Військова агресія Російської Федерації проти України як загроза миру у світі.
Миротворчі місії ООН. Погляд з України.
Остання праця Левка Лук’яненка, липень 2018 р.
Після Другої світової війни великі держави-переможниці ініціювали створення Організації Об’єднаних Націй (ООН) для сприяння залагоджуванню міжнародних і локальних конфліктів між державами. УРСР не відповідала критеріям незалежної держави, але як велику країну, що найбільше постраждала від війни 1938—1945 років, її прийняли в число 50-ти держав-засновниць ООН.
Ухвалення Статуту ООН знаменувало початок процесу деколонізації. Колонії європейських імперій здобули незалежність і стали членами ООН. Процес державотворення й розмежування, особливо в Африці, затягнувся і потребував значної допомоги миротворчих збройних місій ООН.
Російська імперія (СРСР) як учасниця перемоги в Другій світовій війні уникнула післявоєнної дезінтеграції і звільнення її колоній з кількох причин. По-перше, СРСР створив надпотужну глобальну пропагандистську інформаційну систему, яка перебільшувала роль СРСР у перемозі над гітлерівською Німеччиною. По-друге, створила в різних країнах світу 82 комуністичні партії, за допомогою яких представляла комуністичну ідеологію і суспільно-політичний лад у СРСР як передовий демократичний, що забезпечує права людини й справедливо розв’язує міжнаціональні відносини.
Своєю пропагандою і платною агентурою імперія справляла значний вплив на створення у світі образу СРСР як зразкової держави. Комуністична влада ізолювала Союз від світу. Вона заборонила міжнародний туризм і доступ до літератури й періодики, заглушувала закордонні радіопередачі, запровадила цензуру та сувору кару за будь-яку критичну думку.
Придушення танками Угорського повстання 1956 року похитнуло на Заході ідеальний образ СРСР. «Чехословацька весна» 1968 року та збройне придушення її Москвою розсіяли на Заході ілюзії про СРСР. На той час імперія наростила збройні сили до спроможності доставки ядерних зарядів із землі, повітря і води до територій капіталістичних ворогів. Крізь густий пропагандистський туман дедалі виразніше лунала потужна збройна погроза з гаслами: «Хто не з нами, той проти нас», «Хто не здається, того вбивають».
Змагання імперії з країнами НАТО та напруження відносин з Китаєм аж до збройного зіткнення на острові Даманський — ця конфронтація на два напрямки — примусила вождів до пошуків примирення із Заходом. У Гельсінкі 35 держав організували нараду з питань безпеки та співпраці. Ціною публікації в СРСР Загальної декларації прав людини ООН імперія добилася від 34-х держав визнання непорушності кордонів (сфер впливу), що утворилися після Другої світової війни.
Гельсінський заключний акт, зокрема публікація в СРСР Загальної декларації прав людини ООН 10 грудня 1948 року активізувала протестні настрої. У Росії, в Україні, у Литві були створені групи контролю за виконанням у СРСР Гельсінських домовленостей. Російська та литовська групи у своїх країнах готували інформацію про факти порушення прав людини, а українська — українських національних прав. Вони поширювали їх незалежно від державних кордонів. Групи створили потік на Захід задокументованих фактів порушення прав людини та українських національних прав.
У документах цих груп для демократичних держав ішлося про деспотичний характер московської імперської влади. Президент США Рональд Рейган назвав СРСР імперією зла і повів відкриту політику проти нього. Країни НАТО активізували перегони в озброєннях із СРСР. Імперія задихнулася. Вона визнала поразку й почала демократизацію. Центр ослаб. Спроба шовіністичного реваншу 19 серпня 1991 року не вдалася. Так звані союзні республіки вийшли з-під влади Кремля.
Україна 24 серпня 1991 року проголосила незалежність. Відбулася перша фаза дезінтеграції російської імперії: вона стала меншою й назвала себе Російською Федерацією (РФ). Російська імперська еліта, оговтавшись після поразки 1991 року, розгорнула інформаційну війну проти України. Одночасно розширила антиукраїнську діяльність організаційними заходами, спрямованими на руйнацію промисловості та погіршення добробуту народу.
