Донецьку область вкотре пропонують перейменувати: дещо з історії питання

Владислав ЛЕОШКО

Донецьку область вкотре пропонують перейменувати: дещо з історії питання

Передати повноваження обласного центру і перейменувати Донецьку область на  Маріупольську запропонував 19 лютого в електронній петиції, поданій на адресу Президента України, Олександр Копачов. Пропозиція автора петиції не на жарт розбурхала медійний простір не тільки Сходу, але й усієї країни. Адже тема обговорення виявилася по-своєму болючою та відчутною для багатьох.

«Пропоную позбавити місто Донецьк статусу обласного міста й передати ці повноваження місту Маріуполь, – зазначає зокрема Копачов. – Причина такого рішення ґрунтується на тому, що керівництво і жителі цього міста (тобто Донецька, – Авт.) в своїй більшості проявили нелояльність до держави Україна і стали на бік російських окупантів. На противагу їм жителі Маріуполя виступили на стороні незалежної держави Україна і брали активну участь в його захисті від російської окупації».

Передати повноваження обласного центру і перейменувати Донецьку область на  Маріупольську запропонував 19 лютого в електронній петиції, поданій на адресу Президента України, Олександр Копачов. Пропозиція автора петиції не на жарт розбурхала медійний простір не тільки Сходу, але й усієї країни. Адже тема обговорення виявилася по-своєму болючою та відчутною для багатьох.

«Пропоную позбавити місто Донецьк статусу обласного міста й передати ці повноваження місту Маріуполь, – зазначає зокрема Копачов. – Причина такого рішення ґрунтується на тому, що керівництво і жителі цього міста (тобто Донецька, – Авт.) в своїй більшості проявили нелояльність до держави Україна і стали на бік російських окупантів. На противагу їм жителі Маріуполя виступили на стороні незалежної держави Україна і брали активну участь в його захисті від російської окупації».

Автор ініціативи пропонує також присвоїти Маріуполю статус міста-героя – «за мужність і стійкість, виявлену під час військових дій із захисту України і підконтрольних їй територій».

Для того, щоб петиція була прийнята до розгляду, ініціатору цього проекту необхідно зібрати 25 тисяч підписів.

Місцеві аналітики пригадують, що першим автором ідеї про «Маріупольську область» можна вважати міського голову Маріуполя 1994-1998 років Михайла Поживанова. Саме на його прес-конференціях уперше пролунало словосполучення «Маріупольська область». Причому, з відповідей мера на запитання про перспективи такої адміністративної одиниці в 1997 році було важко зрозуміти, наскільки серйозно він про це говорив.

На даний момент функції адміністративного центру Донецької області виконує не окупований Донецьк, а підконтрольний українській владі Краматорськ.

Варто зазначити, що впродовж останнього століття на території сучасної Донецької області бували різні «столиці». До реформи  територіального устрою 1932 року роль великого регіонального центру належала Бахмуту, навколо якого був зосереджений однойменний повіт тодішньої Катеринославської губернії. Щоправда, в часи розпочатої індустріалізації цей «купецько-торговий» осередок почав значно поступатися за впливовістю сусідній Горлівці з її більш трендовими для тих років пролетарсько-революційними традиціями.

Наприкінці 20-х років у Кремлі навіть всерйоз розглядали перспективу надання Горлівці статусу центру майбутньої Донецької області. Завадила цьому, як розповідають старожили, лише випадкова халепа, в яку потрапив, проїжджаючи Горлівкою, секретар ЦК ВКП(б) Лазар Каганович. Його лімузин раптом застряг у багнюці на одній із центральних горлівських вулиць. Партійний бонза спробував вийти з кабіни авто, та лише ступив на землю, як його калоша загрузла й безповоротно потонула в брудній калюжі… «Їдемо з цього клятого міста до Сталіного – там буде центр області!» – вигукнув у розпачі Каганович.

Невдовзі, у липні 1932 року на мапі з’явилася Донецька область із центром у тодішньому Сталіному. А ще раніше, в 1869 – 1924 роках, місто називалося Юзівкою на честь іноземного власника металургійного заводу (до того часу тут було селище Олександрівка). До 1961 року, разом із адмінцентром, область іменувалася Сталінською, а згодом, у рамках боротьби з проявами «культу особи», Донецькій області таки повернули попередню назву.

