Марина Ільїна, народилася 1985 року в старовинному місті Прилуки, Чернігівської області. Після закінчення Педагогічного університету ім.. Драгоманова живе і працює у рідному місті на ниві культури. Разом із чоловіком виховує сина-першокласника. Вірші почала писати ще у школі.
На перший погляд – звичайна біографія успішної жінки, яка реалізовує себе у всіх сферах життя. Але є один штрих, який переводить звичайні для когось речі у розряд подвигу: Маринка народилася незрячою. Одному Богу відомо, скільки сили, терпіння і любові повинні були мати її рідні та близькі, аби дівчинка відчувала себе у цьому світі повноправною і щасливою його частинкою.
Вірш «Молитва за сина» Марина написала до Дня матері і на святкуванні прочитала його зі сцени Будинку культури. А син Іванко, який є маминими очима, вибіг на сцену з великим букетом червоних троянд і привітав її…
Марина Ільїна, народилася 1985 року в старовинному місті Прилуки, Чернігівської області. Після закінчення Педагогічного університету ім.. Драгоманова живе і працює у рідному місті на ниві культури. Разом із чоловіком виховує сина-першокласника. Вірші почала писати ще у школі.
На перший погляд – звичайна біографія успішної жінки, яка реалізовує себе у всіх сферах життя. Але є один штрих, який переводить звичайні для когось речі у розряд подвигу: Маринка народилася незрячою. Одному Богу відомо, скільки сили, терпіння і любові повинні були мати її рідні та близькі, аби дівчинка відчувала себе у цьому світі повноправною і щасливою його частинкою.
Вірш «Молитва за сина» Марина написала до Дня матері і на святкуванні прочитала його зі сцени Будинку культури. А син Іванко, який є маминими очима, вибіг на сцену з великим букетом червоних троянд і привітав її.
МОЛИТВА ЗА СИНА
Нічна прохолода, мов ковдрою, місто вкриває,
Всміхається місяць, і зорі танцюють ясні,
А перед іконами мати молитву читає,
Туга на душі і думки невеселі – сумні.
– Дай, Боже мій милий, синочку щасливої долі,
Хай несправедливість обходить його у житті…
Шепоче, а сльози з очей витікають поволі,
І линуть до Бога слова материнські прості.
– Дай мудрості, Боже, щоб вміла я сина навчити,
Що добре, що зле і для чого живе на землі,
Щоб міг справжню дружбу від лестощів він відрізнити
І щоб, мов орел молодий, він тримавсь на крилі.
Дай сили, мій Боже, навчити синочка любити
І душу ховати від заздрощів і від пліток,
Щоб знав, що словами можливо не ранити – вбити…
Щоб вмів збудувати від серця до серця місток.
Так мати просила, і серце в молитві зігрілось,
Згадалися перші хвилини синочка життя.
Вона не могла його бачити, їй не судилось…
Та зір замінили всі інші її відчуття.
Вона пам’ятає, як вперше його пригорнула,
Торкнулася щічки малої, малих рученят,
Як вперше від крихітки вона слово «мама» почула
І крок його перший малесеньких ще ноженят.
Вона пам’ятає, як рано він став розуміти,
Що мама у нього не зовсім така, як усі,
Що іноді маму потрібно за ручку водити
Й довкола усе змалювати в дитячий красі.
Всміхнулася жінка: багато ще можна згадати…
Він ще невеличкий, він тільки життя пізнає.
Пошли йому, Боже, уміння шляхи вибирати!
І дякую, Боже, за те, що у мене він є!
І встала з колін, і над ліжечком сина схилилась,
І ковдрою вкрила мале найрідніше життя.
Вона не могла його бачити, їй не судилось…
Та зір замінили всі інші її відчуття.
Leave a Reply