Їх уже понад двісті шістдесят – авторів, яких відкрив Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова». Щороку, на початку літа, поціновувачі сучасного українського мистецтва чекають на це святкове дійство, аби вкотре довідатися, якими ж є назви майбутніх бестселерів у різножанрових номінаціях, хто вони, творці найкращих романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей, володарі таких жаданих золотих, срібних та бронзових статуеток. А ще за місяць-другий ті ж таки любителі книжок поспішатимуть у книгарні різних міст України, аби придбати літературні новинки з відомим червонавим лейблом на обкладинках. Ці «помічені» «Коронацією слова» твори завжди користуються попитом. Ось уже чотирнадцять років поспіль. Дякуючи засновникам і незмінним вершителям конкурсу, подружжю Тетяні та Юрію Логушам.
Цікаво, а як минув рік у авторів, чиї рукописи відзначили на «Коронації слова» торік? Декого з них вдалося розпитати нашому кореспондентові…
Їх уже понад двісті шістдесят – авторів, яких відкрив Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова». Щороку, на початку літа, поціновувачі сучасного українського мистецтва чекають на це святкове дійство, аби вкотре довідатися, якими ж є назви майбутніх бестселерів у різножанрових номінаціях, хто вони, творці найкращих романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей, володарі таких жаданих золотих, срібних та бронзових статуеток. А ще за місяць-другий ті ж таки любителі книжок поспішатимуть у книгарні різних міст України, аби придбати літературні новинки з відомим червонавим лейблом на обкладинках. Ці «помічені» «Коронацією слова» твори завжди користуються попитом. Ось уже чотирнадцять років поспіль. Дякуючи засновникам і незмінним вершителям конкурсу, подружжю Тетяні та Юрію Логушам.
Цікаво, а як минув рік у авторів, чиї рукописи відзначили на «Коронації слова» торік? Декого з них вдалося розпитати нашому кореспондентові.
Богдан КОЛОМІЙЧУК, володар гран-прі конкурсу «Коронація слова-2013» у номінації «Романи»:
«РІК МИНУВ У ТВОРЧІЙ ЕЙФОРІЇ»
– Богдане, то до чого зобов’язала тебе роль одного з найкращих «коронаційних» романістів?
– Я справді був щасливий, що шанс увійти в сучасну літературу дістався торік мені. Тож рік минув у такій собі творчій ейфорії, коли хотілося покинути все й присвятити себе лише писанню. Але зробити цього, на жаль, не вдалося. Щодо зобов’язань, то вже не маю права писати гірше…
– Ти коли-небудь роздумував над словами: «Якби не Коронація, то…»
– Звісно. Я завжди мріяв стати письменником і знав, що буду ним. Якби не «Коронація», то продовжив би публікуватися у різних часописах, як робив до цього, поки мене не помітив би хтось із видавців… Можливо, спробував би повторити шлях Андрія Куркова, який першу свою книгу видав власним коштом. Але точно не припиняв би писати…
– Як відгукуються читачі про переможний роман «Людвисар. Ігри вельмож»?
– Кожен має право говорити про прочитане що завгодно. До того ж сам заохочую читачів висловлювати думки мені особисто, приміром, через соціальні мережі. Для мене це такий же елемент у професії письменника, як презентації, творчі зустрічі тощо.
– Нещодавно світ побачила друга твоя книга «Таємниця Єви». Чим у ній ділишся з читачем?
– Це збірка детективних оповідань. Для мене частково це був пошук свого львівського героя, якого знайшов. Щоправда, події в творах розгортаються не лише у Львові, а й і в замку Шенборна, на Волині, та навіть у Криму. У кожному з оповідань присутній жіночий персонаж. «Таємниця Єви» – це передусім таємниця сексуальності. Для автора-чоловіка, та ще й авантюриста, завжди є спокуса це дослідити… Третя книжка теж не за горами. Це має бути поліційний ретро-детектив.
Валентин ТАРАСОВ, володар спеціальної премії конкурсу «Коронація слова-2013» за найкращий гумористичний роман «Любий розпусник»:
«ПРОЦЕС ПИСАННЯ – ЯК ПОВІТРЯ ДЛЯ МЕНЕ»
– Валентине, починаючи з 2005-го, ти щороку на конкурсі отримуєш найвищі нагороди, причому в різних номінаціях… Як тобі це вдається?
