Євген Короленко
Редакція «Оксамиту» звернулася до екс-міністра охорони здоров’я України, доктора медичних наук, професора Євгена Сергійовича Короленка з проханням «змалювати» проблеми сучасної фармацевтичної та медичної галузі, виходячи зі свого багаторічного практичного досвіду управління охороною здоров’я на різних рівнях.
Євген Сергійович Короленко обирався народним депутатом України XII (I ) скликання, входив до групи «За радянську суверенну Україну», член Комісії Верховної Ради України з питань здоров’я людини.
– Євгене Сергійовичу, у вересні цього року президент США – однієї з найбагатших країн світу – підписав указ про зниження цін на лікарські засоби. У Twitter Дональд Трамп зокрема написав: «Тільки що підписав новий указ, щоб знизити ціни на ліки … Також щойно поклав край всім пільгам для посередників, ще більш знизивши ціни». А який стан справ сьогодні на теренах фармацевтичної галузі набагато скромнішої України?
Дійсно, підписаний Дональдом Трампом документ передбачає регламент мінімізації цін на медикаменти. Під його дію потрапляють і ліки з роздрібних мереж. Відтепер американці купуватимуть ліки за тими цінами, за якими фармацевтичні компанії продають їх за кордон.
Очевидно, що Україна має цілу низку проблем пов’язаних із забезпеченням громадян доступними та безпечними лікарськими засобами. Медикаментозне комплексне забезпечення загально-лікувальної мережі і населення в амбулаторних умовах – це конституційна прерогатива номер один державної політики у галузі охорони здоров’я. В Україні понад 21 тисяча аптек, які в основному розміщені в містах і селищах міського типу, основна частина яких належить 4 великим монополістам, які зазвичай і визначають цінову політику, навіть незважаючи на спробу державного регулювання. Це перша проблема. Другою, не менш важливою проблемою медикаментозного забезпечення населення країни є відсутність аптек на селі, де проживає кожен третій громадянин країни.
За межами відповідальності держави і МОЗ України залишаються питання забезпечення хворих з онкопатологією та іншими діагнозами, які пов’язані з прийомом сильнодіючих знеболюючих препаратів. МОЗ потрібно підготувати спільний наказ з МВС, СБУ та іншими установами, який регламентував би правила дотримання конституційних прав громадян. У країні різко обмежено кількість аптек, де можна придбати знеболюючі препарати за спецрецептами для онкохворого – всього 200 аптек. Ця дивна ситуація пов’язана з такою ж непродуманою політикою боротьби з наркотиками. За даними експертів ВООЗ і UNAIDS в країні тільки понад 425 тисяч ін’єкційних наркоманів, а вживають наркотики понад 1 млн. Лікувальні установи не є для наркоманів постачальниками наркозасобів. У той же час Україна є перевалочним пунктом транзиту величезної кількості наркотичної сировини в Європу з країн Азії та Близького Сходу, де частина наркосировини благополучно осідає у нас, що й обумовлює високий рівень наркоманії з постійною тенденцією до зростання.
Крім того, як стверджують фахівці аптечної справи, діюча вітчизняна система регулювання цін на ліки не ефективна, оскільки встановлює націнки оптові та роздрібні, а не розглядає в якості предмета регулювання ціну виробника. У Європі – навпаки, регулюється ціна виробника, а потім оптові й роздрібні ціни.
Українські аптеки представляють величезний ринок не тільки ліків і медвиробів, але й косметики і дієтдобавок.
Так у 2019 році було продано товару на 89 млрд гривень! Вкотре громадськість зверталася до світу, «що реклама ліків шкідлива, самолікування небезпечне для життя». Фармкомпанії вклали кошти в усі форми ЗМІ заради реклами ліків і медвиробів на 2 млрд гривень (2018). У лікарнях працюють тисячі фармпредставників з аналогічною рекламою свого товару. Реклама – двигун торгівлі, але цей «двигун» додає 2 млрд гривень, які входять у вартість ліків, які ми купуємо. Держава і Закон залишаються байдужими до цього питання. Виявляється, державі вигідно, чим більше населення купить, тим більше податок з продажу. Але це надто сумнівна вигода.
– Не секрет, що із року в рік не вирішується проблема фальсифікованих та нелегально ввезених ліків. Підробні препарати потрапляють в аптечну мережу, особливо це стосується дороговартісних ліків. Що з цим робити?
