Що рік прийдешній нам готує?

Що рік прийдешній нам готує? суб’єктивний прогноз з об’єктивних обставин

Україна перегорнула сторінку 28 року незалежності. А чи справжньої незалежності? Сьогодні новітня політична історія України пишеться на крові наших захисників. Що буде важливим і визначальним для року майбутнього? Своїм суб’єктивним прогнозом ділиться на своїй сторінці Фейсбук популярна блогерка Наталія Глоба:

Що рік прийдешній нам готує? суб’єктивний прогноз з об’єктивних обставин

Україна перегорнула сторінку 28 року незалежності. А чи справжньої незалежності? Сьогодні новітня політична історія України пишеться на крові наших захисників. Що буде важливим і визначальним для року майбутнього? Своїм суб’єктивним прогнозом ділиться на своїй сторінці Фейсбук популярна блогерка Наталія Глоба:

Руйнування існуючої системи управління країною. Процес дістався Зеленському в спадок. А почався він навіть не при Порошенко. Його витоки – у пізньому правлінні Кучми. Порошенко лише привів державу до рубежу, за яким  Україна просто більше не має майбутнього. Головнокомандувач, який програв усі свої битви, брехун, більш нездатний обдурити своєю риторикою кого б то не було, Президент, який віддав країну під зовнішнє управління, лідер, аморальність дій якого руйнувала етичну систему суспільства і стала просто нестерпною для людей – як результат, включилася громадська захисна реакція, і Порошенко отримав на виборах червону картку. Але інерція руйнування продовжує свою справу, державні інститути більше не можуть приховувати свою нікчемність за фасадом, який сиплеться, формального благополуччя.

Авторитаризм як рефлексія. Новий Президент Зеленський в якості реакції на енергію руйнування вибрав концентрацію волі і влади у власних руках, що, звичайно, є виправданим з позиції загрози повного обвалу. Цей вибір визначив подальше протистояння з численними громадськими групами, з різних причин не згодних з політикою нової влади. Крайнім спрощенням є уявлення, що «слуги» воюють тільки зі «старими» колишніми, протиріччя глибше і ширше. Оскільки процес руйнування держави-гібрида УРСР і представницької демократії європейського типу – в 40-мільйонній країні не може бути зупинено одномоментно, то в наступному році я очікую спроби запобігти катастрофі шляхом посилення авторитаризму влади, обмеження свобод і поступового скочування до повного авторитаризму. Цьому буде сприяти якість пропрезидентської фракції, що вже зараз демонструє тотальний «одобрямс», нездатність до відстоювання власних ідей і зведення «вірності вождю» на п’єдестал суспільних цінностей. До збірки цитат вождя, обов’язкових до вивчення, залишилося не багато.

Олігархічна тіньова система управління країною, цей горезвісний deep state або «глибинна держава» в минулому році нітрохи не постраждала. Справа в тому, що за роки своєї еволюції вона придбала фантастичні здібності до адаптації і є єдиною по-справжньому антіхрупкой по Талеб системою влади в країні. Здатність до компромісу, мистецтво домовлятися і миттєво створювати альянси – найсильніша сторона наших олігархів, чого не скажеш про українське суспільство. Воно постійно роздирається на шматки спорами то про мову, то про землю, то про політику. Олігархія зберегла здатність до мислення в той час, як суспільство все більше від нього відмовляється, занурюючись в стан футурошоку. Яке особисте ставлення Володимира Зеленського до українського олігархату і які його наміри, ми не знаємо. Моя думка – в наступному році позиції deep state залишаться такими як були.

Антикорупційних реформ немає і не буде. «Перезапуск» антикорупційних органів не призведе до зниження корупції, оскільки ці інституції – лише інструмент боротьби з наслідками корупції, а не з її суттю. Важко сказати, чим викликане небажання боротися з цією багатоголовою гідрою: нерозуміння самого явища або, навпаки, чітке усвідомлення, що корупція – громадський самовідновлювальний інститут, що пронизує всі сфери життя, і швидка ліквідація її шляхом інституційної модернізації країни може бути надзвичайно ризикованою. У будь-якому випадку, ніяких зрушень у майбутньому антикорупційним реформам не спостерігається. Таким реформам повинен передувати інституційний аудит державних інститутів (плутаємо з бухгалтерським і фінансовим аудитом), а про його необхідність навіть не піднято питання.

