Анатолій Матвійчук: «Чи потрібні сьогодні країні поети?»

Анатолій Матвійчук

Концерти народного артиста України Анатолія Матвійчука унікальні. Бо він не лише співає свої пісні, а ще читає власні вірші, створюючи неповторну атмосферу сценічного дійства. Видано вже шість поетичних збірок. Маестро Матвійчук часто виступає у військових частинах, на полігонах, на Сході – у зоні проведення бойових дій. Нашим захисникам припала до душі його пісня “Стою на варті”. Сьогодні пан Анатолій ділиться з нами своїми роздумами про пісню, творчість, війну і мир.
Як народжувалась ваша збірка віршів “На варті”?

Анатолій Матвійчук

Концерти народного артиста України Анатолія Матвійчука унікальні. Бо він не лише співає свої пісні, а ще читає власні вірші, створюючи неповторну атмосферу сценічного дійства. Видано вже шість поетичних збірок. Маестро Матвійчук часто виступає у військових частинах, на полігонах, на Сході – у зоні проведення бойових дій. Нашим захисникам припала до душі його пісня “Стою на варті”. Сьогодні пан Анатолій ділиться з нами своїми роздумами про пісню, творчість, війну і мир.

Як народжувалась ваша збірка віршів “На варті”?
Ще від подій на Майдані, революції Гідності, особливо від нинішньої абсурдної війни, час для українських митців жорстко поділився на до Революції, до війни і нині. Мабуть, так судилося нам, що ми маємо пройти цей етап, щоб наш споконвічний сусід — Росія прийняла цю беззаперечну істину: “Україна і українці мають право на власне незалежне життя.”
В цей час кожен митець, артист, який має серце і душу, відгукується своїми творами на буремні, часто трагічні події. Пам’ятаєте, в Криму збили вертоліт з українськими військовослужбовцями, які за наказом вищого керівництва збройних сил були змушені покинути півострів. Вони були без зброї, і цей, по суті мирний гвинтокрил, збили. Почувши це повідомлення я відразу написав вірш, виклав його в інтернет, він набрав тисячу перепостів, пішов по всьому світу. Ми живемо в таку епоху, що кожне точне сформульоване слово, щирий відгук на подію, вони мають величезну силу. І відтоді почали писатися вірш за віршем, їх назбиралося на книжку, яку я назвав “На варті”. Ще до презентації цієї збірки деякі вірші стали піснями. Їх чули і вже співали там, на Сході. Зокрема пісню “На варті.” Коли ми були у Сєвєродонецьку, де, власне, повторили програму, яку презентували в Українському Домі у Києві, там нашими глядачами були воїни-артилеристи. Для мене особливо дороге їхнє сприйняття, їхня увага. Я бачив очі бійців, відчував, як потрібні їм такі зустрічі, потрібна поезія.

“Закрутило мій край у страшній круговерті,
Де щодня у людей відбирають життя.
Знов замішано світ на стражданнях і смерті.
А у мене думки про безцінність життя.

Я ніколи в житті не стріляв з кулемета,
Але теж – на війні, й, слава Богу, не вмер!
Чи потрібні сьогодні країні Поети?
Та вони, як ніколи, потрібні — тепер!”

Після того була ще одна пісня, яка називається “Дочекатися”. Можна було би зробити цикл пісень, у збірці багато віршів, які могли би стати піснями. Але для запису пісні потрібні кошти, які мала би виділити держава. Та у нас сьогодні суцільне волонтерство. Згадані дві пісні я записав на студії мого друга Ігора Добрянського. “На варті” я співав в багатьох залах. На День збройних сил у палаці Україна в Києві. За останні два роки я побував з концертами в багатьох країнах світу: Австрія, Угорщина, Канада, США, Ізраїль. І всюди ці пісні-монологи воїнів викликають емоційний відгук. В Канаді, де глядачами були люди різного віку, всі встали і стоячи слухали пісню “На варті”.

Чи є у вас нові проекти по співпраці з нашими воїнами, які зараз на фронті?
Сьогодні актуально підключати бійців, які повернулися з фронту, і тих, які ще продовжують службу, до суспільних проектів, щоб вони відчували, що їх люблять, поважають , їм вдячні.
Один з перших таких проектів “Народна філармонія”. Я з ними теж співпрацював. В інтернеті зараз з’являються такі відеоролики, на яких артисти співають разом з бійцями. Оскільки я знаю, що багато наших хлопців співають мою пісню “На варті”, вона близька їм, планую записати, як ми разом з бійцем співаємо цю пісню.
Хороший митець повинен відображати ті події, які відбуваються навколо. Інформації багато літає, але вона саме пролітає і не затримується ні в голові, ні, тим більше, у серці. Запам’ятовується емоційна інформація, яка стала віршем, піснею, романом, кінофільмом, тобто артефактом мистецтва. Нинішній час зобов’язує митців осмислювати, що відбувається з нами, аналізувати причини, думати про подальший розвиток подій, шукати механізм позитивних змін. Саме про це книжка “На варті”. Вона користується популярністю, не встигає дійти до книгарень, переважно збірку купують після концертів.

