Генрі Форд – автомобільний король

Навесні 1934 автомобільний магнат Генрі Форд отримав листа. Автор висловлював своє захоплення останньою моделлю V-8. Подібна кореспонденція приходила мішками, але це послання було особливим, тому що автором його був знаменитий грабіжник КлайдБерроу. За ним і його супутницею Бонні Паркер ось уже два роки безуспішно ганялися всі поліцейські південних штатів. Гангстер дякував містера Форда за такий вдалий автомобіль, обіцяв і надалі викрадати машини тільки його марки. Форд поспішив оприлюднити лист Клайда. Він був дуже честолюбний. А честолюбство – вірний супутник королів.

Навесні 1934 автомобільний магнат Генрі Форд отримав листа. Автор висловлював своє захоплення останньою моделлю V-8. Подібна кореспонденція приходила мішками, але це послання було особливим, тому що автором його був знаменитий грабіжник КлайдБерроу. За ним і його супутницею Бонні Паркер ось уже два роки безуспішно ганялися всі поліцейські південних штатів. Гангстер дякував містера Форда за такий вдалий автомобіль, обіцяв і надалі викрадати машини тільки його марки. Форд поспішив оприлюднити лист Клайда. Він був дуже честолюбний. А честолюбство – вірний супутник королів.
Клайд і Бонні зробили Форду грандіозну рекламу. Клайд справно викрадав «Форди». Особливо любив він модель «Піщана пустеля» за відмінну якість сталевої обшивки. Відкриті дверцята ставали щитами, через які зручно вести вогонь. Навіть романтична загибель бандитської парочки зіграла на руку Форду – Бонні і Клайд були застрелені поліцією в автомобілі його марки. Фото пробитого кулями коричневого «Форда» з’явилося у всіх газетах Америки.
Колись, у далекому 1847 році, відправився через океан в невідому Америку його дід Джон Форд. У сімейства, що ютилося у тісній дерев’яній каюті, не було на далекому континенті нічого – ні будинку, ні землі, ні близьких людей. Береги рідної Ірландії пропали в тумані. Переселенці могли розраховувати відтепер лише на себе. Джон Форд цілком міг підписатися під висловом свого онука Генрі: «Не бійся майбутнього і не стався з повагою до минулого. Невдачі лише дають привід почати знову і більш розумно».
Вільям Форд, син старого Джона, вже твердо, обома ногами стояв на американській землі. Він був впевненим у завтрашньому дні власником великої ферми в штаті Мічиган. Народжений 30 липня 1863 син Генрі став його первістком. З батьківської ферми і почався шлях Форда до автомобільного трону. Батько був незадоволений ним, вважаючи ледарем і ніженкою, – син поводився як принц, який волею долі опинився на фермі в штаті Мічиган. Що сказав би Джон Форд при вигляді такого недбайливого нащадка? Все, що йому веліли, Генрі робив з небажанням: годував курей, доїв корів. І тих, і інших він ненавидів до самої смерті і терпіти не міг молока. «Вже в ранній юності я думав, що багато чого можна робити інакше, тобто в інший спосіб». Наприклад, він, Генрі, щоранку повинен підніматися крутими сходами, несучи відра з водою. Навіщо робити це кожен день, якщо можна всього-на-всього прокласти під землею два метри водопровідних труб? Батько точки зору сина не поділяв. Удосконалення? Вони тільки для ледарів: якщо ти чесно, в повну силу, працюєш, тобі вони не знадобляться. Генрі більше любив матір, ніж батька. Поглинена турботою про домашнє господарство і своїх шести нащадків, вона знаходила час почитати на ніч книжку своєму старшому, душевно поговорити з ним. Мати на все життя залишилася для Генрі Форда еталоном жінки.
Мине чимало років, і новоспечений президент «Форд Мотор Компані» насамперед введе на своєму заводі таке правило – жінок на роботу наймати тільки в крайньому випадку. Справа жінки – це будинок, сім’я. Якщо ж прийняті в компанію як виняток дівчата виходили заміж, їм одразу відмовляли в роботі. У багатьох відносинах Форд був сином своїх консервативних батьків –протестантів. Одного разу він навіть ополчився на чарльстон. Це ж непристойно – так дригати ногами. Не те, що старовинні сільські танці його юності.

