Ужгородська вілла Primavera: історія Закарпаття, що ожила

Фото 1 Майже кожна подорож «Мистецьких експедицій» до Ужгорода не обходиться без гостювання у привітному бутік-отелі Primavera. Керівник проекту«Мистецькі експедиції» Людмила Гарарук зазвичай організовує у цьому місці важливі мистецькі зустрічі місцевої еліти з митцями-мандрівниками. Власник отелю Ален Пановта управляюча Мирослава Роман завжди раді почесним гостям з інших регіонів України.

Майже кожна подорож «Мистецьких експедицій» до Ужгорода не обходиться без гостювання у привітному бутік-отелі Primavera. Керівник проекту«Мистецькі експедиції» Людмила Гарарук зазвичай організовує у цьому місці важливі мистецькі зустрічі місцевої еліти з митцями-мандрівниками. Власник отелю Ален Пановта управляюча Мирослава Роман завжди раді почесним гостям з інших регіонів України.
Вілла Primavera розташована на вулиці Капітульній, у двоповерховому будинку, що був нещодавно майстерно реконструйований власником. Про надзвичайно цікаву історію цього старовинного будинку ми сьогодні поговоримо.
Вулиця Капітульна – головна та найстаріша вулиця міста, яка поєднує Ужгородський замок та Кафедральний собор. Саме на цій вулиці наприкінці XVIII сторіччя було збудовано віллу(майже поруч із старовинними стінами Ужгородського замку).
Історія будинку пов’язана з постаттю Андрія Бачинського – церковного греко-католицького діяча та просвітителя. У 1770 р. Бачинський переконав імператрицю Марію-Терезію Габсбург дозволити створити на Закарпатті окрему єпархію, з центром у місті Ужгороді. Мукачівський єпископ у 1772–1809 роках, він об’єднав розрізнені закарпатські землі за допомогою християнської віри.
Імператриця наділила нового владику особливими правами, а також надала єпископату на утримання великий маєток: Кафедральний собор, Ужгородський замок, а також всю вулицю Капітульну. Тож, в Ужгородському замку було розташовано духовну семінарію,а неподалік – будівлю семінарії для вчителів (зараз там знаходиться юридичний факультет Ужгородського Національного університету).
А у «нашій» віллі оселився сам Андрій Бачинський – ректордуховної семінарії. Тож, у її стінах постійно збиралися для спілкування найкращі представники наукової та духовної еліти.
З 1946 року Закарпаття було приєднано до Радянського Союзу. Греко-католицьку церкву було заборонено,усе церковне майно націоналізовано. Але багато віруючих людей продовжували здійснювати заборонену релігійну діяльність.
У ті буремні часи вілла перетворилася на осередок спротиву злочинному радянському режиму. Там постійно жили та проводили служби деякі священники та монахи.У винному підвалі вони здійснювали християнські служби, такі як відспівування, хрещення та вінчання.
Потім вілла була націоналізована, та в період з 50-х до 90-х років перетворена на комунальне житло. Веранда була повністю знищена, усередині все перебудовано. З часом будинок став вкрай занедбаним. Навіть у часи незалежності, коли квартири в будівлі були приватизовані, вілла продовжувала перебувати в жахливому стані.
Нове життя вдихнув у будівлю новий власник АленПанов, до речі – кандидат історичних наук. Він залучив кращих спеціалістів з історії, архітектури та будівництва, щоб відтворити колишній зовнішній вигляд та привабливість старовинної вілли.Для цього були використані старовинні схеми та креслення.
Роботи по реконструкції відбувалися з 2011 по 2013 рік. Зрештою, аутентичними залишилисяверанда, перший поверх та винний підвал, до якого ведуть унікальні старовинні сходи, що повністю збереглися до нашого часу.
У підвалі працює чудовий винний ресторан. Відвідувачі відмічають особливу атмосферу цього приміщення, бо стіни там просякнуті молитвамигнаних християн.
У салоні на першому поверсі вілли знаходиться керамічна піч XIX сторіччя, та старовинні предмети побуту. У цій кімнаті також знаходяться чудові картини сучасних художників – краєвид Ужгородського замку, портрети Андрія Бачинського, імператриці Марії-Терезії та графа МіклошаБерчені – останній був володарем Ужгородського замку наприкінці XVII сторіччя, і разом зі своєю дружиною, графинею Крістіною Чакі, перетворив звичайну замкову споруду у величний графський осідок та центр політичного та культурного життя всього краю. Тож, кімнату на першому поверсі ще називають «салоном трьох портретів».
На другому поверсі вілли розташовано номери для гостей.
Одна зі стін, що оточують затишне подвір’я отелю, є старовинною – на кшталт стін, що оточують Ужгородський замок. На подвір’ї вздовж огорожі акуратно розташовані дивні предмети: зелені двері, дерев’яні колони, фрагменти якоїсь ще більш давнішньої огорожі. Все це –елементи дореставраційногопобуту, що теперішні господарі шанобливо зберігають. Бо любов та повага до історії рідного краю, міста, своєї власної оселі – це запорука гідного майбутнього.