«ЩО Є СВОБОДА? СВОБОДА — ЦЕ МОЖЛИВІСТЬ ТВОРИТИ ДОБРО».
Любомир Гузар
Моє дитинство і юність пройшли в Ірпені.
У зрілому віці усвідомила, що власна енергетика міцно пов’язана з дитинством, з корінням рідної землі. Дівоча душа накопичувала життєдайний запас любові, зростала, міцніла у Чорному лісі, уквітчаному фіалковими галявинами, серед дзвону струмків і щебету пташок. Там, у Чорному лісі, панувала беззахисна щирість, сила та витонченість довкілля, Господнє одкровення до всього сущого та живого. Та вселенська любов була щирою, тотожною до тендітної фіалки на довгій ніжці й трьохсотлітнього велетенського дуба, стрункої корабельної сосни, що гнулась, але не ламалась від холоду та вітрів.
Моє місто дало мені силу любові, розуміння добра і зла, витримку, віру, почуття справедливості.
П’ятий рік точиться російсько-українська війна. Ці п’ять років змінили багатьох із нас, розділили суспільство, поламали родинні, дружні зв’язки, принесли розчарування, біль, невгамовну гіркоту втрат.
На вулиці часто погляд чіпляє наповнені неви¬мовним болем очі. То очі бійців і комбатантів, жінок- воїнів, матерів, дружин…
П’ятий рік гинуть хлопці, діти залишаються сиротами, вдови виживають самотужки.
П’ятий рік наші захисники втрачають здоров’я на фронті й часто, маючи хвороби, після демобілізації йдуть із життя в мирному світі. Бачимо в різних містах України ставлення до громадян, які боронять свою землю, кардинально різне. Ідеали, загальнолюдські цінності, навколо яких суспільство мало б згуртову¬ватися, стати єдиним монолітом, утрачені. Людям стало складно прощати, недовіра й страх не дають їм можливість розкриватися, бути відвертими, їм бракує щирості й любові, толерантності та терпіння. Людь¬ми рухає злість, образа, неспроможність розв’язання власних проблем.
Чи могли ми уявити собі в недалекому минулому, що будемо учасниками російсько-української війни?
Чи могли ми уявити, як то воно – виборювати перемогу, усвідомлюючи, що ця війна не для всіх, лише для сильних духом, наділених любов’ю до своєї землі патріотів.
Чи уявляли ми на тих побитих урвищами дорогах Сходу себе нинішніми, де вперше побачили справжнє обличчя ворога, пекло боїв, смерть, кров побратимів, досі за смерті яких не відповів жоден генерал.
Там, де держава давала задній хід, піднімалися добровольці, беручи на себе удари, тягар економічних і соціальних проблем.
Слово «волонтер» зазвучало з новою життєстверджувальною силою та новим змістом. Жертовність, взаємодопомога, уміння керувати громадою і справами, брати на себе відповідальність робили дива.
Унікальний феномен людини волонтера, яка перебрала на себе функції держави, сама держава уникає, воліє не помічати. Цими унікальними феноменами є мої побратими на фронті, мої колеги – медики Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова, що працюють важко в лікарнях, де 70 хворих на одну медичну сестру та лікаря, отри¬мують 3200 гривень. Волонтери купують самотужки одяг, ліки та їдуть на передову вивозити поранених та лікувати бійців та мирне населення Сходу без¬оплатно, не маючи офіційного статусу та будь яких гарантій.
Відбувши ротацію, без перепочинку та відпусток стають до роботи в лікарні. Після роботи – пакують і відправляють термінові запити на фронт, допомагають важкохворим за межами лікарняних закладів, займаються громадською роботою.
Шокує розділення простору на воєнний і мирний. За 500 кілометрів від фронту починається інший світ, світ макгрегорів: де влада, збагачення, контроль над громадою шляхом маніпуляцій, шахрайства, підкупу робили і продовжують робити свою справу щодо розколу суспільства.
Ми незручні для влади, ми – комбатанти, воїни, добровольці, волонтери, створюємо загрозу і нас залякують, над непокірними чинять розправи й кидають за грати. Інших просто купують, як то¬вар, перетворюючи на зручну зграю тітушок або мовчазну принижену касту рабів. Панує принцип «розділяй та володарюй». Корупція і свавілля судочинного законодавства спричиняють колапс у дотриманні прав і свобод громадян.
Покупцями душ є такі собі макгрегори, поді¬бні найзухвалішому аферисту людства Грегору Макгрегору, шотландському мандрівнику-шахраю, що знався на схемах швидкого збагачення та отримання легких статків.
Маніпулюючи свідомістю, вони захоплю¬ють усе, що належить людям від народження: природні багатства, державні цінності, місцеві бюджети. Продукуючи невігластво і хамство, такі макгрегори заборгували громаді в усіх суспільних сферах – у матеріальній, моральній, духовній, культурній.
Історія і культура є міцною пуповиною мате¬ринського лона, що тримає рівень та культурну просвіту громади в її генетичній пам’яті. Культурна та природна спадщина зухвало нищиться в моєму рідному Ірпені.
