Графіка світосприйняття Валерія Козуба

Валерій Козуб належить до тієї когорти молодих митців, доля та творчий шлях яких складаються напрочуд вдало. Нині художник навчається в аспірантурі графічних майстерень Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури (НАОМА), але скоро вийде на самостійний мистецький шлях. Його історія – нетипова, адже в ній сплелися воєдино різні чинники: дивовижні та доленосні випадки, фантастична наполегливість та працездатність, а найголовніше – вірність обраній справі, творчий неспокій, які у сукупності допомагають пошукам та становленню творчої особистості…

Валерій Козуб належить до тієї когорти молодих митців, доля та творчий шлях яких складаються напрочуд вдало. Нині художник навчається в аспірантурі графічних майстерень Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури (НАОМА), але скоро вийде на самостійний мистецький шлях. Його історія – нетипова, адже в ній сплелися воєдино різні чинники: дивовижні та доленосні випадки, фантастична наполегливість та працездатність, а найголовніше – вірність обраній справі, творчий неспокій, які у сукупності допомагають пошукам та становленню творчої особистості.
     Валерій Козуб народився на Закарпатті у багатодітній родині. Унікальна природа чудового краю та духовні цінності, які батьки прищеплювали Валерію ще змалечку, сприяли формуванню особливого погляду на світ та допомогли розкрити здібності, приховані у юнаку. Валерій розповідає, що його мама – архітектор за освітою – дуже хотіла аби хтось із чотирьох синів став митцем. І мамину мрію втілив саме він.
     Спочатку Валерій навчався в Ужгородському коледжі мистецтв імені Адальберта Ерделі Закарпатського художнього інституту на відділенні дизайну. Саме такий, більш практичний вибір порадили знайомі. Однак скоро Валерій почав виявляти творчу непокору, схиляючись до живопису та графіки. Митець зазначає, що ніколи не мав до дизайну особливої прихильності, а бажання створювати графічні та живописні твори було жагучим і пристрасним. Невідомо, як би складалася подальша доля Валерія Козуба, але зустріч у стінах коледжу з народним художником України, президентом Академії мистецтв України та ректором НАОМА Андрієм Чебикіним була доленосною. Відомий митець і знаний педагог, який приїхав до коледжу на перегляд дипломних робіт, запримітив самозаглибленого і натхненного юнака. Андрій Чебикін не просто порадив продовжувати навчання в Києві, а всіляко підтримував молодого митця, не залишав поза увагою. Цей невеликий штрих до портрету відомого художника, на перший погляд, може здатися несуттєвим. Але саме за цим стоїть величезна відповідальність педагога з великої літери, громадянина і просто людини, щоденна і наполеглива праця якого допомагає виявляти молоді таланти, відшуковувати їх у найвіддаленіших куточках нашої країни.
     Графічні твори Валерія Козуба привертають увагу складним малюнком та насиченими сюжетами. Великі за розміром офорти Валерія Козуба – це рідкість, яка сьогодні не часто трапляється у виставкових залах. Складна і кропітка техніка, яка вимагає майстерності та віртуозності мало приваблює митців. Втім опанування мистецтвом офорту – не єдина мета молодого художника. Завдяки цій техніці він несе у світ власне бачення та переосмислення, надає йому виразності та нового життя. Валерій характеризує
свій графічний доробок не інакше, як графіка світосприйняття.
     Найперше, що впадає в око – це низка творів на Біблійні сюжети, які складно сприймати тільки як твори мистецтва тому, що у них вкладено багато почуттів, ереживань та відданості. Сакральні сюжети постають перед глядачем як сповідь, передусім, перед самим собою. І вже потім, кожен із нас порине у прекрасний, чистий і відкритий світ віри, надії та любові до Творця, яким насичене життя автора і який він прагне донести поціновувачам прекрасного. Відчувається, що митець підійшов до розкриття цієї теми дуже обережно і піднесено. Відчувається, що Валерій Козуб нестримний у пошуках, а жага до творчості – непереможна. Здається, що він і досі не може зупинитися і постійно прагне вдосконалювати сюжети, вносити нові елементи і деталі у задавалося б і без того насичений простір офортної дошки.
     

     Інша частина творчого графічного доробку Валерія Козуба присвячена героям літературних сюжетів. Це пов’язано із дитинством талановитого майстра, який ділиться деталями біографії і зазначає, що змалечку його привчали до української класики і дотепер він багато читає. Його улюблені автори – Василь Стефаник, Михайло Коцюбинський, Леся Українка та Іван Франко. Дивовижно, з огляду на уподобання та прагнення сучасної молоді! Однак молодий митець саме у творах цих авторів шукає відповіді на питання, отримує наснагу та насолоду.
     Більше того, знаходить тотожні його душевним переживанням та сумнівам мотиви. Валерій Козуб згадує, як свого часу, коли він залишив домівку і поїхав навчатися у велике місто, йому допомогло «Intermezzo» Михайла Коцюбинського.
     – У цьому творі дуже точно описані почуття молодої людини – чутливої, ранимої. Коли я опинився у Києві, почувався так само не захищено і збентежено, як і герой Михайла Коцюбинського. А потім, згадавши про цю новелу і перечитавши її ще раз, зрозумів, що всі мої сумніви і побоювання цілком закономірні. Усвідомлення ситуації, в якій я опинився, заспокоїло, додало сил і тепер я не уявляю для себе кращого міста для життя і творчості, аніж Київ, – розповідає Валерій.
     Техніка офорту дуже складна, і швидко підійти до неї з тим, аби втілити сміливі творчі рішення у життя – неможливо. Графік, який захопився офортом, окрім того, що має бути прекрасним рисувальником, повинен досконально володіти всіма секретами та тонкощами техніки. І, до речі, різновидів друкованої графіки (офорт – лише один із них) – дуже багато. А відтак, оволодівши всіма, і віднайшовши свій, найбільш придатний і відповідний душевним настроям та ідеям, різновид, лише після численних спроб та наполегливої праці, можна сміливо йти в обраному напрямку.
     Валерій Козуб вибрав для себе класичний офорт.
     Сьогодні молодий митець стоїть на порозі нового періоду в житті. Дуже скоро аспірантура залишиться позаду, і Валерій опиниться наодинці не тільки із власними творчими пошуками та прагнення, а й перед цілим світом із усіма принадами та складнощами, піднесеннями та падіннями. Однак Валерій Козуб переконаний, що його доля – мистецтво, якою б складною та непередбачуваною вона не була. Вірить, що так йому судилося, адже до цього лежить його душа і промовляє серце.

Наталія Сухоліт