Відома львівська журналістка, заступниця головного редактора IA ZIK Тетяна Вергелес презентувала киянам художньо-публіцистичну книжку «Моя грішна журналістика». Модерувала зустріч не лише всім відома письменниця, а й одна з героїнь книжки Ірен Роздобудько…
Відома львівська журналістка, заступниця головного редактора IA ZIK Тетяна Вергелес презентувала киянам художньо-публіцистичну книжку «Моя грішна журналістика». Модерувала зустріч не лише всім відома письменниця, а й одна з героїнь книжки Ірен Роздобудько.
ПРО КНИЖКУ: «ПОКАЗАТИ ЛЮДЕЙ, А НЕ СЕБЕ»
Як сказала Ірен Роздобудько, «Моя грішна журналістика» – книжка дуже цікава, бо вона дає поштовх до пошуку.
– Ти чіпляєшся за якусь фразу, художню деталь і не можеш зупинитися, далі хочеш шукати й дізнаватися більше про місто, район, конкретну людину, – прокоментувала новинку пані Ірен. – У книжці – синтез журналістики та письменництва. Це – не просто інтерв’ю, це внутрішній світ журналіста з його переживаннями, оцінками, відкриттями… Взагалі журналістика – дуже невдячна робота, надто інтерв’ю, бо це завжди гра в одні ворота. Ти ставиш питання й чекаєш на розумну відповідь. І от у цій книжці в Тетяни з’явилася можливість дати свою оцінку, розповісти про свої емоції, коли вона брала ці інтерв’ю. І вийшла вже чесна гра на чесному футбольному полі…
Читач дізнається і про враження Тетяни Вергелес від Німеччини та США, про роздуми щодо української журналістики та становлення ZIKу, про її відчуття під час запису інтерв’ю з Ліною Костенко, Віктором Ющенком, Іваном Плющем, Олегом Тягнибоком та багатьма іншими людьми.
– Наша професія – це сьогодні ти написав-сказав, а завтра тебе забули, – додала Тетяна Вергелес. – Твоя робота – спалахнути, висвітлити якусь проблему і згаснути. Це і є журналістика. Але, попри все, в цій книзі я намагалася зупинити той наш короткий спалах і показати людей, а не себе… Тих людей і ті події, які можуть бути цікавими кожному з нас.
ПРО ПРОЦЕС ПИСАННЯ: «ЗРОЗУМІТИ, НАВІЩО ТИ ПРИЙШОВ У ЖУРНАЛІСТИКУ»
Матеріали для книжки Тетяна Вергелес збирала протягом п’яти років. Містичні реалії та невипадкові зустрічі, що випали на долю письменниці-журналістки, – все це вплинуло на появу «Моєї грішної журналістики».
– Я хотіла присвятити цю книжку «Фейсбучному другу». Натикаючись у Фейсбуку на якийсь пост чи думку, згадувала щось своє і викладала це в книзі. Але потім вирішили не робити жодних присвят.
Розповіла львівська гостя й про містичні випадковості, які допомогли їй видати книжку. Приміром, коли обирала художницю для оформлення, їй порадили Лесю Квик. Не будучи знайомою з роботами художниці, Тетяна Вергелес скористалася пошуковиком, де відразу натрапила на статтю Лесі «Заблукати десь на Староєврейській».
– Саме в той момент я зрозуміла, що це моє, – зізналася пані Тетяна. – Адже сама не раз губилася на вулиці Староєврейській під час обідніх перерв.
До того ж вона зауважила:
– У 1990-х роках ми, журналісти, були як діти: абсолютно щирі між собою та в професії. Ти спокійно приходив до будь-якого народного депутата, він із тобою говорив без озирання, яку саме партію представляє. Це було цікавіше, чесніше, відвертіше… Потім це все втратилося… Перед Майданом у мене було відчуття, що українська журналістика взагалі летить у прірву: так багато було фальші, штучності, брехні… Я думала, що в мене параноя, коли читала деякі тексти… Можна сказати, що і це було додатковим стимулом написати книжку. Не для того, щоб когось чомусь вчити, а просто відволіктися та проаналізувати – навіщо ти прийшов у ту журналістику… Майдан і теперішня війна стали таким собі психологічним стресом, отверезили журналістику. Якось ми всі відразу спам’яталися, принаймні, більшість журналістів…
ЯК ВИНИК МАТЕРІАЛ ПРО ІРЕН РОЗДОБУДЬКО
Вони познайомилися на Форумі видавців у Львові. Тетяна Вергелес зізналася, що у творах Ірен Роздобудько завжди знаходила частинку себе. Через шанування творчості відомої письменниці навіть була ніяковіла в її присутності. Але згодом вони відкрили для себе одна одну.
– Її доброта ніколи мене не підводила, – сказала про Ірен Роздобудько пані Тетяна. – Я з таким острахом їхала в Київ на інтерв’ю з нею… А вона тут же підставила своє плече…
– Через півтора чи два роки після нашого знайомства, коли я знала Тетяну як журналістку високого знаку, раптом вона мені пише: «Іренко, я таке утнула!» Я їй відповідаю: «Спробую здогадатись: перше, ти завагітніла, друге, ти покинула роботу, третє, ти написала роман?» І вона мені відповіла, що так, я написала роман…
Йшлося про «Мою грішну журналістику», в якій Тетяна Вергелес зібрала розповіді про людей, які формували її протягом життя. Однією з них стала Ірен Роздобудько.
ПРО «КОМПЛЕКС ВІДМІННИЦІ»
– Хто ви більше – автор текстів чи редактор? – запитала у львівської гості одна зі слухачок.
На що пані Тетяна відповіла:
– Складно відповісти. Коли раніше правила тексти, то часто виникало бажання перекроїти матеріал, переписати всі кострубаті речення, але в результаті втратилося б оте авторське… До своїх же текстів ставлюся з таким собі «комплексом відмінниці»… Не знаю, кого в мені більше. Хоча, коли редагую, то я просто злий пес! Але головне, що ніхто на мене не ображається…
Наостанку Тетяна Вергелес мовила киянам:
– Я не думала, що цього року вийде ця книжка. Бо війна і всім не до того… Але Зоя Казанжи, приїхавши до Львова, порадила, мовляв, треба все робити паралельно. «Живи, Таню, живи!», – сказала вона. І, знаєте, як добре, що я встигла вам сказати, як я вас люблю! Бо зараз абсолютно все переоцінюєш… Ми мали страшні ночі, багато переживали й не знали, що буде зранку… І от я собі подумала: «Боже, як добре, що я встигла, і я все сказала!»
Анна Процюк, «Новини OKSAMYT»
Leave a Reply