У світі сьогодні проводиться серйозна робота щодо приборкання найпотужнішої в світі мафії – фармацевтичної. Головним завданням цієї діяльності є якість вироблених ліків, адже відсутність якості може призвести до серйозних помилок у лікуванні хворого, не з вини лікаря. Державний контроль якості ліків для вітчизняного виробника поставлено жорстко, чого не скажеш про якість ввезеного товару. Причина банальна – немає коштів на державну систему контролю. Так, у бюджеті 2020 року виділено лише 1,5 % від необхідної суми, яка б задовольнила нагальні потреби по організації контролю. Ще більш парадоксальною є система допуску ліків на територію України. Закон дозволяє ввезення разом з новими та ефективними ліками, і так званого масового лікарського ширвжитку, тобто ліків без доведеної ефективності, а часом навіть заборонених в силу побічних дій тощо. Виходить, що держава заради наповнення бюджету готова жертвувати здоров’ям своїх громадян.
На думку авторитетних фахівців на лікування 28 основних хвороб, які визначають переважаючий рівень смертності, інвалідності й поширеності хвороб, населення витрачає в рік 25-35 % коштів від реалізації всіх медпрепаратів, тобто із 89 млрд гривень аптечних продажів у 2019 році на лікування основних 28 хвороб витрати склали 28-39 млрд гривень. Левова частка коштів пішла на лікування «чогось».
У соцмережах люди пишуть, що українські аптеки завалені фальсифікатом і масово продають підробки. Тож надзвичайно важливо, аби розслідування багаторічної діяльності з підробки ліків було якісно і повно розслідуване, а винні понесли належну відповідальність. Можливо тоді цей “бізнес” не буде сприйматися як безкарний.
Довідка: У бюджеті 2020 року на охорону здоров’я передбачено всього 113 млрд грн. Статистика свідчить, що населення України у минулому році тільки на алкоголь і тютюн витратило 82 млрд гривень! І ще десятки мільярдів на інші «примхи». Чи не ірраціональність витрачання коштів і спосіб життя визначили високий рівень смертності, інвалідності та захворюваності в країні? Україну вже багато років окупували західні компанії, які ведуть свою маркетингову політику, змушують українського виробника працювати за своїми правилами. Наприклад, питома вага вітчизняних медикаментів в продажу складає 65 %, імпортних – 35 %, а в грошовому еквіваленті навпаки – 30 % і 70 % імпорт.
– В чому криється причина такого невтішного економічного та морального стану нашої фармацевтичної галузі як складової системи охорони здоров’я? Що на Вашу думку потрібно робити для того, аби виправити ситуацію?
Однією із форм економного витрачання коштів на медикаменти може бути широке впровадження ліків генериків з високою ефективністю. Наприклад, багата медицина США за даними звіту ААМ у 2019 році, використовуючи генерики і біосиміляри з високою клінічною ефективністю, заощадила для охорони здоров’я 319 млн доларів США.
Ми, «багаті» від бідності й розуму, ігноруємо цей економічно вигідний спосіб лікування. У багатьох випадках можна вибрати менш дорогі, але ефективні способи лікування хворих.
Генерики – непатентований лікарський препарат, який є відтворенням оригінального препарату. Нині більшість генериків мають власну торгову назву, що часом не відрізняється від оригіналу. Лікар повинен мати можливість вибору препарату. У США для цього існує довідник генеричних препаратів, де у випадку підтвердження терапевтичної еквівалентності ліків присвоюється знак «А», в іншому випадку знак «В». В Україні, на жаль, такого довідника немає, що ускладнює лікарю прийняти рішення. Все просто, аптечна монополія не зацікавлена в цій інформації. І все ж, незважаючи на негаразди, ринок ліків останні 4-5 років розвивається, з’явилися чинники, які сприятливо впливають на доступність ефективних ліків в аптечній мережі. Тим не менше, як зазначають аналітики, ціни на ліки в Україні б’ють усі рекорди. Населення це добре знає і без них. Обсяги реалізації ліків в Україні з року в рік зростають.
Так, дані аналітичної системи дослідження ринку показують, що в минулому році аптечні продажі збільшилися на 22,5 % і в загальному обсязі складають 89 млрд гривень, в доларовому еквіваленті до 3,4 млрд, так само зросла частка продажу дорогих препаратів з 20,4 % до 22,5 %, в той же час дешеві ліки впали з 46,2 до 44 %, публікується в звітах proximа research.
