорюючи тему “транзитного покоління” ми ризикуємо розділити сучасне українське суспільство на атоми, роз’єднані власними наративами та досвідом. Втрата громадської довіри, пасивність, непопулярність громадських намагань – все це гарантоване, коли між поколіннями втрачений діалог. Замість, нарешті, виходу з транзитного, підвішеного стану і розбудови громадянського суспільства отримаємо посилення ліворадикальних чи праворадикальних рухів, подальше зачаровування популізмом.
Посібник є першою спробою продемонструвати, як пояснювати учням як унікальність транзитного процесу в кожній з країн, так і його глобальний, широкий контекст. Як, чому і де він зароджується. Включення до дискурсу історій звичайних людей у їх транзитній повсякденності – особливість проєкту. Тільки так суспільство відкриває невідомі раніше сторони процесу, які, проте, інтенсивніше занурюють в атмосферу. Вносить ясність, що за цим історичним періодом стоять звичайні люди, які часто приймали доленосні для всієї Центрально-Східної Європи рішення. А згодом переживали цілу палітру емоцій: від ейфорії святкування перших здобутків до цілковитої фрустрації. І це теж складова транзитного періоду, що супроводжує поступові демократичні перетворення, перехід від протогромадянського суспільства до громадянського.
В 2021 році Україна відсвяткувала 30 років незалежності і, роблячи певні підсумки, стає зрозумілим, що врешті варто звернутися до соціальних чинників демократизації, а не підтримувати дискурс щодо первинного значення економічних реформ. Життя в умовах транзиту вимагає належної уваги з боку як влади, так і суспільства. І тут мова йде не про чергову сторінку історії, але про наявність різноманітних культурних та політичних цінностей, які слід врахувати при реалізації демократичного переходу України в рамках пострадянського транзиту.
Костюк Поліна