Для того, щоб зрозуміти, що сталося під Верховною Радою, потрібно володіти хоча б мінімальною політичною освіченістю. На жаль, у більшості наших громадян її немає. Так склалося історично. Тому велика частина пересічних громадян подію сприймають вельми фрагментарно — тільки як жахливий теракт і розгул насильства радикалів, абсолютно не розуміючи, що це наслідок, а не причина.
Для того, щоб зрозуміти, що сталося під Верховною Радою, потрібно володіти хоча б мінімальною політичною освіченістю. На жаль, у більшості наших громадян її немає. Так склалося історично. Тому велика частина пересічних громадян подію сприймають вельми фрагментарно — тільки як жахливий теракт і розгул насильства радикалів, абсолютно не розуміючи, що це наслідок, а не причина.
Щоб зрозуміти, чому людина кинула гранату біля стін ВР, від якої загинуло двоє і поранено десяток солдатів, потрібно розуміти весь процес в цілому, а не тільки фрагмент, який ми спостерігали вчора на Грушевського.
Все почалося з того, що ми обрали президента і нову владу. І обрали не в мирний час, а в країні, в якій йшла революція і війна. А революції відбуваються, якщо еволюційний процес розвитку соціуму був затриманий. Суспільство, вивільняючи накопичену енергію, робить стрибок, компенсуючи затримку розвитку, намагаючись скоротити наявне відставання. Саме цю функцію і виконував Майдан. Процес цей — дуже болючий. З жертвами і кров’ю. З втратами і кризою. З потрясіннями і розчаруваннями. Більшість громадян насправді не бажають революції. Навіть найактивніші її учасники. Але революція відбувається не завдяки чиїхось задумів чи агресивності громадян, як наївно думають багато наших політиків. Вона відбувається, тому що так працюють закони цивілізаційного розвитку.
Є тільки один спосіб впоратися з революцією — не зупиняти її хід, а тим більше не повертати хід історії назад. Революцію, яку мчить локомотив, варто акуратно перекласти, як умілий стрілочник, піймавши її логіку і темп, на більш мирні еволюційні рейки.
На жаль, через півтора року після Майдану влада не змінилася. І не тільки персоналії, а й методи. Все, що робив останні півтора року правлячий клас —намагався зберегти колишні правила гри. А це означає, що революція на Майдані тільки почалася, але зовсім не закінчилася
І те, що далі революція не буде продовжуватися у вигляді мирного протесту — не голослівне твердження. Не буде виспівування гімнів і закликів нікого не чіпати і не бити. Люди, які брали участь у Майдані, добре засвоїли урок: будь-яка мирна акція рано чи пізно закінчиться перестрілкою. Влада не буде нескінченно миритися з мирною акцією — вона почне засуджувати, потім заарештовувати і саджати. А пізніше застосує зброю. А значить, не варто витрачати час даремно — протестувальники відразу почнуть стріляти і кидати гранати. Коктейлі Молотова вже в минулому. Тим більше, в країні є маса людей, які воювали, мають зброю і вміють поводитися з нею; для яких носити в кишені гранату не є чимось незвичайним, як і кинути її в уявного чи реального ворога. Такі жорстокі революційні реалії. І це не виправдовує божевільного, який кинув оборонну гранату в натовп, поранивши не тільки силовиків, а й самих протестуючих. Але тут важливо зрозуміти: чому цей злочинець опинився біля Верховної Ради?
І якщо президент вирішив змінити Конституцію, то в українського народу закономірно виникає тільки два питання: навіщо і як.
Питання «навіщо» — дуже складне. Здавалося б, децентралізація і передача влади регіонам — не найгірші пропозиції. Більше того, сьогодні це просто необхідно. Так влаштовані всі цивілізовані країни. Громада має право розпоряджатися своєю землею, податками, обирати місцеву владу. Центральна влада повинна тільки захищати кордони країни, вести діалог з іншими державами та акумулювати бюджет для великих програм розвитку — все інше місцева влада повинна робити сама.