– Як людина творча, весь час намагаюся розвиватися й випробовувати себе. Ніхто мене не вчив ні драматургічній, ні письменницький справі, сам доходив до того, як краще. Я, звісно, хотів, аби мої твори побачили світ, але це не було самоціллю. Бо сам процес писання – як повітря для мене. Це дуже надихає й дає наснагу жити.
– А що твориться найприємніше, – п’єси, кіносценарії чи романи?
– Я починав із кіносценаріїв, але через занепад українського кіно перейшов до п’єс. Тепер ось пишу романи. Знайти гарний сюжет та довести його до завершеного якісного твору у будь-якому жанрі – то складна задача. За формою, певно, найскладнішою є п’єса, бо треба знати закони сцени й дотримуватися їх… Проте мені все пишеться цікаво, бо роблю це в певний період свого творчого життя.
– Відомо, що у світ вийшли два твої давньоісторичних романи з трилогії про воїна Чеслава. Рукописи цих творів не надсилав на «Коронацію слова»?
– Річ у тім, що коли написав перший роман «Чеслав. В темряві сонця» (російською «Чеслав. Воин древнего рода»), то відправив його у різні видавництва. Видати твір майже одразу зголосилося найбільше видавництво Росії. Це було ще 2008 року, тож подавати на «Коронацію» я його не міг. А вже другий роман, який вийшов під назвою «Чеслав. Ловец тени», надсилав на конкурс. І хоч він не отримав високої премії, та вийшов у світ великим накладом.
– А яка доля роману-комедії «Любий розпусник», відзначеного торік?
– Мабуть, видавці не впевнені, чи матиме попит такий незвичний жанр, як роман-комедія. Та я переконаний, що це один із найулюбленіших літературних жанрів українців. Він чекає свого часу. Так уже було, що мої твори роками лежали в шухляді, не маючи попиту, а потім «вистрілювали» й отримували премії та широке коло читачів. П’єса «Скажена співачка з невідомим» сім років чекала, аби отримати Першу премію «Коронації слова», п’єса «Кар’єра» через чотири роки після написання перемогла на «ГРАНД-Коронації», кіносценарій «Бранець» аж через дванадцять років здобув Третю премію на «Коронації», а другий роман про Чеслава п’ять літ почекав, аби вийти у світ цьогоріч. Тому, вірю, що й «Любий розпусник» колись неодмінно знайде свого читача.
Анна БАГРЯНА, володарка спеціальної відзнаки конкурсу «Коронація слова-2013» від МБФ «Здоров’я українського народу» за роман «Краще так»:
«МОЯ ДУША – ЗАВЖДИ В УКРАЇНІ»
– Анно, ти належиш до авторів, яких відкрила «Коронація слова» і, не зважаючи на життя поза межами України, продовжуєш брати участь в цьому конкурсі…
– Справді своїй письменницькій кар’єрі завдячую саме «Коронації слова», бо коли 2008-го здобула третє місце за роман «Етимологія крові» і потім підписала угоду з видавництвом на його вихід, то відчула впевненість у своїх письменницьких силах. Доти писала переважно поезію й трохи п’єси. Перемога в конкурсі стала для мене певним стартом, новим творчим відліком і стимулом не зупинятися на досягнутому. Можу сказати, що «Коронація слова» відкрила мене як прозаїка. Про конкурс не забуваю і подаю на нього тексти майже щороку. Це хороший шанс заявити чи нагадати про себе, привернути увагу видавців (режисерів) до нових творів.
– Якій «коронаційній» відзнаці ти вдячна найбільше?
– Найпершій нагороді за найперший роман. Можливо, якби не ця премія, не було би й наступних текстів. Також для мене є дуже важливою відзнака за п’єсу для дітей «Навчи мене співати!» (2012 р), певно, тому, що драматургію почала творити значно раніше, ніж прозу.
– Як вдається не втрачати зв’язок з українською літературою, попри життя в Македонії?
– Це неважко хоча б завдяки соціальним мережам, де присутні мої колеги, видавці, однодумці. До того ж щороку беру участь у Львівському форумі видавців (хіба за винятком минулорічного, коли стала мамою) та інших літературних заходах. Для мене важливо залишатися в контексті українського літературного життя, бо я – українська письменниця. І пишу передовсім для українських читачів. Моя рідна мова – українська, тому не можу писати жодною іншою. Моя душа – завжди в Україні. Де б не жила, не їздила, – на всіх виступах, фестивалях, у яких беру участь, завжди представляю свою країну. І завжди пишаюся тим, що належу до такого красивого, душевного, гордого, сміливого й волелюбного народу.