Щодо Маріуполя, то статус тимчасового адміністративного центру Донецької області він уже виконував упродовж липня – листопада 2014 року. Звідти, як можна зрозуміти, було зручніше керувати областю тодішньому голові Донецької облдержадміністрації. Але вже з приходом восени на посаду очільника області генерала Олександра Кіхтенка центр управління підконтрольною частиною Донеччини перемістився у Краматорськ.

За іронією долі, ближче до річки Сіверський Донець знаходиться саме Краматорськ, а не окупований сьогодні Донецьк, що розташований на іншій річці Кальміус. Та й через Краматорськ протікає зовсім інша річка Торець, яка дала ім’я іншому прифронтовому місту – Торецьку (колишньому Дзержинську). Втім, реальної картини перипетії назв не змінюють. А вона, ця картина, є такою, що відстань від теперішнього адмінцентра області до Маріуполя сягає 229,4 кілометра, і це – більше, ніж, наприклад, до розташованого в 195 кілометрах Харкова. Отже, питання керованості містами та районами, зручності комунікацій та загалом оптимізації мережі адміністративних одиниць на Донеччині зберігає певну злободенність в умовах АТО, а тепер операції Об’єднаних сил. Адже територія області насправді охоплює кілька кліматичних зон і простягається з Півночі на Південь від Святогірських і Лиманських лісів до пляжів Приазов’я. На Заході вона набуває спорідненості з західнодонбаськими шахтами Дніпропетровщини, а на Південному Заході заповідний степовий ландшафт Донецького краю плавно переходить у знамениті степи Запорізької області.

Час від часу в регіоні курсують уперті плітки, що через складність і незручність існуючої логістики та через інші чинники, характерні для підконтрольної частини Донеччини, у перспективі її територія може бути навіть поділеною (якщо, звичайно, справа дійде до відповідних законодавчих реформ) між сусідніми Харківською, Дніпропетровською та Запорізькою областями. На щастя, реальних підтверджень ця інформація не знаходить, і патріоти Української Донеччини твердо вірять, що в недалекому майбутньому, після деокупації тимчасово не підконтрольних владі міст і районів області, на всій території Донеччини площею 26 517 квадратних кілометрів під Українським державним прапором буде відновлена як одне ціле колишня система  адміністративно-територіального управління та соціально-економічної інфраструктури.

Що ж до проектів, на кшталт наведеної вище петиції з ідеєю «Маріупольської області», то така ініціатива виглядає надто надуманою, щоб розглядати її під призмою реальних рішень та кроків. Тим більше недоречно пов’язувати реформування, хоч і теоретично, з ідеологічними складниками. «Було і в Маріуполі навесні 2014-го чимало негідників, які ставали в чергу, щоб записуватись у сумнозвісне «ополченіє» та на «референдуми». Втім, не вони, а справжні патріоти нашої країни, воїни, герої праці формують сучасне обличчя міста. Та й у сьогоднішньому Донецьку, як і в окупованих рашистами Горлівці, Єнакієвому, Шахтарську, залишається чимало патріотично налаштованих громадян України, які не зрадили своїй державі, своєму народові», – слушно зауважує автор одного з коментарів, критично налаштований до ідеї петиції. Інший коментатор доповнює: «Сьогодні не час для суперечок, зведення надуманих рахунків та навішування образливих ярликів. Справжній патріотизм проявляється у справах, і найбільшою такою справою для всіх нас, українців, – як по один, так і по інший бік лінії розмежування, є вигнання з Українського Донбасу російських окупантів та їх поплічників, що заплямували себе у військових злочинах. А здобута в боротьбі перемога буде однаково омріяною та дорогоцінною для всіх нас!». Із правотою цих слів неможливо не погодитися.

На Фото:

1. Стела на в’їзді в Донецьку область в українському стилі. Джерело: Донецька облдержадміністрація
2. Вид на річку Сіверський Донець у Святогірську. Джерело: https://commons.wikimedia.org