І тим не менше ці пропозиції зустріли запеклий опір. Чому? Справа не в тому, що запропоновані зміни не повні. Не в тому, що громадам не дали права обирати власні правоохоронні органи, а громадянам право на самооборону і на легальне володіння зброєю. Президент суворо проти цього: він заявив, що ніяких окремих територіальних збройних утворень не буде. Але ж американці мають право обирати шерифів, а в Європі поширена муніципальна поліція, підпорядкована не міністру оборони, а адміністрації місцевих громад, а молдавани давно мають право на законне носіння особистої зброї. Вони мають право, а ми — ні? У громад немає прав вибирати власних суддів. І багато ще чого. Але це не причина протестів. Нехай було б і не десять кроків вперед. А хоча б один.
Найбільш обізнаних обурило інше: в одному пакеті з децентралізацією президент, в обхід виконавчої влади, запропонував, фактично, нову систему владної вертикалі — інститут префектів, підконтрольний тільки йому. У нових змінах Конституції чітко прописані обмеження повноважень для громад, а у префектів при необхідності необмежені можливості без терміну стати намісниками президента в будь-якій точці країни. За собою ж президент залишив право розпускати будь-який орган місцевого самоврядування. Звичайно, виправдовуючи це захистом Конституції. Але українці, виходячи на Майдан, вимагали прав і свобод собі, а не президенту. Узурпація влади Януковичем була однією з причин цих протестів. Повернення до парламентсько-президентської моделі і скорочення влади президента було неминучим.
Згідно з поганою українською традицією, з часів Кучми і Януковича президент, прийшовши до влади, незмінно переписує Конституцію, щоб отримати більше повноважень. І Порошенко не виявився винятком.
Але й це не причина трагедії біля стін ВР. Конфлікт почався через надання особливого статусу Донбасу. І, хоча президент криком кричить на презентаціях своїх конституційних ініціатив, що ніякого особливого статусу в тексті немає, кожна розумна людина розуміє, що, коли територію хоч якимось чином виділяють і повідомляють, що там самоврядування буде реалізовано по-іншому, це і є — особливий статус, яким терміном його не називай. В іншому випадку всі регіони повинні бути рівними.
Такий підхід створює небезпечний прецедент. Це означає, що іноземні диверсанти, захопивши кілька наших міст, видавши зброю місцевим люмпену, піднявши прапори чужої держави і почавши різати і вбивати місцевих патріотів, можуть домогтися від нашого гаранта Конституції визнання себе як сторони переговорів і особливих умов здійснення власної влади на окупованій території. А тим, хто пішов на фронт і воював за Україну, ризикуючи власним життям і втрачаючи товаришів, необхідно зрозуміти, що вони програли і були не праві. Ворог досяг більшого, бо на його боці Путін, і для домовленості з Путіним залучили лідерів європейських країн, які натиснули на нашого президента і змусили його змінити Конституцію.
Нам кажуть, що це тільки маневр, необхідний для розмови з союзниками і їх підтримай і тиску на Росію. І ви вірите в те, що Путіна таким чином можна зупинити? Думаю, навпаки. Для Путіна —це стимул і далі, користуючись військовою машиною, вибивати з нас та наших європейських партнерів чергові поступки і наполягати на своїх правилах гри.
Крім того, це піднімає питання для інших територій України — якщо діяти, як у Донецьку, то і їм можна отримати особливий статус? А це кінець нашій державі.
І це закриває питання «що і навіщо було запропоновано». Тепер перейдемо до того, як це було запропоновано.
Зверніть увагу: хто голосував за зміни до Основного закону? У єдиному пориві разом з пропрезидентською більшістю голосували колишні регіонали. Страшний сон про «ширку» — широку коаліцію, сьогодні практично здійснений. І перші ластівки є: радикали вже заявили про вихід з проєвропейської коаліції. Фактично, ми сьогодні бачимо нормальну ходу контрреволюції і реваншу.
Я ні в якому разі не хочу виправдати людину, яка кидає гранатув іншу людину. Не має значення, він член добровольчого батальйону, агент ФСБ або просто божевільний маніяк. Вбивати людей погано, і за законом він повинен сидіти.
Але давайте дивитися на справжні причини інциденту. Це сталося, тому що наш правлячий клас так і не зрозумів логіки революції: якщо влада не усуває причину, через яку почалася революція, рано чи пізно вона продовжиться — але вже у більш суворих і драматичних тонах.
Джерело: Новий час
Leave a Reply