Легенда андеграундової сцени

Містична строфа з пісні «Солом’яний дух» гурту «Телері», яку солістка Леся Рой написала після того, як їй наснився Тарас Шевченко.
Отак, вкотре, ожила та знайшла нове втілення його «Причинна».
– Насправді, я не вірю у сни і надприродні сили, – усміхається Леся Рой, яка вже 16 років є солісткою гурту «Телері» та легендою андеграундної сцени. – Інколи вони просто відображають те, що нас бентежить у реальному житті. У таких випадках варто просто розібратися в собі, або не ускладнювати собі життя і насолоджуватися кольоровими снами. Їх я сприймаю як доповнення реальності…

Стелять верби над водою зеленії віти,
А на вітах гойдаються нехрещені діти,
Бо їх батько одцурався,
А рідная мати…
Не в колиску, а у воду їх поклала спати.
Ух! Ух! Солом’яний дух, дух….

     Містична строфа з пісні «Солом’яний дух» гурту «Телері», яку солістка Леся Рой написала після того, як їй наснився Тарас Шевченко. Отак, вкотре, ожила та знайшла нове втілення його «Причинна».
     – Насправді, я не вірю у сни і надприродні сили, – усміхається Леся Рой, яка вже 16 років є солісткою гурту «Телері» та легендою андеграундної сцени. – Інколи вони просто відображають те, що нас бентежить у реальному житті. У таких випадках варто просто розібратися в собі, або не ускладнювати собі життя і насолоджуватися кольоровими снами. Їх я сприймаю як доповнення реальності. Хороші сни надихають та часом перетворюються у тексти, як це трапилось із Шевченковим віршем. Гарний сон – наче захоплююча книга або фільм. «Найсмачніші» з них навіть записую, а потім перечитую. Найбільше люблю сни, де перевтілююсь у тварину, якусь містичну
істоту, іншу людину, можу літати чи розуміти мову тварин.

«ПОГАНИМ ОКОМ» – СУПРОТИ ВОРОГІВ
     Любов до містики дівчина мала з дитинства. Після смерті бабусі казки на ніч замість неї почав розповідати тато. То були переважно «жахливчики»: гоголівські «Вій», «Утоплена», «Страшна помста», турецька казка про відрізану голову тощо. Ще в школі Леся перечитала купу казок народів світу – цікаво було знаходити між ними спільні риси. А потім захопилася міфологією. Тому у її піснях багато мавок, потерчат, чугайстрів.
     – Усілякі містичні історії вважаю збігом обставин, бо я наскрізь прагматична людина, – розповідає Леся Рой. – Проте були цікаві випадки, які можна вважати виключеннями. Наприклад, ми двічі грали на Майдані Незалежності в ночі перед «зачисткою» (у листопаді під стелою і в грудні на великій сцені). Коли помітили, що таки наврочили, вирішили «поганим оком» глянути на супротивників – заспівали «Гімн тітушок» і за два дні прибрали Антимайдан. Це нас страшенно надихнуло і ми заспівали про Азарова, Януковича та Беркут – то теж збіглося.
     Гурт «Телері» зараз можна часто зустріти на різних акціях, присвячених останнім подіям у країні. Всі вони вірять у перемогу світла над темрявою та у незламність українського духу. Саме ця віра спонукає Лесю на створення нових пісень.
– А ще надихає музика народів світу, – розповідає співачка. – Іноді я навіть пишу свій текст на якусь народну мелодію, або пісню за мотивами народної музики: угорської, японської, французької. Улюблених виконавців багато – навіть не можу когось виокремити. Хоча зараз, через складну ситуацію в країні, взагалі не можу слухати музику, хіба що якийсь злий панк. За ці роки «Телері» здобув заслужену популярність, про що свідчить участь у силі-силенній фестивалів: «Crossroad» (2001 р., 2002 р.), «Metal Time» (2004 р.), «Лісова фієста», «День Незалежності з Махном», польський фестиваль «Mikolajki Folkowe» (2007 р.), «Під знаком Водолія» (2008 р.). Гурт виборов 1 місце на фестивалі «Срібна підкова» (2007 р.), 2 місце на «Шевченко-фесті» у Львові (2008 р.). Та щодень його висоти зростають. Дарма, що з ельфійської мови «квенья» – назва гурту – перекладається як «ті, що йдуть останніми»: Леся Рой зі своїми хлопцями, учасниками гурту Віктором Тімохіним, Володимиром Шолоховим, Миколою Кривоносом, Олександром та Андрієм Сеньковичами є окрасою будь-яких мистецьких заходів.
Історія гурту починалася у славному Переяславі-Хмельницькому на Київщині. За ці роки його склад змінювався, та й сама Леся Рой, будучи гіперактивною та надзвичайно харизматичною особистістю, паралельно грала ще у кількох гуртах. Найвідомішим із них є легенда українського містичного року – гурт «Вій».
     – У «Вії» я граю з 2006-го року. Саме там зросла музично, бо його лідер Дмитро Добрий-Вечір – музикант високого рівня. Ця людина відкрила для мене чудовий світ босса-нови та свінгу. Я пишаюсь тим, що з Дмитром у нас є співавторські пісні – мої тексти на його музику, наприклад, «Колискова 33». На життєвому шляху Лесі, за її словами, зустрічалися лише добрі люди. Хоча доброта у своїх філософських сенсах до кожного з нас заглядає із дзеркала іншими очима.
     – Всі люди здатні на добрі та погані вчинки, – міркує Леся.
     – Просто інколи більш цінним стане хороший вчинок, здійснений всупереч власному злому бажанню. З огляду на те, що я музикант, найбільш помітний для мене вплив людей із музичного середовища. Це – мої старші колеги і друзі з Переяслава, які вимагали цікавіших імпровізацій під час музикування. Це – мій батько, який дуже вимогливо ставився до моїх занять. Та я йому вдячна, бо бачу непоганий результат. А найсвітліший і найдобріший з моїх друзів – Вадим Кузьмін («Чорний Лукич»), який помер торік, але наснився мені і, ніби на прощання, подарував пісню.

