У театрі по всім цехам йде активна робота над новим проектом – бродвейським мюзиклом, якому не підвладні часи та смаки, захоплюючим і веселим матеріалом– «Sugar, або В джазі тільки дівчата» Дж. Стайна. У виставі мова йтиме про те, як друзі-музиканти шукають кращої долі на березі океану у сонячному Маямі серед красунь жіночого джаз-бенду. Це справжній рай, якби тільки не порожні кишені, розлючені гангстери, що йдуть по сліду, та жіночі туфлі на чоловічих ногах…
Історію про двох винахідливих авантюристів, які оригінально вирішили викрутитися з проблем, використовуючи при цьому таланти перевтілення та жіночі хитрощі, знає кожен. Але ніхто не здогадується на що підуть постановники і артисти Оперети, аби ця історія 27 і 28 березня, а також 5 і 25-го квітня прозвучала по-новому, самобутньо та запам’яталася глядачам, як найяскравіша, найуспішніша робота театру…
У театрі по всім цехам йде активна робота над новим проектом – бродвейським мюзиклом, якому не підвладні часи та смаки, захоплюючим і веселим матеріалом– «Sugar, або В джазі тільки дівчата» Дж. Стайна. У виставі мова йтиме про те, як друзі-музиканти шукають кращої долі на березі океану у сонячному Маямі серед красунь жіночого джаз-бенду. Це справжній рай, якби тільки не порожні кишені, розлючені гангстери, що йдуть по сліду, та жіночі туфлі на чоловічих ногах…
Історію про двох винахідливих авантюристів, які оригінально вирішили викрутитися з проблем, використовуючи при цьому таланти перевтілення та жіночі хитрощі, знає кожен. Але ніхто не здогадується на що підуть постановники і артисти Оперети, аби ця історія 27 і 28 березня, а також 5 і 25-го квітня прозвучала по-новому, самобутньо та запам’яталася глядачам, як найяскравіша, найуспішніша робота театру.
Режисер-постановник мюзиклу, художній керівник театру, народний артист України Богдан Струтинський говорить, що для нього джаз як вид музики – це ідеальне поняття ансамблю. Адже саме у джазі можна досягнути максимальної свободи, легкості: це тоді, коли музиканти грають «погляд в погляд» і розуміють один одного з півруху. Щодо бродвейського мюзиклу «Sugar», то тут, без сумніву, первинна музика, вона – надзвичайно складна, багата на різні жанри. І для оркестру, і для артистів, і для глядачів буде великою насолодою купатися в цій поліжанровості.
«Якщо говорити про мюзикл «Sugar, або В джазі тільки дівчата»як про нову роботу в стінах Національної оперети, то це ще один крок, ще одна сходинка до головної мети – побудови справжнього ігрового музичного театру, який вміє справлятися зі складним матеріалом і робить це легко та цікаво… «В джазі тільки дівчата» – не така вже й проста комедія, як може здатися на перший погляд. Чоловіки змушені перевдягатися в жінок не тому, що це смішно і виглядає немов дотепний жарт. Це вимушена дія, музиканти вдаються до такого кроку через серйозну причину. Досить лише проаналізувати сцену, коли Джо і Джеррі приходять влаштовуватися на роботу. Ми бачимо постійне «відфутболювання» цих молодих людей, які змушені поневірятися і, аби вижити, йти туди, де їм заплатять хоча б якусь копійку», – зазначає Б. Струтинський.
Режисер-постановник підкреслює, що робота надзвичайно актуальна для українського суспільства: «Культура не в ціні, музиканти не в ціні, йде вічний конфлікт мистецтва і грошей. За дотепною історією, класною ігровою драматургією, популярним і всім відомим сюжетом про перевтілення та перевдягання знаходиться основне зерно – черга безробітних, що не має краю. І ця черга складається не тільки з митців-музикантів, покликаних служити культурі… У мюзиклі є дуже багато суспільно-політичних цитат-закликів. Наприклад: «Що робити нам? За що жити нам? Світло, газ тепло – все відключено», або фраза «Нездари зараз виходять на кін!». Ці слова стосуються не тільки більшості артистів, які виходять на сцену і не можуть дві ноти зліпити до купи, але мають гроші, мають зв’язки на телебаченні – от і вийшли «на кін». Ці слова також стосуються деяких бездарних чиновників, які виходять на політичну арену держави і не знають, що їм далі робити, бо думають не про будівництво держави, не про те, як зменшити кількість безробітних в країні, а наслідують принципи наживи». Аби гостріше передати зміст картини Богдан Струтинський вводить у спектакль сцену висміювання чиновницьких коридорів. Під шумову партитуру гіпервелика черга безробітних з протягнутою рукою буде рухатися в такт зпроставлянням печаток у державній службі зайнятості.
Проте як би складно не було, здоровий глузд, оптимізм і віра у здійснення мрії ламають всі перешкоди. За словами режисера, його вистава про справжні, істинні людські почуття. Душечка, Дана Ковальчик, мріючи про мільйонера, закохується Джо як в чоловіка, а не олігарха, представника династії Шел. Натомість Джо, тікаючи від гангстерів, зізнається коханій, що він простий музикант: у нього вистачає мужності і совісті зняти нашарування гри і сказати правду. Гра і маска стають на другий план, вони безпомічні, коли мова йде про щирі почуття. Також ця вистава про справжню чоловічу дружбу: Джеррі, маючи симпатію до ДаниКовальчик, жертвує своїми почуттями, адже знає, що вона подобається його ліпшому другу Джо.