За рахунок різних аптечних схем ліки в Україні дорожчі, ніж в Європі і за різницею мало хто стежить. Головна причина подорожчання ліків – монополізація ринку, де 76 % роздрібного обігу ліків контролюють три великі мережі, великим і середнім мережам належить близько 16 тисяч роздрібних аптек, інші 6 тисяч аптек – це приватні підприємці. Для такої великої кількості аптек в країні сільська місцевість незаслужено забута, там проживає 13,5 млн осіб. Потрібно в райцентрах відновити мережу центральних районних аптек державної форми власності, для цього не потрібно мати багато таланту. Це можуть зробити місцеві органи влади-громади. Сільські мешканці, де розташовані амбулаторії та медпункти, не можуть купувати навіть прості ліки через відсутність в них аптечних пунктів. Вирішення цього питання із року в рік не вирішується, монополістам не вигідно їх утримання, а місцева влада постійно «децентралізується». Народ терпить і страждає! Найбільша помилка, а може бути умисел, коли служби життєзабезпечення охорони здоров’я, державні об’єднання фармації і медтехніки відпустили в вільний ринок. Ці об’єднання були структурними підрозділами мінохорони здоров’я і працювали на замовлення і заявками МОЗ. Перехід в ринок встановив нові ринкові відносини: медикаменти, медтехніка, медвироби здорожчали на 30-40 %! У головного лікаря не було грошей на зарплату, а аптечні працівники отримували зарплату більше медиків і навіть премії. При цьому вся інфраструктура цих об’єднань була швидко і безкоштовно приватизована. Якщо держава не створить свою конкурентну групу в противагу цим магнатам, охорона здоров’я як «болівар не витримає двох».
Наші аптеки сьогодні виконують роль торгових підприємств, а в багатьох країнах, куди ми прагнемо, провізори і фармацевти надають відвідувачам фармацевтичну допомогу, дають роз’яснення з приводу ліків. Володіти аптекою мають право тільки фармспеціалісти. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) постійно інформує про десятки тисяч помилок з летальними наслідками через неправильний прийом ліків: неправильно обрана доза, їх сумісність або вік тощо. Тут важливу роль має відігравати присутність в лікувальній мережі клінічного фармаколога.
Це нові науково-обґрунтовані підходи у виборі правильного лікування для хворого і за кордоном ця посада в стаціонарі головна. Сьогодні всі районні, міські, обласні лікарні та інші в своєму штаті повинні мати посаду клінічного фармаколога для раціонального і безпечного застосування лікарських засобів.
Фармринок України, один із базових сегментів життєдіяльності охорони здоров’я і конкретно медицини, а також драйвер, відповідальний за забезпечення ліками населення країни. У зв’язку з цим завдання держави дуже просте – забезпечити 100 % пріоритетність розвитку власної фармацевтичної індустрії України.
– Сьогодні багато розмов про ефективність фонду ліжко-місць. Чи дійсно це так важливо для медичної галузі?
Динаміка розвитку госпітального ринку за даними аналітиків «Україна 2020» за останні 5 років нижча і в грошовому еквіваленті у 2019 році становила 400 млн доларів. Мабуть це пояснюється різким скороченням ліжкового фонду в лікарнях. За роки незалежності скорочено 420 тисяч л/ліжок. Більше того, через відсутність впровадження в країні глибоко «ешелонованої» системи медстрахування, населення із власних коштів змушене значною мірою фінансувати своє стаціонарне лікування.
До прикладу: в середині 80-років я працював головним лікарем обласної клінічної лікарні на 1100 ліжок. Тоді ми організували та відкрили в цій лікарні кафедру клінічної фармакології медуніверситету. Незабаром якість і результати лікувального процесу значно покращилися. В Україні це нескладно зробити й сьогодні, є можливості підготовки таких фахівців. Цю можливість не можна упускати.
– Не секрет навіть для пересічних громадян, що існують проблеми із закупівлі ліків МОЗ та їх постачанням в регіони, особливо термін придатності яких обмежений. Невже так складно запровадити відповідний моніторинг забезпеченості закладів охорони здоров’я медичними виробами?
Незважаючи на щорічне збільшення бюджетного фінансування на закупівлю ліків та медичних виробів з усіх нагальних питань залишаються важливими проблеми поставки ліків міжнародними організаціями ВООЗ і ООН, які запровадив ще міністр А. Квіташвілі і продовжила в.о. міністра У. Супрун. Деякі з них не є торговельними організаціями і працюють в осередках стихійних лих, епідемій, військових конфліктів у бідних країнах.
