Національний академічний театр оперети – один із найкращих театрів України. Хоча ще 10 років тому життя у ньому ледь жевріло. Злет та успіхи театру, не в останню чергу, пов’язані із його художнім керівником та головним режисером – заслуженим діячем мистецтв України Богданом Струтинським. Зустріч із Богданом Дмитровичем відбулася у складний для нашої країни час, у якому, здається, не залишилось місця для культури та мистецтва. Втім, розмова торкнулася багатьох тем, у першу чергу, суто мистецьких.
Національний академічний театр оперети – один із найкращих театрів України. Хоча ще 10 років тому життя у ньому ледь жевріло. Злет та успіхи театру, не в останню чергу, пов’язані із його художнім керівником та головним режисером – заслуженим діячем мистецтв України Богданом Струтинським. Зустріч із Богданом Дмитровичем відбулася у складний для нашої країни час, у якому, здається, не залишилось місця для культури та мистецтва. Втім, розмова торкнулася багатьох тем, у першу чергу, суто мистецьких.
«Оксамит»: – Як Ви, Богдане Дмитровичу, оцінюєте стосунки держави із закладами культури?
Богдан Струтинський: – Я завжди був переконаний і постійно це підкреслюю – ми маємо повністю переформатувати ставлення до культури на державному рівні. Саме культура
має бути базисом, фундаментом, а не надбудовою. Більше 20 років ми постійно чули про те, що треба побудувати економіку, зміцнити промисловий сектор, а вже потім думати про культуру і мистецтво. Ось тепер маємо, на жаль, невтішні наслідки такого ставлення. На всіх рівнях має бути чітке усвідомлення: держава, яка не має належного ставлення до культури – програє…
«О»: – Які кроки у цьому напрямку має здійснити нове керівництво?
Б.С.: – Потрібно терміново відкривати зелений «світлофор» і починати заводити культуру у більш відрегульоване законодавче русло. Сьогодні існує багато законів, які не працюють. Окрім того між цими законами є безліч невідповідностей та розбіжностей. Наприклад, якщо театр – неприбуткова організація, то чому ми маємо платити податок на прибуток? А у класифікаторі професій відсутні назви для працівників театрів чи інших установ? Окрім того, гостро стоїть питання із зменшенням податкового тиску для закладів культури. Якщо я створюю національний продукт, то чому не можу отримати податкову пільгу у відповідності до Закону «Про національний культурний продукт»? І не можна сказати, що державні чиновники цього не розуміють, але… Ситуація поки що не змінюється. Наш театр щорічно сплачує до бюджету доволі значну суму податків. А чи не варто було б пустити ці гроші на розвиток театру, нові постановки у відповідності до того ж Закону «Про національний культурний продукт»? У кінцевому результаті, запустивши дієві механізми, ми б змогли принесли до державної скарбниці набагато більше грошей. Та дуже складно пояснити, що культурний продукт не виміряти на вагах, як кіло гречки, бо тут традиційні виміри не придатні. Культурі потрібен час і створення чіткої регуляторної політики.
«О»: – Сьогодні дедалі голосніше лунають заклики про те, що вкрай потрібен закон про спонсорство та меценатство, який заохочуватиме до цього процесу більше коло підприємств, організацій та приватних осіб…
Б.С.: – Ми вже 20 років говоримо про меценатство. Але закону й досі немає, а всі кошти, які надходять від благодійників, оподатковуються на загальних засадах! Такого стану речей у цивілізованому світі давно не існує. Меценати всіляко заохочуються державою на всіх рівнях – від соціального до матеріального. Бути меценатом – це не просто вигідно, але й престижно. Сьогодні я кажу так: давайте встановлювати правила гри. Або фінансування від держави буде надходити у повному обсязі за всіма статтями видатків, як це передбачено законодавством, або мають бути створені нові закони, які допоможуть театрам підніматися самостійно (тобто самим шукати ці кошти), у тому числі із допомогою спонсорів та меценатів
«О»: – Є така точка зору, згідно якої держава мала б звести до мінімуму, якщо взагалі не припинити, фінансування багатьох закладів культури?