Олександр ГАВРОШ, дипломант «Коронації слова-2013» у номінації «Прозові твори для дітей» за рукопис «Закляте місто»:
«БЕЗ СИЛИ ВОЛІ ПИСЬМЕННИКА НЕМА»
– Олександре, ти доволі успішний письменник, маєш чимало не тільки коронаційних нагород, а й інших. Скажи, аби за твоїми п’єсами ставили вистави, а за творами знімали фільми, треба було брати участь у конкурсі «Коронація слова»?
– Однозначно, так. «Коронація слова» надала мені впевненість у тому, що роблю, а це дуже важливо для письменника. У нас чимало талановитих авторів перестали писати тільки через те, що свого часу їх ніхто не підтримав. А хтозна, може, серед них були новітні Стефаники? У долі письменника чимало важить щасливий випадок, збіг обставин, несподівана зустріч, яка може перевернути його долю. У цьому плані «Коронація слова» виконує дуже позитивну місію – підтримку молодих талантів. Приємно, що мої п’єси, відзначені «Коронацією», мають подальше життя, в тому числі – й сценічне. Це найкраща оцінка для драматурга.
– Чи далі береш участь у конкурсі?
– Так, для мене це чудовий засіб для оцінки рукопису. Маючи такий анонімний конкурс, чому не перевірити на ньому свій новий твір? Адже члени журі є, по суті, першими читачами, причому доволі фаховими. До того ж для мене як літератора, що живе винятково на гонорари, важить і грошова винагорода, то чому не отримати її за свою працю у чесному літературному поєдинку?
– Чи пишеш щось тепер, коли в Україні надто тривожний період?
– Не дурний сказав: «Коли говорять гармати, музи мовчать». Важко в такі часи писати дитячі твори, але й сидіти, склавши руки, не можу. Доопрацьовував старі проекти, зокрема, зробив нову, розширену редакцію «Неймовірних пригод Івана Сили». Також закінчив документальну книжку про цього знаменитого українського силового атлета, яка називатиметься «У пошуках Івана Сили». А за велике писання планую сісти влітку, для чого поїду в батьківське гірське село Порошково у самотню хатину родичів.
– Що, на твою думку, треба письменникам-початківцям, аби досягти літературного успіху?
– Багато всього. Аби досягти успіху, у будь-якій справі потрібне бажання працювати, а ще – впертість і віра в себе, в свою щасливу зірку. Бо без сили волі письменника нема. Скільки знаю талановитих людей, які не відбулися тільки через те, що не вміють себе організувати, змобілізувати, підпорядкуватися на певний час одній меті… Усім початкуючим письменникам раджу в першу чергу читати. Бо добрий літератор – це насамперед добрий читач.
– А твір яким має бути, щоб його відзначили на «Коронації слова»?
– Як і кожен конкурс, «Коронація» вже виробила певний стиль. Особливо це стосується романів. Перевагу тут здобувають рукописи, які можуть стати успішними книжками на нашому ринку – себто, твори «середньої полиці». І це чудово, бо саме такої літератури ще десять років тому в Україні не було.
Тіна ГАЛЬЯНОВА, дипломант «Коронації слова-2013» у номінації «Романи»:
«ЗАВДЯКИ РОМАНУ ТРАПИЛОСЯ ДЕЩО МІСТИЧНЕ»
– Тіно, перший відзначений на «Коронації слова» роман і одразу вихід книжки в одному з найбільших видавництв країни, – справедливо, як гадаєш?
– Насправді цей роман дався мені нелегко і до перемоги він ішов довго. Писала його в два етапи з інтервалом у три роки. Спочатку виник перший розділ і це був завершений твір. Написала його 2009 року й надіслала на «Коронацію-2010», однак він не переміг. І добре, що так сталося, адже 2012-го усвідомила, що роман незавершений і мусить мати продовження. Так виник другий розділ. Об’єднавши дві частини в один твір, отримала «коронаційний» диплом, а з ним і можливість побачити цей роман надрукованим.