Дійсно, Рахункова палата України в доповідній записці за результатами перевірки діяльності цих організацій і МОЗ вказала на серйозні порушення договорів із закупівлі ліків. Наведено ряд прикладів, зокрема, через порушення термінів придатності не використано ліків на 6,75 млн грн, утилізовано ліків на понад 1 млн грн, тривалі терміни поставок – від 12 до 18 місяців тощо. Зазначені факти мають ознаки кримінального злочину, вони повинні отримати правову оцінку правоохоронних органів, говориться в повідомленні.
Заради істини і збереження державних коштів у майбутньому ці факти не можуть залишатися нез’ясованими. В обласних регіонах потрібно створити спеціалізовані державні бази оптових постачальників. Це на 15-20 % знизить вартість вітчизняних та імпортних ліків, в той же час потрібно забезпечити контроль якості при дотриманні європейських норм ввезення імпортних ліків. Населення не може бути випробувальним полігоном скидання лікарського мотлоху. Це для країни образливо та небезпечно. Населення купує ліки з подорожчанням, аптечна монополія з цих грошей платить державі податки, держава з цих грошей виділяє частину ліків безкоштовно або за зниженими цінами цьому ж населенню. Дивний кругообіг в природі грошей (шахрайства) за участю держави. Але, головне, монополія нічого не втрачає!
В інтересах держави і хворого, для високої забезпеченості ліками, важливою складовою в роботі загальнолікувальної мережі повинна бути така вимога: протоколи лікування хворих будуються максимально на вітчизняних препаратах! Наші експерти-професіонали неодноразово доводили, що вітчизняні ліки не поступаються за якістю імпортним і економічно більш доступні. Крім того, інша вигода, в ціну наших ліків входять 15 % податків і нарахувань, і ще 15 % – зарплата співробітників фірми, тобто 30 % витрачених коштів на свої рідні ліки залишаються в Україні, що представляє інтерес для бюджетних закупівель. Зусилля медицини і фармгалузі треба об’єднати в загальних інтересах всіх учасників діяльності.
– Євгене Сергійовичу, чи зможе українська система охорони здоров’я впоратися з COVID-19? Які антикоронавірусні заходи необхідно вжити українській владі найближчим часом?
На фоні затяжної епідемії коронавірусу в Україні загальні медичні мережі системи охорони здоров’я, медпрацівники виявилися неспроможними відбивати коронавірусні атаки з декількох причин. По-перше: відсутність в державі релевантної санепідемслужби по причині реорганізації пострадянської СЕС. По-друге: МОЗ і Національна академія медичних наук, які контролюють і спостерігають за епідеміологічною ситуацією в світі, через відсутність фінансування залишилися поза процесом.
Як я вже говорив, у гонитві за уявною економією влада за роки незалежності скоротила 420 тис. л/ліжок. У 1990 році у нас було на 52 млн населення 700 тис. л/ліжок, а на початку 2020 року – 290 тис. на 41 млн. населення. Медичні запаси державного мобілізаційного резерву на випадок особливих потреб були розпродані. Кошти, отримані внаслідок такої реалізації, не були спрямовані на придбання та закладення до державного резерву аналогічних матеріальних цінностей. Немає ні безкоштовних масок для населення, ні захисних костюмів для медиків, ні ліків…
Зауважу, що державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Маємо бездарне управління та відсутність належного контролю за медичним забезпеченням. МОЗ перетворилося в прес-центр, а міністр – у прес-секретаря, який щодня зачитує зведення з коронавірусних «полів». Замість жорстких управлінських рішень, у тому числі кадрових.
Досі у суспільстві дискутується питання, який карантин впроваджувати: карантин вихідного дня, адаптивний чи загальний, відсутня комунікація з населенням з метою попередження поширення корона вірусу, люди залишаються сам на сам з хворобою.
Бачимо, що в реальності самоізоляція нічого не дала, зате постраждала економіка України. Наукові постулати переконують, що самодисципліна, просвітництво як здорових так і хворих є найважливішими засобами, якими не потрібно нехтувати. Центральна та місцева влада повинна використовувати усі можливі важелі, щоб зупинити зростання числа інфікованих. Наразі приріст випадків за добу катастрофічно зростає. Щодня він становить понад 12 тисяч осіб.
Без пафосу скажу, що героїчна праця медичних працівників не безкінечна: щоденні ризики, високий рівень захворюваності, смертність серед медперсоналу, низька заробітна плата, складні умови праці, відсутність засобів індивідуального захисту, робота понаднормовий час мають стати предметом пильної уваги вітчизняних прокурорів.
Розмову вела Тамара МАРКЕЛОВА
Leave a Reply