Від корів – до годинника і мотора
Коли синові виповнилося дванадцять, батько подарував йому кишеньковий годинник. Той не стерпів – підчепив викруткою кришку, і його очам відкрилося щось чудесне. Частини механізму взаємодіяли між собою, одне коліщатко рухало інше, кожен гвинтик тут був важливий. Розібравши і зібравши годинник, хлопчик довго міркував. Що є світ, як не один великий механізм? Один рух породжується іншим, все має свої важелі. Щоб досягти успіху, треба тільки знати, на які важелі натискати. Механізм – ніщо без досвідченого механіка, він мертвий, якщо немає того, хто може його запустити, а при необхідності – полагодити. Генрі швидко навчився ремонтувати годинники і якийсь час навіть підробляв, об’їжджаючи околишні ферми і беручи в лагодження, хронометри,котрі зламалися. Другим потрясінням стала зустріч з локомобілем. Генрі з батьком поверталися на возі з міста, коли їм зустрілася величезна, оповита парою самохідна машина. Обігнавши віз і налякавши коней, димляче і шипляче чудовисько промчало мимо. У цей момент Генрі півжиття б віддав, щоб бути там, в кабінці шофера, а не на возі, якого понуро тягне пара коней.
Мері Форд, мати Генрі, померла, коли синові тільки виповнилося 13. Зачекавши ще чотири роки, Форд вночі пішки, нікому нічого не сказавши, пішов у Детройт: він ні за що не стане фермером, як того хоче батько. У Детройті його, звичайно ж, ніхто не чекав, а грошей було – кіт наплакав. Але тим королі і відрізняються від простих смертних, що вміють, коли треба, поставити все на карту.
На заводі, куди він влаштувався, робили вагони для конок. Тут він довго не протримався. Форду досить було тільки доторкнутися до зламаного механізму, щоб зрозуміти, в чому несправність. Обдарованому новачкові стали заздрити інші робітники. Вони робили все, щоб вижити вискочку із заводу, і досягли успіху в цьому. Генрі влаштувався на суднобудівний завод братів Флауер. Ночами він підробляв лагодженням годинників, щоб було чим платити за кімнату. А хто сказав, що шлях до трону буде легким?
Одного разу щуплому Генрі, який віз важко навантажений візок, один з інженерів крикнув: «Міцніше впирайся пальцями ніг, хлопче, і у тебе все вийде». Що ж, відміннапорада для майбутнього короля. Мало завоювати трон, його ще треба утримати. Коли у нього буде королівство, він так і буде завжди робити – міцно впиратися пальцями ніг. Багато років по тому на порталі своєї інженерної лабораторії автомобільний монарх велить вибити ці слова, кинуті на ходу інженером заводу братів Флауер.
Незабаром Форд перейшов працювати механіком локомобільної фірми «Вестінгауз», де знову продовжив свої пошуки: а що, якщо побудувати маленький «легковий» локомобіль, який працює на пару? Самохідний візок на велосипедних колесах, власноруч сконструйований, він продав одному фермеру. Це була його перша продаж, причому досить невигідна, враховуючи, скільки сил, часу і власних мізерних коштів вклав Форд у своє творіння. А Вільям Форд тим часом вирішив зробити останню спробу повернути сина на землю: запропонував 40 акрів землі з умовою, що той більше ніколи в своєму житті не вимовить слово «машина». Несподівано Генрі відповів згодою. Батько залишився задоволений, син теж. Легковірний Вільям і не підозрював, що син просто дурить його. Для Генрі цей випадок послужив уроком: хочеш стати королем – будь готовий збрехати.

Найкраща в світі Клара
Річ в тім, що він задумав одружитися. Клара Брайант була молодша за нього на три роки. Вони познайомилися на сільських танцях. Форд був блискучим танцюристом і вразив дівчину тим, що показав їй свої кишенькові годинники та заявив, що зробив їх сам. Їх пов’язувало багато –як і Генрі, Клара народилася в родині фермера, не гребувала ніякою роботою. Батьки дівчини – люди побожні і строгі, звичайно, не віддали б її за парубка без гроша за душею, без землі й будинку. Тому пропозиція Форда-старшого сталау нагоді. Побудувавши нашвидку на своїй ділянці затишний будиночок, Генрі оселився в ньому з молодою дружиною. Клара дуже нагадувала Мері Форд – така ж добросерда, домовита. Важко стати королем, коли в тебе ніхто не вірить. Багато років по тому автомобільний монарх скаже: «Моя дружина вірила в мій успіх ще міцніше, ніж я. Такою вона була завжди». Клара могла годинами слухати міркування чоловіка про ідею створення самохідного екіпажу. Протягом довгого сімейного життя вона завжди вміла зберігати елегантний баланс – цікавилася справами чоловіка, але ніколи не втручалася в них. Будиночок був завалений різними науково-технічними журналами – Генрі скрупульозно стежив за всіма спробами створення автомобіля. Час йшов. І одного разу Форд-старший виявив затишний будиночок молодят покинутим – Генрі з Кларою несподівано переїхали в Детройт, де Форд поступив працювати в Детройтськуелектричну компанію інженером. На новій роботі він зумів розставити все по місцях. Вдень працював, а ночі проводив у невеликому сараї, де конструював двигун для свого самохідного екіпажу.
У листопаді 1893 Клара подарувала Форду сина. Хлопчика назвали Едсел. Король ніколи не забував наданих йому послуг. Коли була створена «Форд Мотор Компані», лікар, що приймав у Клари пологи, завжди міг отримати тут будь-яке техобслуговування безкоштовно.
У тому ж році, що і Едсел, з’явилося на світ ще одне дітище Форда. Під Різдво, просто на кухню, де дружина готувала індичку, Генрі приніс мотор. Він велів Кларі однією рукою тримати бутель з якоюсь рідиною, а другою – повернути великий гвинт. Мотор завівся, і кімната наповнилася вихлопами. Форд засяяв від щастя майже так само, коли почув перший крик Едсела. Незабаром мотор був встановлений на візку, і його спорудження на довгий час виявилося першою і єдиною машиною в Детройті. «До неї ставилися майже як до суспільного лиха, так як вона виробляла багато шуму і лякала коней, – згадував Форд, – я не міг зупинитися ніде в місті без того, щоб негайно навколо мого візка не збиралася юрба народу. Якщо я залишав машину хоча б на хвилину, зараз же знаходився цікавий, який пробував на ній їздити. Зрештою, я став носити при собі ланцюг і повинен був прив’язувати візок до ліхтарного стовпа, якщо залишав її де-небудь ».