Економічна стагнація. І без того депресивна економіка зазнала випробування двома різновекторними процесами – ревальвації гривні і спаду промисловості. У поточному році попит «виїжджав» на грошах українських гастарбайтерів. У майбутньому році ризики посиляться у вигляді можливого припинення фінансової піраміди ОВДП і прогнозованої багатьма експертами світової економічної кризи. «Подушкою безпеки» для України, мабуть, стане масовий розпродаж залишків державних підприємств і початок доходів від продажу державної землі. Тому економічних потрясінь у 2020 році я не чекаю. Їх термін настане не раніше 2022 року, коли резервів не залишиться, і в разі, якщо влада так і не зможе або не захоче створити стратегію економічного розвитку України.

Політичної кризи не буде. Всупереч очікуванням багатьох політологів і політиків, політична турбулентність наростати не буде. Навпаки, футурошок ввергає українців, що вже давно відмовилися від мислення, в очікування і підтримку «сильної руки» і консолідації влади. Обивателю легше відмовитися від свободи, ніж включити мізки. Мислення, що приводить до усвідомленого вибору зусиллями всіх попередніх влад і деградуючих ЗМІ, стало для простого українця «позамежною витратою», кажучи мовою інституціоналістів. Старі політичні структури приречені на маргінес. Для нових запиту суспільства немає, і в найближчий рік не передбачається.

Війна і мир. Точніше, ні війни, ні миру. Акуратними, точковими кроками Зеленський буде йти до миру з росією шляхом складних компромісів. Не буде ні «зрад», ні «перемог». Як буде виглядати майбутній мир, сказати неможливо. Думаю, він настане не скоро. Все залежить від того, яка картинка склалася в голові у нашого Президента. Чи розуміє він, що цілі путіна – незмінні, що кожен крок оцінюється росією з позиції – наближає він до руйнування української державності чи ні. Чи розуміє Зеленський, що путіну не цікаві самі по собі фігури відданих беркутят, йому був потрібен обмін без вироку, оскільки відмова держави від фіксації злочину у вигляді судового вироку є акт руйнування найважливішої функції держави – правосуддя. Добре, якщо Зеленський це розуміє і бачить, як компенсувати цей удар по українській державності. Погано, якщо це була лише чергова поступка дракону, оскільки вона точно не остання.

Стратегування і зовнішнє управління. Краще мене все це пояснив Сергій Дацюк в численних статтях та інтерв’ю. Відмова суспільства в цілому від мислення призвела до відсутності запиту на інтелект, а вже тим більше, на такий «вищий пілотаж» мислення, як розробка стратегії країни і, як наслідок, проектування нової моделі. Інтелектуальні групи перебувають в маргінальному стані, відкинуті і висміяні більшістю населення. Гуртки типу Зеленої лампи (образний вислів Олексія Арестовича) як і раніше генерують ідеї, концепти і проекти. Але влада презирливо їх відкидає, вважаючи за краще віддати стратегування на аутсорсинг. Такий підхід загрожує суверенітету країни. Залишається тільки сподіватися, що десь в глибинах президентського офісу визріває запит хоча б на власну візію майбутнього. Тому проривів в цьому напрямку в 2020 році я не чекаю. Навпаки, роль зовнішніх гравців в долі України буде лише посилюватися.

Ось, власне, таке моє бачення найближчого майбутнього. Ні війни ні миру, ні зростання ні катастрофи, посилення авторитарних тенденцій, зростання їх підтримки населенням. Краще буде тільки тим з нас, хто сам подбає про себе. Що, загалом, справедливо. З Новим Роком, друзі! » – пише Наталія Глоба.

Матеріал підготувала Тамара МАРКЕЛОВА

Leave a Reply

You can use these HTML tags

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

  

  

  

*

code