Богдан Струтинський наголошує: «Основний мотиватор режисерського задуму, режисерська надзадача – це поняття мрії. Люди не повинні втрачати надію. Дана Ковальчик мріяла про мільйонера і вона отримала кохання на мільйон. Коли люди мріють, бажають бути щасливими, вони запускають у всесвіт потужну енергію, рушійну силу, здатну змінити їх і світ навколо на краще».
Диригент-постановник, хормейстер-постановник Ігор Ярошенко нагадує: «У нас вже є досвід роботи з бродвейським матеріалом – мюзикл «Цілуй мене, Кет!», однак кожна бродвейська партитура має свої родзинки і особливості. Постановка «У джазі тільки дівчата» передбачає активну гру на мідних інструментах. Дуже насичена партитура для групи духових та ударних, партії труб. Одна справа грати класичну музику, інше – бродвейськиймюзикливий стиль, для якого характерні різні жанри танцю: блюз, румба, свінг, вальс. Щодо вокалу, то тут на першому плані не академічний класичний вокал, а характер слова, манера його подачі, сама партитура допускає імпровізацію». За словами І. Ярошенка, артисти хору у виставі мають мініролі, де розкриються і як вокалісти, і як актори.
Постановка з багатим музичним матеріалом передбачає насиченість танцювальних па. Балетмейстер-постановник Вадим Прокопенко підкреслює, що хореографія у мюзиклі буде сучасною, ігровою, характерною, з елементами акробатики, степом і стилем модерн. «Момент ексцентрики, перевтілення і комізму червоною ниткою проходить через усю виставу. Завдання артистів балету – за допомогою стилізованої оригінальної хореографії органічно доповнити образи головних героїв. У мюзиклі буде багато масових танцювальних сцен: увертюрна, на біржі, вокзалі, пляжі… При цьому важливо, щоб ці сцени не випадали, не виглядали як окремі номери, а несли певний зміст, були невід’ємною складовою сюжету. Тому всі вони є ігровими і драматургічно вмотивованими», – зазначає В. Прокопенко.
За режисерським задумом уся вистава – це калейдоскоп потужних швидкозмінних сцен. Робота складна і вимагає гарно продуманого сценографічного рішення. Тільки у першій дії близько 20 змін декорацій: сцена нічного клубу, її закулісся, біржа, перон, вокзал, вагон, вбиральня, знову вагон, вулиця Маямі, готель «Рітц», номер в готелі… і так постійні зміни місць дії.
Художник-постановник, художник з костюмів Андрій Романченко каже, що все життя артиста – це великаваліза з найрізноманітнішими несподіванками. Саме цією ідеєю він і надихнувся, створюючи сценографію до вистави: «Принцип «від малого до великого» якнайкраще буде читатися у постановці. Все крутиться навколо великої валізи – основної декорації-трансформера. Ця форма дозволяє вирішити надскладну задачу, закладену в драматургії твору: кількість місць дій, як у феєричному калейдоскопі, вирішується шаленими акробатичними кульбітами цієї валізи.Крім того, валізи звичних розмірів у постановці будуть у всьому: слугуватимуть основою столів, стільців, ліжок, лавиць, інших предметів». Для того, щоб краще відчути матеріал під час роботи над виставою, художник-постановник з головою занурився в історію моди 30-х років. Це буде не точна копія костюмів епохи, а певна стилізація одягу. Проте, глядачобов’язково побачить такі невід’ємні елементи доби джазу та гангстерів, як сукні із заниженою талією, шляпки дивовижних форм, панчохи, туфлі на підборах; у чоловічих образах – штиблети, краватки, широкополі капелюхи. А оскільки саме на початку XX ст. світ почав розуміти, що виглядати сексуально – це абсолютно нормальне, природне явище, якого не варто соромитися і вважати аморальним, А. Романченко допускає в одязі елементи легкої еротики.
А потім знову звертається до друга й каже йому, що він не може підло вчинити по відношенню до Дани і має в усьому їй зізнатися. Джері – лишається самим собою – безпосереднім, наївним, добрим і чесним, людиною нот і партитур, яку ніколи не зіпсують гроші. Вистава про безкорисливість. Головні герої з вихідної обставини до фінальної залишаються музикантами. Вони пройшли іспит грошима і не продали душу.
Якщо ми всі ці моменти відкидаємо, то бачимо двох молодих людей, які шукають себе, які хочуть бути щасливими. Але які постійно кимось переслідуються Потрапили у ситуацію, коли стали свідками розборок двох мафіозних угрупувань. І далі вистава вже говорить про беззахисність нашої людини в такій ситуації. Ця ситуація говорить, що ми сьогодні всі можемо стати заручниками обставин, ховатися, робити різні маневри.
В кінці знімаються окуляри.
Leave a Reply