СІМНАДЦЯТЬ МОВ – НЕ МЕЖА…
Музикою у родині Лесі займалися всі протягом кількох поколінь. Дівчина
стала гідною продовжувачкою традиції. Вона грає на багатьох інструментах: гітара, скрипка, флейта, со пілка.
    – Найбільше мене слухається сопілка, – усміхається Леся.
    – Саме її я можу вважати інструментом, освоєним професійно, якраз на ній я граю найкраще, але обожнюю гітару. Не проживу день, якщо не візьму її до рук. Гітара ідеальна як акомпануючий поліфонічний інструмент. Всіма іншими інструментами володію настільки, аби підтримати партію виконавцеві або награти щось для запису. Скрипку, до прикладу, я щиро ненавиділа всі вісім років навчання у музичній школі. Лише коли після закінчення школи чотири роки «відпочила» від неї – ми знову зустрі-
лися. І тепер нам разом комфортно. Рідним для Лесі Рой є і місто Іллічівськ, і Крим, де минало її дитинство. Згодом вона з родиною переїжджає до Переяслава-Хмельницького, де потроху опановує українську. Власних пісень у репертуарі Лесі Рой більше 200, але крім рідної – української, дівчина співає ще 16-ма (!) мовами.
    – Я не вивчаю мови з особливим заглибленням, хоча може варто було б. Просто знаходжу пісню, яка мені подобається – байдуже, якою мовою – беру текст, пишу транскрипцію, читаю переклад і намагаюсь найточніше відтворити вимову. Зараз у моїй колекції пісень українська, російська, білоруська, польська, чеська, словацька, болгарська, угорська, румунська, англійська, французька, іспанська, португальська, німецька, норвезька, японська та тувинська мови. Крім того, надзвичайно подобаються діалекти – лемківський української та латиноамериканські іспанської та португальської. Проект «Телері» є майже сімейним, оскільки у складі гурту грає
(перкусія) чоловік Лесі Рой – Віктор Тимохін. 13-річний син Ельдар із шести років відданий сопілці. Хлопець виступав у складі гурту на фестивалях «Країна мрій», «Острів», «Лісова фієста». Ось такі вони, «Ті, що йдуть останніми». Самотужки торують дорогу до майбутнього, радіють життю та заповідають робити це іншим, не чекаючи щастя, яке мало б стати метою шляху. Щастя – то мить. Спалах. І наше завдання – віднайти і відчути їх якнайбільше. Навіть у цей нелегкий для українців час.

Тетяна Землякова