Українці, здобувши самостійність і прагнувши до поширення миру, співчували народам Російської імперії, які боролися за вихід з-під влади Москви й прагнули створити свої національні держави. 22 республіки — суб’єкти Російської Федерації — активізували питання виходу зі складу РФ. Це налякало вождів імперії, і Конституційний суд РФ скасував право республік на самовизначення.
Україна як член ООН взяла активну участь у діяльності з підтримування миру. За рішенням ООН і Ради безпеки військові контингенти Збройних сил України виконали миротворчі місії. Упродовж 1992—2011 рр. вони діяли в 22-х країнах різних частин світу. Україна спрямувала 6821 військовослужбовця, 52 з них загинули під час виконання бойових завдань.
Практика діяльності українських збройних контингентів у миротворчих місіях свідчить про те, що не завжди конфлікти між сусідніми державами вдавалося владнати. Не раз причина неуспіху крилася в політичній заангажованості самої місії ООН, у її прагненні допомогти одній із сторін конфлікту проти другої сторони. РФ, продовжуючи імперські традиції СРСР, намагалася народам Африки й Близького Сходу нав’язати свою ідеологію і «провести» на керівництво молодими державами політиків промосковської орієнтації. Нині яскравим прикладом імперської політики Москви на Близькому Сході є Сирія. Москва задля утримання своєї маріонетки Асада розв’язала жорстоку війну проти повсталого народу.
Статут ООН передбачає право вето п’ятьох постійних членів Ради безпеки ООН. Держав — засновників ООН — у 1945 році налічувалося 50. Відтоді відбулися глобальні зміни у світі. Кількість держав — членів ООН стало близько 200. Створено багато різних міжнародних організацій. Глобальне життя людства й держав ускладнилося. Право п’ятьох держав — ветувати рішення Ради безпеки — стало гальмом у розв’язуванні важливих проблем сучасності. РФ ігнорує право націй на самовизначення — фундаментальну норму права, що передбачена Статутом ООН. Вона в найжорстокіший спосіб із застосуванням усіх видів зброї (за винятком атомної) розчавила Республіку Ічкерію. 2008 року спровокувала війну в Грузії, відчахнула Абхазію та Осетію і встановила в них свої маріонеткові режими.
Усупереч піднесенню проблеми прав людини Загальною декларацією прав людини ООН на рівень загальнолюдської проблеми РФ ігнорує прогрес людства і продовжує авторитарним режимом обмежувати права своїх громадян і придушує національно-визвольні прагнення своїх колоній.
20 лютого 2014 року РФ перейшла своїми військами українсько-російський кордон, захопила Крим і включила його до складу своєї території. Рада безпеки ООН не могла вжити силових способів на захист України, бо РФ своїм правом вето блокувала будь-які миротворчі заходи проти неї. Її міжнародний бандитизм досі не покараний.
У випадках Ічкерії, Грузії, України, РФ у Раді безпеки ООН скористалася своїм правом вето, щоб заблокувати дії Ради безпеки на захист від російської агресії. Зухвале порушення прав російських громадян і національних прав колоній — суб’єктів РФ не потрапило на розгляд і засудження ООН через блокування розгляду застосуванням вето. Право вето перетворилося на утвердження Москвою міжнародного і внутрішнього зла. Дипломати та вчені-міжнародники пропонують скасування права п’ятьох постійних членів Ради безпеки блокувати рішення більшості. Настала пора це зробити.
Як зупинити російську агресію проти України?
В. Путін публічно визнав, що російські війська перейшли в Крим і окупували його. Це casus belli. Відбувся відкритий акт агресії із загарбанням частини української території. Рада безпеки не змогла засудити цю агресію і вжити заходів щодо відновлення територіальної цілісності України, бо всі вимоги української дипломатії Росія блокує застосуванням вето.