– Ця відзнака дала поштовх до написання наступного прозового твору, адже ти здебільшого творила поезію?
– Так, перемога дала поштовх творити в жанрі великої прози. До того писала багато віршів, маю наразі чотири виданих збірки, причому перша побачила світ, коли була дев’ятикласницею. До речі, 2012-го стала дипломантом «Коронації» в номінації «Пісенна лірика». Але й прозу писала, щоправда це були новели й оповідання.
– Маєш уже читачів нового роману… Які їхні враження?
– Відгуки, на щастя, здебільшого хороші. Трапилося навіть дещо містичне: завдяки своєму роману познайомилася з талановитою письменницею зі Львова, яка, прочитавши його, була вкрай здивована. Як виявилося, натоді в неї теж був написаний (правда, не виданий) твір і коли вона мені його надіслала, то я помітила в наших творах стільки спільного! Від ідеї потрапляння через стан коми в паралельний світ до імен головних героїнь! А оскільки в своїх «Ходіннях Туди й Назад» я стверджую, ніби письменникам надиктовують їхні твори «донори» з іншого світу, то склалося враження, що й нам із цією дівчиною наші твори диктував один і той же донор.
– «Творчість є для мене життєвою потребою», – кажеш ти. А чого потребує від Тіни Гальянової сама творчість, причому містичного жанру?
– Творчість стала для мене життєвою потребою, але й вона багато до чого зобов’язує. Передусім вимагає сил і часу, яких так бракує… А ще з творчістю треба бути обережною, особливо з містичною. Не раз переконувалася в силі написаних слів: вони мають властивість матеріалізуватися в реальному житті, тож постійно намагаюся примушувати себе писати більше позитивних речей, світлих, аби й життя було таким.
Ніка НІКАЛЕО, володарка спеціальної відзнаки конкурсу «Коронація слова-2013» «Вибір видавців» за роман «Любові полум’я»:
«НАЙГОЛОВНІШЕ В ТВОРІ – ЩИРІСТЬ АВТОРА»
– Ніко, ти отримала дві «коронаційні» відзнаки, видала, відповідно, два романи, а тепер і сама оцінюєш інших, зокрема, обираєш «Найкращий роман про кохання». Звідки така ідея?
– Мій найновіший роман «Любові полум’я» з назви зрозуміло – про кохання. У ньому йдеться про те, що в наш час недостатньо просто вміти кохати, а важливо при цьому зоставатися собою: зі своїми мріями, прагненнями, особистісним розвитком. Моя героїня – справжня українська жінка: сильна, цілеспрямована, але водночас глибоко самотня без любові. І от палке кохання, що стрімко вривається в її життя, стає потужним каталізатором до досягнення всіх її цілей. Тому ця тема й стала визначальною у виборі відзнак серед романів на «Коронації слова-2014». Тільки не варто відділяти мене від Львівського жіночого літературного клубу, адже всі ми, одинадцять його авторок, разом робимо цю справу.
– Розкажи про конкурсне «закулісся»: як багато рукописів довелося читати, і яким здебільшого зображають кохання українські автори?
– Кохання буває різним: печальним, щасливим, навіть іронічним… Його не вкласти у жодні шаблони і рамки. Звичайно, це є визначальне почуття у житті кожної людини, тому ми завжди у пошуках палкої любові. Романи про кохання, що надійшли на нашу конкурсну відзнаку, різні. Було кілька професійно написаних творів. Ми довго дискутували, але найголовніше в творі – щирість автора, багатство мови, політ думок, глибина викладу та багатошаровість сюжету.
– Переможця обрано. Яка на нього чекає нагорода?
– Призом буде перебування протягом двох діб в одному з найрозкішніших п’ятизіркових готелів Львова.
– Ніко, а з власною творчістю які справи?
– Знову пишу, на щастя. Бо взимку, коли був Майдан, ментально хворіла. Відчувала оніміння від пекла, яке розкинулося у всіх нас на очах, від того, що настільки страшною виявилася наша спільна реальність. І це не десь у далекому Бутані, або у вигаданому романі, а тут, у житті кожного… Я пишаюся, що належу до найкращої нації у світі, до країни, яка цієї зими змінила себе і світ. Кожен знає, що найтемніша ніч перед світанком, тож свобода, окроплена великою кров’ю, назавжди вселила в нас силу духу й волі.
Жанна Куява
Leave a Reply