Пам’ятник ганьби – в серці Києва

Микола Данилейко 

Долю будь-якої нації завжди визначало знання своєї історії, вдячність своїм героям та непрощення своїх катів. В історичному серці Києва на початку вулиці Івана Мазепи донині стирчить, як стовп ганьби, гармата, встановлена на постамент 1923 року, як пам’ятник збройному кривавому розгрому тендітного паростка суверенної України – УНР, спаплюження історичної пам’яті та узаконення червоного терору. Скраплений кров’ю та оповитий зрадою і брехнею, цей символ нахабно посміхається у вічі мільйонів жертв комунізму та героїв-захисників незалежності. Він є монументом рабства та національного сорому.

Оскільки будь-яка влада розуміла великий ідеологічний вплив вдалого архітектурного розташування постаменту, його використовували у різних пропагандистських цілях. 1914 року офіцером царської армії був створений недолугий пам’ятник зрадникам України Кочубею та Іскрі. 1918 року за часів УНР він був демонтований, а на його місце, за свідченням істориків, було встановлено гіпсовий пам’ятник гетьману Івану Мазепі – одному з найвидатніших політиків та борців за незалежність від Московії. На жаль, доля цієї скульптури була така ж швидкоплинна і трагічна, як і доля УНР, – обидва були знищені армією московського ката Муравьйова та ордою терористів-більшовиків. Ганебне прославлення цієї події завдяки українофобам та колабораціоністам і нині майорить неподалік Лаври, до будівництва якої Мазепа мав безпосереднє відношення.

Ми – вдячні нащадки, які завдяки самопожертві героїв-борців за незалежність України, маємо честь бути суверенною нацією та обов’язок збереження й увіковічення сторінок і героїв нашої історії. Наша столиця Київ (столиця нашої держави) має позбутися кривавого комуністичного кілка в самому серці міста, а для відновлення історичної справедливості та вшанування прагнень і мрій засновників УНР маємо встановити скульптуру Івана Мазепи на постамент на розі столичної вулиці його імені.