Відьми в історії Києва

Київ – це святе та містичне місто, яке має найбільшу кількість церков і відьомських місць одночасно. На думку екстрасенсів, така безліч храмів у Києві пояснюється тим, що необхідно було захищатися від сили-силенної відьом та нечисті. Навіть на гербі української столиці зображено архангела Михаїла – єдиного святого зі зброєю в руках, що охороняє місто Київ «повсякчасною війною проти пороку і нечисті, постійним упокорюванням і самовідкиданням». Та хіба можна вберегтися від жіночих чар?

Київ – це святе та містичне місто, яке має найбільшу кількість церков і відьомських місць одночасно. На думку екстрасенсів, така безліч храмів у Києві пояснюється тим, що необхідно було захищатися від сили-силенної відьом та нечисті. Навіть на гербі української столиці зображено архангела Михаїла – єдиного святого зі зброєю в руках, що охороняє місто Київ «повсякчасною війною проти пороку і нечисті, постійним упокорюванням і самовідкиданням». Та хіба можна вберегтися від жіночих чар?
     «… У нас у Києві всі баби, які сидять на базарі, – відьми», – пише Гоголь у своєму містичному творі «Вій». Погоджується з ним і Микола Гумільов, розповідаючи про свою дружину-киянку Анну Ахматову: «З міста Києва, з міста Змієва, я взяв не дружину, а чаклунку…». Булгаківська Маргарита також злітала на мітлі на шабаш до Києва! Чому ж існує так багато легенд про київських відьом, та чи правдиві вони?
     Історії про місцевих відьом серед киян розповідали пошепки і вірили в них усі, навіть освічені люди. Письменник Ясногурський згадує розповіді свого шкільного друга Юрьєва про відьму Варвару, яка працювала кухаркою в 1848–1849 роках у будинку його дядька на вулиці Шота Руставелі (раніше – Мала Васильківська). «Одного разу хлопчик побачив як кухарка вилетіла на лопаті через трубу. Гімназист і собі намастився чаклунським зіллям і … трохи не полетів за Варварою на Лису гору. Юрьєв встиг перехреститися, однак мітла продовжувала тягнути його вперед, а тіло – назад. Він підскакував на місці, немов навіжений, всю ніч, але в повітря так і не злетів».
     Подібних переказів існувало багато. І це були не лише вигадки. Збереглося декілька справ щодо київських чаклунок у тогочасних судах. Наприклад, 19 серпня 1891 року у київському суді розглядалась справа Данила Філіппова, який мало не вбив жінку посеред базару. Причиною було те, що вона наклала на нього чари і він більше 10 років не мав спокою. Трохи пізніше, у жовтні 1893 року в одну з поліцейських ділянок Києва надійшла скарга на шістдесятилітню Лукер’ю за те, що вона займається чаклунством, а саме: закохує в себе молодих чоловіків.
      У потерпілої Лукер’я відібрала нареченого, за що та вимагала вигнати відьму з міста. Чим справа закінчилася невідомо, але факт її існування засвідчено документально.
Якщо у XІX столітті з відьмами боролися цивілізовано – за допомогою судів, то в середньовіччі методи боротьби з такою нечистою силою були значно жорстокішими.
Страчувати відьом почали ще за часів Київської Русі: у далекому 1018 році, коли в Києві була велика пожежа, знищили велику кількість відьом, через те, що вони нібито були винні у підпалі. Зазвичай у відьомстві підозрювали самотніх жінок або вродливих дівчат, які розумілися на травах. При першому ж звинуваченні відьму приводили до озера, зв’язували навхрест – великий палець правої руки прив’язували до великого пальця лівої ноги, а палець лівої руки прив’язували до пальця правої руки. Потім священик кропив жінку святою водою і читав над нею молитву, після чого бідолашну кидали у воду і спостерігали що буде далі. Якщо дівчина починали тонути, то її визнавали невинною і знімали всі звинувачення, але, на жаль, найчастіше – посмертно.
      У випадку, коли виявлялося, що дівчина є відьмою, тому що вона не тонула, вона мала відшкодувати всі завдані збитки і назавжди покинути село. Цей спосіб перевірки відьом водою називався «Суд Божий», і зафіксований в українських судових актах XVIII ст. Таким чином у 1709 р. селяни і шляхтичі спробували «вивести на чисту воду» шляхтянку Яворську. Дівчина потонула, тому її визнали безневинною. Ще одним способом дізнатися чи є жінка відьмою був візит до трунаря. У нього треба було купити дошку, з якої майстер збирався робити труну, продавити невеличкий сучок і подивитися через отвір на підозрювану. Стверджували, що одразу було видно відьма це, чи ні. Як саме видно – невідомо, але спосіб визнавався надійним. Підтвердження масових вбивств жінок-чародійок було знайдено у 1943 році, коли на Замковій горі становлювали так звану «глушилку» ворожих голосів – радіо «Свободу» – і знайшли в землі величезну кількість осикових колів. Як відомо, за повір’ям, щоб відьма не вийшла з могили, їй в груди вбивали осиковий кіл. Тому історики та етнографи зробили висновок, що колись це було місцем поховання чаклунок. Знайти відьму можна було у визначеному місці і в певний час. Київські чарівниці традиційно збиралися на Лисій горі, де влаштовували шабаші – урочисті нічні збори відьом та іншої нечисті. В.