Російські війська перейшли державний кордон у Донецькій і Луганській областях настільки, наскільки змогли подолати опір українських збройних сил. Лінія зіткнення перетворилася на лінію розмежування між найманцями РФ і українським військом. РФ під керівництвом кадрових офіцерів навчила найманців, озброїла їх сучасною зброєю і створила великі військові формування. Вони ведуть неоголошену війну проти України з порушенням міжнародних норм права щодо правил ведення війни та щодо прав окупанта й прав окупованої території.
Росія без оголошення війни з Україною веде гібридну війну як вседозволеність: скасовує українські закони й запроваджує свої, примусово надає своє громадянство громадянам України, мобілізовує з окупованої території громадян України до своїх збройних сил, руйнує інфраструктуру та житловий фонд міст і сіл, убиває мирних громадян, вивезла із окупованої території 19 заводів і тисячі підприємств, за чотири роки вбила близько 11 тисяч українських військовослужбовців.
Варварська неспровокована війна Росії проти України обурює демократичні держави, ООН, Велику двадцятку, Велику сімку та учасників Мінської наради.
Як припинити війну?
Ідею спрямувати миротворчу місію ООН для припинення війни підтримали в організації. Москва запропонувала миротворчу місію розташувати вздовж лінії розмежування української армії і російських формувань на українській території. Україна наполягає на розташування місії і вздовж українсько-російського кордону, і на всій окупованій території. Москва не приймає українську пропозицію. Чому?
Бо це означало б провал імперського плану поставити Україну під владу Кремля і відновити велику московську імперію в межах СРСР. Розташування місії ООН уздовж лінії розмежування збройних сил двох держав означало б заморозити окуповані території на невідомий термін. Знаємо з історії, що Московська імперія вміє чекати. Від військової угоди Богдана Хмельницького з царем Олексієм Михайловичем 1654 року до скасування автономії Гетьманщини 1764 року минуло ціле століття. Не розуміючи, що часи імперій минули, імперська еліта Москви планує зберегти Російську Федерацію на століття вперед, а знаючи висловлювання Петра І, Отто фон Бісмарка, Леніна і Троцького, що без України Російська імперія неможлива, Росія й вирішила захопити Україну. Москві потрібно утримати Крим і східні райони Донецької й Луганської областей як бази для дезорганізації українського внутрішнього життя та для зміни українського етнічного складу населення на захоплених теренах, щоб підготувати наступну навалу.
Українська сторона розуміє ці мотиви позиції московської дипломатії, тому не погоджується. Який вихід із тупика?
Марно сподіватися на прихід до влади в РФ демократичної команди, яка порве з московською імперською традицією. Демократи не прийдуть до влади. Імперія зла буде сіяти зло, доки живе. Тільки дезінтеграція імперії звільнить народи-колонії — суб’єкти федерації — від імперського диктату. Тільки смерть імперії звільнить світову спільноту народів від московсько-імперського зла, яке вона сіє між усіма народами світу.
На що мали б держави ООН, які дбають про самозбереження своїх народів, звернути особливу увагу?
Їм слід ознайомитися з історією московитів, щоб не мати ілюзій на переродження імперії зла в носія добра. Це народ, який на основі свого давнього мисливсько-рибальського способу добування їжі звик жити не з праці рук своїх, а з того, що дає природа: звірина, риба, ягоди. Використавши територію для своїх потреб, переселявся й загарбував нову. Психологічна установка на загарбання як умову виживання стала генетичним кодом московитів. Він склався давно. Він незмінний, як незмінна пунктуальність німців чи індивідуалізм українців. Загарбництво московитів необхідно сприйняти за факт і на цій основі будувати плани щодо теперішньої Російської Федерації. Сприйнявши за факт загарбницьку імперську природу московитів та її політичної еліти, демократичний Захід, вихований на греко-римській культурній спадщині та християнському гуманізмі, має пам’ятати цивілізаційну відмінність московської азійської імперії з постійним державним централізмом і повною зневагою до свободи та прав людини. Їхнє, московитів, свідоме зречення від свободи й підпорядкування волі князів, царів, імператорів, перших секретарів ЦК КПРС, президентів дає можливість створювати велику армію й перемагати сусідів і Захід. Московський народ ладен терпіти голод і холод задля розширення кордонів імперії. В імперії завжди були опозиціонери, але вони ніколи не визначали державну політику.
