400 років тому, 3 січня 1625 року був укладений союз між Запорізькою Січчю та Кримським ханством – Базавлуцька угода. Базавлуцька угода – перший в історії військово-політичний союз між Запорізькою Січчю та Кримським ханством.
Зі сторони запорожців документ підписав видатний полководець, засновник гетьманської династії Михайло Дорошенко (1570-1628).
Україна і Крим тісно пов’язані між собою історичним минулим. Мирні й союзні відносини між українськими козаками та кримськими татарами почали виникати ще на початку XVI століття. 400 років тому, 3 січня 1625 року був укладений перший військово-політичний союз – між Запорозькою Січчю та Кримським ханством – Базавлуцька угода. Цей союз був спрямований проти спільного ворога – Московії, яка мріяла про упокорення Криму.
За часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (1582-1622) Військо Запорозьке набуло ознак справжньої держави: мало найкращу в Європі армію. Запорожці взяли під опіку православну віру, відродивши Київську митрополію, закріпилися на українських землях і почали укладати міжнародні угоди.
Запорозько-кримський договір 1625 р. – перший з відомих договорів про взаємний ненапад і військово-оборонний союз між Військом Запорозьким і Кримським ханством укладений у формі зобов’язальних листів. 3 січня 1625 року (24 грудня 1624 р. за старим стилем), під час перебування на дніпровському острові Карайтебен на Базавлуцькій січі, калги-султан Шагін-Гірей, що з військом ішов походом на Білгородську орду, підписав цей важливий договір. Зі сторони запорожців документ підписав видатний полководець, засновник гетьманської династії Михайло Дорошенко (1570-1628). Як побратим Сагайдачного, він був його послідовником у державних справах. Договір між Бахчисараєм та Січчю доводить, що Військо Запорозьке вже тоді було суб’єктом міжнародних відносин.
Договір був укладений у двох примірниках, писаних польською мовою окремо для козаків і Шагін-Гірея. Перший з них мав форму присяги козаків Шагін-Гірею, другий – кримського хана козакам. Подію відзначили спільним бенкетом, на якому калга-султан власноруч частував усіх охочих чаркою горілки, та гучними козацькими салютами з вогнепальної зброї.
Підписанню Базавлуцької угоди передувала участь козаків на чолі з Дорошенком у міжусобній боротьбі за ханський престол між Джанібеком Ґераєм і спадкоємцями хана Саадета ІІ Ґерая (братами Мехмедом Ґераєм ІІІ і Шахіном Ґераєм, який «вирізнявся рішучістю, послідовністю і прихильним ставленням до запорожців»). У 1623 році запорожці в кількості 300 осіб, що поверталися з морського походу повз Керч, приєдналися до останніх і забезпечили їм перемогу в міжусобній боротьбі. Залишивши свої судна в Керчі, козаки на возах, наданих Шахіном Ґераєм, з багатими подарунками повернулися на Січ.
А безпосередньо перед укладанням угоди Шахін Ґерай, набравши повні вози горілки, вина, всіляких ласощів і коштовностей, прибув на Січ і провів настільки успішні переговори, що його опоненти доповіли у Стамбулі, що Шахін Ґерай остаточно «покозачився». Деякі дослідники вважають, що Шахін Ґерай прагнув за підтримки запорожців скинути васальну залежність Криму від Османської імперії.
Згідно з договором, обидві сторони зобов’язувалися: по-перше, не завдавати одна одній ніяких «кривд», «шкод» і «зла», а також застосовувати суворі покарання до порушників миру – підлеглих своїй владі людей; по-друге, у разі збройного нападу на одного з учасників договору інший повинен був надати йому військову допомогу всіма наявними силами.
Правова специфіка договору полягала в тому, що його підписав не хан (Мухаммед-Гірей III), а калга-султан (брат хана – Шахін-Гірей), тому він не був обов’язковим для виконання ханом, і, крім того, його чинність встановлювалася лише на час життя Шахін-Гірея.
Попереду гетьман Дорошенко
На жаль, неефективність договору виявилася вже восени 1625 року, коли під час повстання козаків під проводом Марка Жмайла польські коронні війська розгорнули наступ на запорожців, однак вони так і не отримали допомоги від свого союзника.
Водночас Запорозько-кримський договір знаменував якісно новий момент у дипломатичній практиці запорожців. Сам факт його укладення – визнання Війська Запорозького суб’єктом міждержавних відносин. Цей договір засвідчив також намагання запорожців вибороти політичну автономію від метрополії – Речі Посполитої. Але найголовнішим було те, що договір започаткував практику союзних відносин з Кримським ханством, яка з часом була поглиблена Богданом Хмельницьким.
Чотири століття минуло з тих подій, а ми продовжуємо боротьбу проти того ж спільного ворога – Московії. Всупереч непростим обставинам, ми тримаємо оборону та чинимо опір разом. Український та кримськотатарський народи мають не лише спільні кольори на своїх стягах, але й мають одну мету – жити у вільній, незалежній Україні.
Матеріал підготувала Тамара МАРКЕЛОВА
