Журналістика цінностей

Слово публіциста, який стоїть сьогодні на сторожі громадської думки і формує світогляд своєї аудиторії, повинно бути не просто розумним, а мудрим. «Початок мудрости – острах Господній; спізнання Всесвятого – розум» (Прип.9,10). Цей принцип – і головний аргумент у публікаціях, і моральне кредо журналіста, яке не дозволить на його творчому шляху схибити, збрехати, зробити зі свого служіння ремесло.

Слово публіциста, який стоїть сьогодні на сторожі громадської думки і формує світогляд своєї аудиторії, повинно бути не просто розумним, а мудрим. «Початок мудрости – острах Господній; спізнання Всесвятого – розум» (Прип.9,10). Цей принцип – і головний аргумент у публікаціях, і моральне кредо журналіста, яке не дозволить на його творчому шляху схибити, збрехати, зробити зі свого служіння ремесло.
Спираючись на Божу мудрість, світоглядна публіцистика не може оминути істинних духовних вартостей, навпаки, вони становлять її основу. У сучасних засобах масової інформації маємо безліч прикладів маніпуляції людською свідомістю, нехтування правдою заради рейтингів, химерної оперативності, пристосування до забаганок юрби, намагання слідувати «духові часу». Публіцист за такого підходу до справи просто не здатний виконувати свого прямого призначення – творити особистість та суспільство за найвищим Богоподібним зразком. Тоді, навпаки, ринок і юрба переінакшують його собі на догоду. Годі згадати через певний проміжок часу хоча б одного такого журналіста. Усі вони, задовольнивши свої тимчасові потреби, зійшли з арени в сіру однолику масу, а, значить, і в забуття. Натомість журналісти з принципами, орієнтовані на «святую правду» (Т. Шевченко), які змогли «витривати до кінця», не спокусилися на наживу, залишаються зразками для своїх нащадків по перу.
Жахливо, коли журналіст, знаючи правду, свідомо викривлює її перед публікою. Ще одна проблема, коли журналіст через брак знань це робить, але з нею легше боротися. Через постійну працю над собою і над розширенням свого світогляду можна максимально наблизитися до правди. «Спізнаєте правду, і правда визволить вас» (Ів.8,32). «Бог відходить від душі, яка не підіймається до нього щоденно всіма силами, і Бог повертається, коли душа відроджується і спалахує світлом, хоч би й від удару грому» (Є. Сверстюк).
Цінністю для публіциста є сама людина: і та, про яку він пише, і та, заради якої. Жодних добрих принципів у читача не сформує матеріал, побудований на поливанні брудом інших. Критикувати в публіцистиці потрібно, але не руйнуючи об’єкта критики, а допомагаючи йому через неї виправити помилки, стати кращим. Тим паче недопустимою є репресивна критика на адресу історичних осіб, які відійшли у вічність. De mortuis aut bene, aut nihil.
Зразком такої любові до людини й тактовності в українській публіцистиці може бути Є. Сверстюк. Читаючи його статті зі збірки «Світлі голоси життя», присвячені різним діячам культури, ви не знайдете жодного необдуманого, образливого, зневажливого слова, жодного засуду в останній інстанції, жодного ярлика. Натомість голоси усіх цих імен, з минулого і сучасності, він вважає світлими. Про них він говорить з незмінною любов’ю, приправленою чи то радістю звеличення, чи то гіркотою за певні хиби.
Возвеличити Людину, а не принизити її – одне із завдань публіциста. Бо чим, як не приниженням, назвати деякі журналістські матеріали, якими годують нас медіа. Публікації про те, як онук ґвалтував бабусю (часто до таких сюжетів вдається газета «Експрес» у рубриці «Кримінал»), як народився кіт з двома парами геніталій (із сайту ТСН), як голлівудська зірка вкотре змінила партнера чи прогайнувала мільйони доларів на вечірку, за яку ціну футбольний клуб згодився купити (майже через два тисячоліття після падіння рабовласницького ладу!) Кріштіану Роналду, – просто зневага людини і її потреби у пізнанні. Такою примітивною тематикою засоби масової інформації ніби нагадують аудиторії, що та складається з недоумків, яким цікаве таке «інформаційне сміття».
З правдивого возвеличення Людини випливає і оптимізм як головний патос творів світоглядної публіцистики. Спираючись на Істину, цінності, віру в Бога та Його спасенний Промисел щодо людини, вони дають можливість абстрагуватися від нагнітання засобами масової інформації страху в суспільстві. На противагу таким медіа публіцистика думання робить головний акцент на подіях і явищах, які вселяють надію, а, висвітлюючи щось негативне, обов’язково подає панацею від нього. Не можна залишати читача наодинці зі страхом.
А важливо нагадувати йому постійно про ще одну цінність та її справжній сенс – свободу. На жаль, медіа сьогодні це поняття по-всякому викривлюють, переважно подаючи як моральну розгнузданість і вседозволеність.
Завдання світоглядної публіцистики як альтернативи комерційним ЗМІ – відновити в громадській думці істинний погляд на свободу як незалежність від зумисних поневолювачів нашої свідомості («Ви куплені високою ціною! Не ставайте рабами людей» (1Кор.7,23)) та від власних пристрасних нахилів («Кожен, хто гріх чинить – гріха невольник!» (Ів.8,34)).
Цінність свободи особливо актуальна для українського суспільства, яке нарешті виходить на волю з-під гніту матеріального й духовного, який тривав протягом багатьох століть. Якщо визначати поняття свободи в масштабах держави, як її суверенітет, то дуже вдало висловлюється про нього італійський публіцист Дж. Мацціні у «Зверненні до італійців». Над таким означенням суверенітету найперше треба подумати теперішнім керманичам держави і журналістам, які за основу своєї професії взяли матеріальну чи будь-яку іншу вигоду: «Суверенітет перебуває ні в «Я», ні в «Ми»; він перебуває в Богові, Який є джерелом життя; у Прогресі, який життя визначає; у Моральному Законі, який визначає обов’язок. Іншими словами, Суверенітет перебуває в Ідеалі».
Щодо самого твору «Звернення до італійців», то його можна брати за зразок світоглядної публіцистики ще й за тим критерієм, що в його основі лежить не якась одна конкретна цінність, а ціла їхня система з чітко окресленим взаємозв’язком між її компонентами. Тут – цінності і релігійні, і національні, і гуманістичні, і родинні. Без цінності одного типу не може бути повноправного функціонування цінності іншого й гармонії у світі та світогляді. Цю єдність між цінностями різних типів, яку повинна демонструвати публіцистика високого рівня, яскраво ілюструють слова Дж. Мацціні: «Родина – це олтар Батьківщини; Батьківщина – святилище Людства; Людство є частиною Всесвіту, а також храмом, зведеним Богові, який створив Всесвіт, храмом, що має наближати до Нього».
Тому світоглядний публіцист повинен у своїй творчості керуватися і висвітлювати не лише якусь одну цінність чи її тип, а їх усіх разом у їхньому взаємозв’язку. Не може бути свободи без правди. Не може бути правди без любові до людини. Сімейні цінності без релігійних просто стануть пародією і фарсом, що бачимо сьогодні у так званих розвинених країнах Заходу. А національні без гуманістичних – відродженням гітлеризму.

Василь Калита