У 2015 році зруйновано садибу помешкання Максима Рильського. Нікого не бентежать прийняті закони щодо збереження культурної спадщини, як і не цікавить історія тепер уже колишнього міста-курорту.
Мало кому відомо, що у 20-х роках в Ірпені мешкало високе духовенство, яке після перших хвиль репресій було змушене піти у тінь, зо¬крема ігуменя Покровського монастиря Софія Гриньова, ієрочернець Києво-Печерської лаври Еразм Прокопенко, а також відомий релігійний публіцист і філософ Сергій Нілус. До того ж, у Ірпені проживало чотири канонізованих Святих, один із яких – Феодосій Ірпінський – похований на міському кладовищі. Цікавою є історія відо¬мого на весь світ Бориса Пастернака – митця сві¬тового значення – Нобелівського лауреата. Його будиночок по вулиці Пушкінській, 47 ще зберігся, але про нього та творчі доробки письменника, що народились у нашому місті, знають одиниці.
Усім відомий Микола Носов, що жив і творив тут, а герої «Незнайка» народились серед лісу і квітів, нині оселилися у бетонних «джунглях».
Вікторія Крамаренко з побратимами
Величезні боргові зобов’язання перед громадою відшкодовуються сумнівними і завуальованими схемами, за рахунок кожного, хто є її членом.
Хочу окремо торкнусь пам’яті загиблих воїнів у війні Росії проти Українського народу. Пантеони пам’яті загиблим героям, що віддали життя за Свободу рідної землі, є місцями вшанування пам’яті поколінь. Погляньте на алею Слави в Ірпені. Це святе місце, де від щедрот провладної верхівки покладено тротуарну плитку – копійки, про які не варто говорити. Це цинізм і зневага до загиблих! Ірпінська алея є приниженням честі й гідності тих, хто віддав найдорожче – життя за незалежність Держави.
Вдови і матері встановлюють пам’ятники самотужки (вартість 30–40 тисяч грн), і лише побратими беруться допомогти матері, дружині, що втратила найдорожче, де і як буде похований Воїн. Загальнолюдські принципи мають бути аксіомою у суспільстві.
Під час допрем’єрного показу фільму волонтерки Марії Берлінської «Невидимий батальйон» про історії жінок на війні
За п’ять років місцева влада не виділила жодної квартири сім’ям воїнів АТО, незважаючи, що регіон є найдорожчим за житловими інвестиціями. Це є не¬припустимим фактом зловживання і фактом корупції, оскільки забудовники багатоповерхівок можуть і повинні виділяти житло для цієї категорії громадян. Статки за-будовників і супутніх будівельних та інших компаній, ростуть і множаться на крові загиблих та ошуканих.
Рідіють ліси, забруднюється атмосфера, отруюються річки, неналежна інфраструктура спричиняє соціальний колапс: у дитячих садках і школах, на дорогах і кому¬нальних мережах.
Переконливо і впевнено нав’язується потрібне бачен¬ня прекрасного з найбільшою собівартістю виконаних робіт.
Не листя вікових дерев шелестить вулицями міс¬та – купюри з різнокольорових папірців, за які готові промовчати, принизити, розтоптати гідність і свободу.
Не пам’ятники видатним особистостям, що жили і творили в нашому місті – Максиму Рильському, Федору Кричевському, Діані Петриненко – а безликі металеві хлопчики вчать нове покоління звикати до «нової куль-тури». Синоніми напрошуються самі по собі, «нова культура», «нові обличчя», «нові лідери», насправді – відсутність культури, справжніх лідерів, а не «заробляль¬ників».
Коли влада руйнує історію, обриваючи пуповину материнського лона, відбувається скоєння злочину проти людства. Кожен з нас несе особисту відповідальність за бездіяльність або мовчазне схвалення.
Це нагадує мені ідеологію фашизму, де загально¬людські та історичні цінності, гуманність, людяність, замінювались брутальністю та цинізмом, без власної відповідальності за вчинки.
На шальках терезів укотре перетнулись два світи – добра і зла.
Світова статистика говорить про те, що 5 % людей, згуртувавшись, можуть змінити хід історії. Для мене ніби вчора відбувались події Революції на граніті, де ночами полемізували з передовою молоддю дев’яностих.
Ми вистояли на майдані, у всі найстрашніші ночі й хо¬лодні, просякнуті вологою та димом згарищ, тривожні ранки.
Ми вистоїмо в цій підступній, нав’язаній нам війні двох світів. Війна змінила нас, вивела назовні наше справжнє єство. Кожен, хто воював, хто має почуття гідності, має усвідомити – перемагати світ зла можна лише правдою, силою духу, єдністю, відсутністю страху.
Ірпінь: захист парку по вул. Котляревського
П’ятий рік невтомно повторюю одне – загальна мета, віра і плече однодумців, повага одне до одного, розумін¬ня, толерантність, відвертість, дотримання чіткої позиції на засадах загальнолюдських та громадських інтересів, дотримання законності мають згуртувати, об’єднати, заради майбутнього наших дітей.
Ми не можемо дозволити сучасним макгрегорам купувати і продавати себе, як товар, не маємо права зрадити друзів, які віддали життя заради нашої свободи.
Разом – Сила!
Leave a Reply