Б.С.: – Театр й так отримує від держави кошти тільки по коду економічної класифікації 1310, тобто на заробітну плату. Я навіть не буду говорити про те, який відсоток від загальних видатків театру це складає. Питання в іншому: держава не може покинути напризволяще культуру та мистецтво, бо від того навряд чи виправиться економічна ситуація, а от руйнівні наслідки подібної «заощадливості» можуть бути катастрофічними. І, якщо ми прагнемо до кола цивілізованих країн, то чи не варто
подивитися на їх досвід? В тій же Австрії театри на 90 % фінансуються державою, і лише 10 % вони заробляють самі. Навіть у Білорусії 2 квитки до театру входять до споживчого кошику громадян.
«О»: – Ви згодні з тим, що сьогодні багато театрів переживають не найкращі часи?
Б.С.: – В останні три місяці українські театри стали збитковими, особливо ті з них, хто опинився в епіцентрі подій. І наш театр не є виключенням. Так, люди не йдуть на вистави, оскільки перебувають не в тому душевному та емоційному стані. У них відсутній особливий настрій, який я називаю не інакше, як внутрішня тиша. Чому в Європі театри переповнені? Бо є спокій у суспільстві, впевненість у завтрашньому дні та стабільна зарплата, що дозволяє громадянам заздалегідь запланувати похід до театру і завчасно виділити кошти на придбання квитка… Хоча концерт «Тобі коханій…», присвячений жінкам, який відбувся у Національній опереті 7 березня, був аншлаговим.
«О»: – Мені пощастило потрапити на цей концерт. Він був фантастичним! Відчувалася дивовижна єдність залу і сцени, глядачів та акторів. Практично кожен виступ супроводжувався бурними оваціями. Але особливо зворушливими були останні хвилини, коли всі актори вийшли на сцену. Глядачі тепло вітали артистів і не хотіли відпускати. А коли ви, Богдане Дмитровичу, привітали своїх глядачів, як найкращих і найвідданіших, – навіть складно описати наскільки піднесено і збуджено сприйняла це публіка!
Б.С.: – Незважаючи на ситуацію, ми продовжуємо реалізовувати творчі плани. Хоча, мушу із сумом констатувати, що ми втратили спонсорів на нову постановку «Труффальдіно із Бергамо»… До речі, дуже складно прогнозувати, на що очікувати в цьому напрямку в майбутньому з огляду на реалії і перебіг подій у суспільстві. Втім, 27 та 28 березня глядачі побачать прем’єру балету-феєрії «Кармен-сюїта». І не зважаючи на те, що у столиці є театр опери та балету, Національна оперета сьогодні сміливо розширює свої можливості й з успіхом працює у різних жанрах. Я переконаний, що потенціал нашої трупи – величезний, нашим акторам під силу найскладніші ролі і партії.
«О»: – Складно не підтримати цю думку. На концерті «Тобі коханій…» я не впізнала улюблену співачку Галину Грегорчак у «Квітковому дуеті» із опери «Лакме». Її голос був чарівним, неперевершеним і, як мені здалося, розкрився на повну силу.
Б.С.: – В майбутньому ми будемо ставити оперу, адже це не тільки урізноманітнить репертуар, а дозволить розкритися нашим співакам, сприятиме подальшому творчому та професійному зростанню. Артиста оперети не можна обмежувати та тримати у площині якогось одного жанру. Наприклад, у «Кармен-сюїті» глядач побачить яскраву інтерпретацію на музику Жоржа Бізе у постановці головного балетмейстера Вадима Прокопенка. Ми йдемо шляхом сміливих досліджень пластики руху та ритму. Складні і суперечливі образи героїв, сюжет, сповнений пристрасті та інтриги, цікаві декорації та костюми – все це занурить глядача у динамічний та імпульсивний світ Іспанії із її традиціями, суперечностями та неповторним колоритом.
Наталія Сухоліт
Leave a Reply