Знаний польський учений єврейського походження доктор Рафаель Лемкін, автор терміну «геноцид», ще в 1944-у назвав Голодомор класичним прикладом радянського геноциду, найдовшого й наймасштабнішого експерименту з русифікації, а саме — винищення української нації та вказав на його чотири етапи:
«Перший удар спрямований на інтелігенцію – мозок нації, – щоб паралізувати решту організму. […]
Разом із цим ударом по інтелігенції ішов наступ на Церкви, священиків і вище духовенство – душу України. […]
Третій удар радянської атаки було спрямовано на хліборобів – велику кількість селян-одноосібників, хранителів традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя, яку застосували проти них, є, мабуть, найстрашнішою – виморювання голодом. […]
Четвертим ударом у тому процесі стала фрагментація українського народу шляхом поселення в Україні чужинців і водночас розпорошення українців по цілій Східній Європі. Таким чином була б знищена етнічна єдність та перемішані нації».
Українські дослідники не припиняють пошуки доказів злочинів, збирають та узагальнюють свідчення очевидців, розповіді родичів. Інститут дослідження Голодомору, що є науковим підрозділом Національного музею Голодомору-геноциду підготував Збірник наукових досліджень з історії Голодомору 1932–1933 рр. – геноциду української нації: його передумов, причин, вчинення, політико-правових аспектів його організації, соціо-демографічних наслідків вчиненого злочину, як для української спільноти того часу, так і трансґенераційних, а також з історії штучних масових голодів 1921–1923 та 1946–1947 років.
«Вказане видання дозволяє глибше дослідити процес запровадження режиму «чорних дощок» як одного з інструментів репресивного механізму Голодомору-геноциду, вчиненого комуністичним тоталітарним режимом в УСРР» — зазначив перший заступник генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду Андрій Загорулько.
Протягом 1920-х – початку 1930-х рр. ідею створення “нової людини” особливо активно культивували серед молоді та дітей УСРР, що складали основний ресурс системи та розглядалися як джерело поповнення робітничого класу, колгоспного селянства, радянської інтелігенції, ретрансляторів комуністичних ідей у майбутньому.
Сьогодні варто поглиблено вивчити суспільні зміни, що відбулися внаслідок одержавлення соціально-політичного життя вітчизняного соціуму, формування “нової людини”, котра б пов’язала своє життя зі служінням комуністичній системі, приносячи в жертву права людини, інтереси родини і місцевих громад. Нові історичні реконструкції дозволять краще зрозуміти пролонговані наслідки комуністичного режиму, що призвів до відриву України від європейської моделі політичного й економічного розвитку.
Індустріалізація та колективізація мали радикально змінити базові умови існування людей, зруйнувати колективну пам’ять, зокрема українського села. Для того, щоб вижити в умовах зміни базових засад соціальної організації, люди були змушені вносити у своє життя, життя своїх родин, спільнот суттєві корективи, приймати нові правила суспільної гри (норми, цінності, культурні елементи, символи тощо) та нові соціальні інституції.
Протягом 1932-33 рр., намагаючись підкорити український народ і придушити його національний дух, радянська влада жорстоко знищила 10 мільйонів невинних українців та завдала непоправної шкоди соціальному устрою суспільства України, його духовній культурі та етнічній самобутності.
Відомий американський історик і дослідник Голодомору Роберт Конквест відзначив, що :
«Голод запланувала Москва для винищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян нищили не тому, що вони були селянами, а тому, що були українцями-селянами».
Римський статут міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 року стверджує, що «геноцид» включає дії, що здійснюються з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку шляхом вбивства членів такої групи; нанесення їм серйозних тілесних ушкоджень або навмисного створення важких умов життя, які б спричинили їхнє повне чи часткове знищення.
Сьогодні понад 15 країн визнали Голодомор геноцидом українського народу.
Країни, які не визнали Голодомор геноцидом українського народу, повинні задуматися над тим, що їхнє толерування може спричинити повторення трагедії у майбутньому.
Матеріал підготувала Тамара МАРКЕЛОВА