Який вихід?
Вихід один — знищити імперію зла. Знищення імперії РФ означає звільнення її колоній з-під влади Кремля для створення своїх національних держав. По-друге, знищення імперії відкриє перед московитами можливість створити незалежну національну державу — Московщину.
Відмова від традиційної ідеї розширення держави й перехід до життя у своїй національній державі — це катарсис. І не всі його переживуть. Олександр Дугін, голова партії «Євразія», пише: «Великая Россия» в будущем не должна быть меньше, чем «Великая Россия» в прошлом. Если Россия не будет великой, ее не будет вообще. Величие — наша великоросская сущность. Но тогда пусть лучше ничего не будет. Без России мировая история немыслима. Тогда пусть кончается мир».
Далебі, не всі політики РФ такі фанатики, як Дугін. Сподіваюся, що ті 80 % московитів, які підтримують війну проти України, щоб повернути її під владу Кремля, переживуть катарсис і змиряться з ідеєю жити в Московщині. Після цього вони краще житимуть, бо вже не треба напружувати всі народні сили на виробництво військової техніки, зброї та готувати світову мережу розвідників і агентів політичного впливу. Одне для шовіністів гірше: з верхнього шпилю Кремля зникне сонцесяйний німб слави потужної світової імперії.
Інтереси сучасного світу потребують претендента, щоб знищити світового жандарма.
Як це зробити?
Перша стадія дезінтеграції імперії СРСР 1991 року відбулася мирним способом з економічних причин. СРСР не витримав змагання в озброєннях із країнами НАТО. Економіка видихнулася і не могла забезпечувати подальше нарощування озброєнь та утримувати глобальну мережу пропагандистів і розвідників.
Збройним наступом РФ проти України Росія об’єктивно почала підготовку до другої фази дезінтеграції імперії. Розвалиться РФ з тієї ж причини, що й 1991 року, — з економічної неспроможності продовжувати загарбницьку політику. Економічні санкції країн НАТО підточують московську відсталу економіку. Викриття вивезених з РФ Путіним та його корумпованим оточенням величезних капіталів із Росії у закордонні банки підриває авторитет влади в очах народу та обмежує фінансові можливості держави.
Від початку горбачовської перебудови 1985 року до першої фази розвалу імперії 1991 року минуло шість років. Очевидячки, і тепер буде потрібно приблизно стільки ж часу для підготовки другої фази розвалу імперії.
Є способи прискорити звільнення народів Російської Федерації від імперії зла, а саме:
– країни НАТО можуть збільшити економічний тиск у десяток разів;
– країни НАТО можуть домовитися з Близькосхідними нафтодобувними державами про зниження ціни на нафту, що нижча собівартості російської нафти;
– публікація про особисті рахунки В. Путіна у закордонних банках тощо.
Країни, які хочуть звільнитися від загроз імперської Росії, можуть примусити її до відступу. Їм не вистачає не можливостей, а рішучості переорієнтувати торгівлю з імперією на торгівлю з її колоніями. Примус РФ до дезінтеграції історично виправданий, бо звільнить світ від постійної військової загрози.
Отже, досягнути миру в Україні можна не через поступки агресору, а через його примус до виконання Статуту ООН про право націй на самовизначення та пошанування кордонів суверенних держав.
Левко Григорович Лук’яненко — Герой України, автор Акту проголошення незалежності України, політв’язень часів СРСР, ідеолог концепції українського спротиву російській агресії. Співзасновник Української Гельсінської Групи. Надзвичайний і Повноважний посол України в Канаді.
Політик і громадський діяч, народний депутат України. Письменник. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року.
Leave a Reply