І. Даль у своїй праці «Про повір’я, вірування і забобони російського народу» писав: «Відьма відома, я думаю, кожному, хоча вона і водиться, власне, на Україні, а Лиса гора під Києвом служить зборищем усіх відьом, які тут ночами справляють свій шабаш…»
     Але Лиса гора в Києві не одна. Лада Лузіна у своїй книжці «Київські відьми» пише: «… Тільки офіційно в Києві налічується чотири Лисих Гори … – А неофіційних скільки? – … І не злічити!». Нині дослідники вже нараховують тринадцять (знову містичне число!) Лисих гір у Києві, хоча раніше вважалося, що їх усього лише чотири: Старокиївська, Замкова, Михайлівська гора (Володимирська гірка) та Дівич-гора на Видубичах. Тому знайти «ту саму» Лису гору не так і легко. Сама назва «Лиса гора» з’явилася тому, що на Русі місця, пов’язані з чаклунством, мали характерну ознаку – «відьомське коло», де нічого не росло. Вірили, що коли чаклунки збиралися на шабаш і літали навколо на мітлах, то випалювали своєю чорною силою всю рослинність поблизу. Цікаво, що на Лисих горах в Києві росла унікальна трава – тирлич, яка мала галюциногенні властивості.
     Вважалося, якщо відьма збере тирлич-траву в день на Івана Купала, то вона матиме унікальні властивості перетворення на будь-яку істоту. Маззю саме з тирлич-трави змастила своє тіло булгаковська Маргарита, щоб злітати на шабаш. Окрім «улюбленого» місця у київських відьом був і свій час – Вальпургієва ніч, коли всі відьми зліталися на Лису гору на шабаш. За легендою, в ніч із 30 квітня на 1 травня, коли зникає межа між світом живих і мертвих, опівночі відьми натирають своє тіло чарівною маззю, і, вимовивши заклинання, миттю долітають верхи на мітлі на місце шабашу. Зібравшись разом, вони розповідають одна одній про свої чорні справи, які зробили протягом року. За «найкращу» чорну справу сатана, а саме – князь Темряви, який очолює святкове «гуляння», дає спробувати хмільного зілля з кінського черепа, тих же, хто йому не догодив, стьобає батогом. Після цього починається божевільний танок, під час якого під ногами у нечисті горить земля. Шабаш триває до перших променів сонця або до першого крику півня. Кажуть, що наступного дня на цьому місці можна розгледіти сліди коров’ячих і козлиних копит. Сучасних відьом у Києві під час Вальпургієвої ночі можна знайти у так званому «зеленому театрі», який розташований за станцією метро «Арсенальна».      Про «відьомський характер» цього місця свідчить те, що у нього багаторазово влучали блискавки і траплялися пожежі, а сучасні чаклунки проводять там окультні обряди, тут полюбляв гуляти київський містик Михайло Булгаков. До речі, М. Булгаков тривалий час жив поблизу київської Лисої гори – на Андріївському узвозі. Можливо, саме місце навіяло йому містичні сюжети його творів? Однак київські відьми робили і добрі справи. Так, поряд із театром «Сузір’я» за адресою 14 а і 14 б стоять колись розкішні прибуткові будинки Леоніда Родзянко. Вхід в один із них охороняють дві однакові скульптури жінок із довгим волоссям. Вони мають портретну схожість із знаменитою київською відьмою і ворожкою Мотрею Варналій, яка жила на рубежі ХІХ–ХХ століть. Кажуть, що вона напророкувала Леоніду Родзянко крах, пов’язаний із початком Першої світової війни, і він встиг виїхати до Америки. Згодом «обличчя відьом» з’явилися на багатьох будинках Києва, але найчарівніші відьми ходять його вулицями. Краса киянок зачаровує, зваблює, загрожує втратою спокою, що влучно підмітив Михайло Булгаков, який стверджував, що «не всі киянки відьми, але всі відьми – киянки».
     Отже, відьми завжди відігравали значну роль в історії Києва, створюючи образ містичного міста. Нині легенди про київських відьом розповідають лише на екскурсіях нічною столицею. Ніхто вже не переслідує чаклунок, не топить їх, не спалює на вогнищі. Однак в Інтернеті є безліч відьомських сайтів, де можна знайти поради на будь-який випадок…

Аделіна Белінська