Тетяна Красна: «Малюю тільки те, що дуже люблю»

Творчий шлях київської художниці Тетяни Красної – це тонка, делікатна і дуже відверта розповідь про внутрішній світ мисткині, оповитий бажанням наповнити простір гармонією та красою. Живописи незмінно привертають увагу надзвичайно уважним і трепетним ставленням до того, що оточує Тетяну у повсякденні, зворушує, надихає і змушує братися за пензлі…

Тетяна Красна – добре відома у мистецьких колах, тим більше, що народилася у творчій родині, а батько – Іван Красний був викладачем Київського художнього інституту (нині Національна академія образотворчого мистецтва та архітектури). Втім, не стільки приклад батьків, скільки мистецьке оточення вплинуло на її вибір і бажання стати художницею. Тетяна Красна згадує ті часи із теплотою і ностальгією, любить пригадувати про те, що їй ніхто не заважав творчо розвиватися, а середовище було напрочуд позитивним і креативним. Можливо, художниці вдалося пронести той врівноважений і спостережницький стан крізь роки і дотепер відтворювати його у картинах, в кожній з яких – розповідь, спокій та вільна, позитивна і трохи втаємничена, не до кінця зрозуміла сторонньому погляду, емоція.
Тетяна Красна широко відома, як досвідчений і майстерний пленерист. Мабуть, сьогодні немає такого куточка України, куди б її не занесли творчі мандри. Художниця напрочуд відповідально ставиться до цього напряму у творчості та вважає його незмінною складовою розвитку митця, яка дарує можливість відшліфовувати майстерність, спонукає до творчого пошуку. Пленер для Тетяни Красної – це також щаслива нагода спілкування з колегами, обміну досвідом та враженнями.
Материнство – тема, постійно присутня у творчості художниці. Діти та онуки стали незмінними героями її портретів та жанрових сцен. Власне, життя художниці-матері так і минає – в оточенні малюків та в турботах про їхні численні потреби. А ще з олівцем та пензлем у руках перед мольбертом.
І це не просто не заважає, а швидше допомагає мисткині. Саме так діти привчаються до прекрасного і, ввібравши в себе достатню кількість творчих флюїдів, одного дня й самі беруться малювати. Тетяна Красна завжди з радістю показує малюнки онуків і вважає дитячу творчість напрочуд щирою і відвертою, такою, якої сьогодні пошукати серед дорослих професіоналів.
Адже щирість та закоханість у тему чи сюжет є, на її думку, головними складовими творчого процесу. Вона переконана, що художник має створювати твори мистецтва тільки за умови стовідсоткової впевненості, самовідданості, а ще любові. «Малюю тільки те, що дуже люблю. Що глибоко відчула, що тьохнуло десь у серці, зачепило. І це дуже складні творчі моменти, про які непросто розповісти. Наприклад, як вам пояснити мій стан захопленості чимось або кимось? І як ви зрозумієте мене, коли я скажу, що побачила не очима?»
Ми ще довго розмовляємо з Тетяною Красною про її творчість і художниця намагається пояснювати складно, відкриває численні складові процесу віднайдення і відтворення. Як, наприклад, що саме зачепило її у низці сільських жанрових сцен із усім різноманіттям свят та буденності. Для Тетяни Красної – це не просто яскраві сюжети. Це – своєрідна ода життю звичайної людини. Вона намагається зазирнути у глибинну сутність здавалося б тривіальних, а для декого і маргінальних заходів. Утім, через низку деталей, які не розгледіти на перший погляд, крізь вервечку образів та декоративного антуражу починаєш розуміти, що перед тобою не просто окрема історія з життя села, а ціла книга з історії України з її культурою, звичками, традиціями та величезним базовим підґрунтям, яке ще піднімати й піднімати, і яке для стороннього погляду навряд чи буде зрозумілим відразу.