Едісон-провидець
Форд все життя вважав, що єдина людина, яким варто захоплюватися і якого не гріх наслідувати, це – Томас Едісон. У 1887 році на конгресі електротехніків в Атлантік-Сіті Генрі Форд зміг побачити великого винахідника і мільйонера. «Мені вдалося зловити містера Едісона одного, і я розповів йому, над чим працюю. Потім я запитав у нього, чи мають, на його думку, майбутнє двигуни внутрішнього згоряння». Форд очікував, що вчений вибухне панегіриком на славу всемогутньої електрики, однак почув: «Продовжуйте роботу над вашою машиною. Якщо ви досягнете мети, яку собі поставили, то я вам пророкую велику майбутнє». Назад в Детройт Форд летів точно на крилах. Сам Едісон повірив у нього. Тепер він просто зобов’язаний домогтися успіху.
Тим часом у Детройтській електричній компанії помітили, що Форд всі свої розумові та фізичні сили витрачає на бензиновий візок, а зовсім не на роботу в офісі. Генрі запропонували зайняти керівну посаду з умовою, що він кине свій винахід. Форд вагався. Він розумів: родину треба утримувати, заощаджень немає– все пішло на спорудження візка. А раптом Едісон помилявся, і його винахід немає майбутнього? Клара, відчуваючи його коливання, сказала, що, як би Генрі не поступив, вона схвалить його рішення. Звільнившись, Форд почав «продавати себе». Він шукав заможних компаньйонів, адже у самого Генрі грошей, як таких, не було, і в своєму новому підприємстві він відводив собі роль постачальника ідей. Але ідеї ці купувати ніхто не хотів. Зрештою, після того, як Генрі прокатав одного бізнесмена-детройтця на своєму візку з шаленою швидкістю, він дав згоду попрацювати з винахідником. «Детройт АвтомобайлКомпані» проіснувала недовго. «На автомобілі не було попиту, як не буває його ні на один новий товар. Я покинув свій пост, вирішивши більше ніколи не займати залежного положення», – згадував Форд. Самохідних екіпажів багато людей боялися – раптом ця штуковина, що димить, вибухне. Форд не впадав у відчай. «Чесна невдача не ганебна», – любив повторювати він. І знову почалася «торгівля ідеями», пошук компаньйонів. Відмови сипалися на нього як з рогу достатку, з однієї контори його ледве не вивели силою. Нарешті, в 1903 році була зареєстрована «Форд Мотор Компані». Генрі став головним керуючим. До заповітного трону залишалися лічені кроки. Компанія одну за одною випускала моделі А, В, С. Машини продавалися, але Форда не покидало відчуття, що це зовсім не те, що він шукав. Чому б не відмовитися від розкішного, обробленого деревом і шкірою салону, вишуканого кузова? «Під сонцем дуже мало нового», – говорив Генрі. Простота – ось у чому запорука успіху. Чому машина продовжує бути синонімом дорогої іграшки, забави? Йому потрібен такий автомобіль, який зможе дозволити собі кожен. Його машина не возитиме розпещених нероб на заміські пікніки. Вона стане машиною для життя. Вона буде возити на роботу і з роботи конторських службовців. Сівши в нього у вихідний день, фермер з родиною в лічені хвилини опиниться в місті, йому не доведеться годинами тягнутися туди на возі, як колись Генрі. Його машина буде настільки проста в управлінні, що кожна жінка захоче її водити. Так, він зробить такий автомобіль. Тільки треба позбутися компаньйонів. Ці нероби не просиджують годинами в конструкторському бюро, не стежать за роботою в цеху. Його, Генрі, на заводі прозвали «клубок»: керуючий, здавалося, мав надприродну здатність перебувати відразу в декількох місцях. А ці дармоїди стрижуть дивіденди, та ще наполягають, щоб він випускав дорогі, елітні машини-аристократи. Провернувши кілька складних операцій, Форд став головним власником компанії. Будучи сам механіком-самоучкою, Форд охоче наймав таких же самородків на завод: «Фахівці такі розумні й досвідчені, що в точності знають, чому не можна зробити того-то й того-то, вони скрізь бачать межі й перешкоди. Якби я хотів знищити конкурентів, то надав би їм полчища фахівців».

