«Оксамитовий» сезон

Нікому не відкрию секрету, коли скажу, що періодику люблю читати не менше, ніж книжки. Правда, всі мої уподобання можна на пальцях перерахувати, чомусь у нас зовсім малий вибір справді якісних і цікавих сучасних видань. Але вони є, і, взагалі, моє, тепер уже професійне хобі – це відслідковувати тенденції та цікавинки в царині сучасних періодичних видань. Справжнім відкриттям на сьогоднішній день став для мене Всеукраїнський суспільно-політичний інформаційний журнал “Оксамит”. Спочатку доля звела з новою головною редакторкою журналу журналісткою і письменницею Жанною Куявою, світлою, неймовірно талановитою людиною. Пройшло зовсім не багато часу, – і в мене чудова нагода побувати на презентації ювілейного номеру “Оксамиту” в Українському Центрі Культури та Мистецтв.

Ті чи інші процеси, події та навіть люди в моїй уяві мають певні асоціації. Так-от, презентація “Оксамиту” для мене – це, як оксамитовий сезон, – тиха, не криклива зовнішня краса і якісна, енергетично позитивна внутрішня наповненість. Все витримано, спокійно, доладно! Друзі та прихильники журналу – люди різних професій, та кожен знаковий в своїй галузі, і між ними, як між кольорами оксамитової осені, є гармонійне поєднання, коли не приглушують один одного, а навпаки, створюють своєрідний красивий орнамент.

Оксамитовий сезон – це і атмосфера тепла, такого душевного стану, коли кожна причетна до журналу людина випромінює щирість і бажання служити людям. Це і нотки печалі, бо ж знаємо, що ювілейний номер присвячений воїнам АТО, бачимо людей з війни, розуміємо, що нам тут добре, а зовсім недалеко, за 700-800 км від нас, наші бійці, наші воїни, і їм там зовсім не добре, і нікому не добре, бо війна…

Це і подяка, яка тільки буває восени, подяка-спомин всьому тому, що відбулося, адже авторами журналу пройдено вже багато шляхів, зустріто багато неординарних людей, написано чимало сторінок, і вже є певний урожай…

А ще згадаймо, що є такий особливий відтінок оксамитового сезону, як ледь-ледь вловима ностальгія за тим, що могло б бути, але не відбулося, – і це теж легкий прекрасний стан, він дає надію, він дає натхнення, хочеться йти далі, по-новому відчувати, шукати, розвиватися, з пори в пору, а журналу – з номера в номер, бути кращим, досконалішим, міцнішим…

Точнісінько так, як восени хочеться насолодитись кожною миттю, ввібрати в себе все розмаїття оксамитового сезону, так і на презентації хотілось, щоби вечір тривав і тривав. Чудові пісні та мелодії бандуристів, показ стилізованого дизайнерського вбрання, аукціоннні декоративно-прикладні вироби та художні роботи, спілкування з цікавими особистостями, – це справжня естетика, це насолода для душі, це присмак чогось такого тонкого, притишеного, високого. Потім будуть будні, буде робота й турботи, а поки що – перебування тут, в затишній атмосфері оксамиту, в неймовірній аурі позитиву, легкості, і просто тихої краси. Мабуть, заклопотані видавці й автори думають вже про наступний номер, про майбутнє, але ми побудьмо ще тут, ще трішечки, ще свято…

Дякуємо Вам, шановна пані Тамаро Маркелова, дорога Жанно Куява і всі, хто творить такий змістовний, сучасний европейсько-український журнал за те, що Ви особливі, справжні, маєте свій почерк, задаєте тон іншим, піднімаєте планку традиційного глянцю все вище і вище, робите якісний інтелектуальний продукт. Вітаємо Вас з новим ювілейним номером, і бажаємо “Оксамиту” бути знаними і впізнаваними як в Україні, так і далеко за її межами довгі-довгі роки!
Успіху і процвітання Вам, дорогі наші друзі!!!

Іванна Щербина, директор бібліотеки імені Миколи Реріха
Солом’янського району м. Києва

http://rerixlib.blogspot.com/2014/10/blog-post_18.html?spref=fb