Народження легенди
Автомобільний король так і не навчився за все своє життя читати креслення: інженери просто робили для боса дерев’яний макет і віддавали йому на суд. Одного разу на заводі помітили, що Форд став вести себе якось дивно: купив величезну ділянку на околиці Детройта, годинами засиджувався з групою наближених у своєму кабінеті. А перед тим, як піти з контори, віддавав наказ перезняти всі папери на фотоплівки. Після чого прибирав їх в сейф, замикав його, а ключ забирав з собою. Якось він прийшов у контору зі шматком сталевої обшивки, велів терміново з’ясувати, з чого він зроблений. З’ясували. Шматок був з ванадієвої сталі. Пішов наказ – терміново розшукати в Америці завод, де виробляють таку сталь. Якщо такого немає, дізнатися технологію виробництва в Європі. Осколок цей відлетів від французької гоночної машини, що розбилася на недавніх гонках в Палм-Біч. Форду сподобався французький автомобіль – він був міцним і легким. Поспішивши до місце аварії, Форд побачив на землі відірваний шматок обшивки і швидко підняв його.
Нарешті була зібрана перша модель «Т», якій судилося стати на довгий час справжнім символом Америки. У народі машину охрестили «Бляшана Ліззі», про яку тут же склалося безліч анекдотів. Один з них найбільш полюбився Форду: «Йде людина цвинтарем і бачить – могильники копають величезну яму. Він в подиві. Один з них пояснює: «Небіжчик заповів поховати його у власному «Форді», сказавши: «Цей автомобіль вивозив мене з багатьох ям, вивезе і з цієї».
Форд оголосив підлеглим – він побудує новий завод, де стане робити тільки «Бляшані Ліззі». У день завод видаватиме тисячі моделей «Т». А потім – він знизить ціни. Його машина буде коштувати спочатку вісімсот доларів, потім шістсот і, нарешті, чотириста. Дізнавшись про це, один з конкурентів Форда сказав: «Якщо він зробить це, через півроку йому кришка». Цей прогноз не виправдався. Автомобільний король не дозволяв своїм інженерам міняти що-небудь в улюбленої моделі «Т». Краще – ворог хорошого.
Одного разу, коли бос на деякий час відлучився в Європу, його наближені вирішили зробити йому сюрприз. Вони трохи змінили форму кузова «БляшаноїЛіззі». Повернувся Форду продемонстрували подарунок. Той помовчав, потім з криком: «І це збираються випускати?!» – накинувся на ні в чому не винний автомобіль. Він штовхав обшивку, бив вікна, розгромив салон. Інженери засвоїли – король не любить сюрпризів, крім тих випадків, коли влаштовує їх сам. Одним з головних таких сюрпризів Форда, що послужило справжньому перевороту в світовій економіці, було впровадження конвеєрного методу складання. У квітні 1913 на заводі в Детройті він пустив першу потокову лінію, яка дозволила всього за один рік підняти продуктивність праці на різних ділянках збірки від 40 до 60%.

«Хай продовжить Аллах дні мого пана!»
Поступово монарх став вироджуватися в тирана. Для початку він ввів на своєму заводі знаменитий принцип «5 доларів за робочий день». Робочі величали Форда благодійником, газети – соціалістом, але не тут-то було. Гідну плату отримають лише гідні робітники. Але що таке гідний робітник? Форд відповідав, що це той, хто веде здоровий спосіб життя – не п’є, не курить, не грає, вечори проводить вдома з родиною, збирає гроші на старість. Але як все ж розібратися, гідний працівник прибавки чи ні? Дуже просто, відповідав бос і створив у своїй компанії соціологічний відділ під керівництвом пастора Маркуіса. Саме ця організація давала рекомендації щодо виплати або невиплати надбавок працівникам компанії.