Наскільки для вас важливим є спілкування, обмін інформацією в інтернеті?
Непомітно для нас розпочалася інформаційна епоха. Коли світ стає відкритим, інформація миттєво стає надбанням мільйонів людей. Де кожна людина завдяки своєму слову, своїм думкам, своїй позиції здатна хоч трошки змінювати світ. Я зразу відчув значимість соціальних мереж і став активним користувачем. Оприлюднюю на своїй сторінці свої думки, розміщую нові вірші. В мене з’явилося багато підписчиків з різних країн, їх понад 10 тисяч. Ця інтернет-спільнота сприяє активності громадян. Згадайте, скільки відбувалось у світі акцій, мітингів на підтримку України, поштовхом до яких став саме обмін інформацією у соцмережах. Сьогодні телебачення поступається інтернету. Є такий афоризм: “Люди, які читають книжки, завжди будуть керувати тими, хто дивиться телевізор.” Сьогодні це висловлювання можна перефразувати: “Ті, хто вдумливо працює в інтернеті, завжди будуть попереду тих, хто дивиться телевізор.” В інтернеті можна спілкуватися інтерактивно, миттєво відповідати, отримувати відповідь, надавати реальну допомогу тим, хто її потребує. Я завдяки розміщенню своїх віршів і пісень в інтернеті за останні два роки об’їхав з концертами цілий світ, тому що люди читали, слухали, і знаходились споріднені душі, які запрошували, організовували концерти. Інтернет для митця надзвичайно важливий. Тому що для комерційних каналів потрібні люди без особистої думки. Глибоке слово примусить людей думати, а навіщо людям думати? Їм потрібно телеглядача розважати. Хоча інтернет теж має свої небезпеки, молода людина може втратити національну ідентичність, коріння. Треба бути уважним, аналізувати інформацію. Думати. Мені інтернет потрібен для комунікації, спілкування. Я публічна людина і мені треба спілкуватися з якомога більшим колом людей.

Тим більше, що ви не лише відомий автор пісень, артист, ви – журналіст. Чи продовжуєте ви сьогодні журналістську діяльність?
Ну, по-перше, я член Спілки журналістів України. Мене часто запрошують на Українське радіо давати коментарі, знову ж-таки на радіо розповідаю про свої поїздки до різних країн. Незабаром буде програма, в якій я розповім про свою творчу подорож Західною Україною. Я залишаюсь журналістом у подачі своїх думок, а також є викладацька діяльність в інституті культури, я вчу молодих людей азам журналістики. Важливо навчитись орієнтуватись в інформаційних потоках. Бо сьогодні головні бої відбуваються на інформаційних фронтах. Так. У нас йде війна. Стріляють. Гинуть люди. Та не варто забувати про війну, яка не припиняється на перемир’я, війну інформаційну. Тут йде змагання, хто зуміє краще повернути людську думку, або нав’язати людям власне бачення подій. Сьогодні в Україні як ніколи потрібні фахівці в галузі інформації, справжні бійці інформаційного фронту, громадяни, патріоти.

Ви кандидат історичних наук. Як вдається поєднувати свої мистецькі і наукові інтереси? Як ви відкрили для себе світ мистецтва, музики?
Музика — це моя любов з дитинства. Перший раз я взяв до рук музичний інструмент років у 8. Мій тато був музикант-самоучка, грав на баяні, балалайці, мандоліні. Він купив маленьку балалаєчку, каже: “Давай, синку, я покажу тобі пару акордів. ” Показав. Через тиждень збирався перевірити, як я засвоїв науку. А я йому заграв композиції, які сам вигадав. Батько був вражений, хотів відвести мене до музичної школи. Тоді я не мав такого бажання. А пізніше, коли мені у 16 років подарували на день народження гітару, я трошки походив у музичну студію. Потім я закохався, написав першу пісню, і мене це захопило. Потім в індустріальному технікумі, де я вчився, ми створили вокально-інструментальний гурт. Мені Бог дав такий талант самому навчатись, здобувати знання у різних сферах. Згодом був факультет журналістики Київського Національного університету, де я отримав освіту за порадою мого друга, композитора Олексія Семенова, який говорив, що артист має бути різнобічно освіченою людиною.
Те, чим я займаюсь — це мистецтво ходити поверхнею води. Ісус і апостоли завдяки своїй вірі здатні були йти поверхнею моря. Але, якщо засумніваєшся — ти зразу підеш на дно. Я ні хвилини не сумніваюсь в тому, що роблю. Знаю, що моє мистецтво потрібне, здатне щось змінити у світі, що це моя життєва місія.
У мене є диск “Сповідь”, це диск з моїми віршами, але я читаю їх не в тиші, до кожного вірша підібрана музика, і це підсилює емоційний вплив на слухача.
Тема моїх наукових досліджень теж пов’язана з музикою, піснею: “Еволюція української пісенної поезії від 17 до 19 сторіччя ”.

Що б ви хотіли побажати хлопцям, які сьогодні зі зброєю у раках стоять на варті, і людям, які живуть на Сході України?
Нашим воякам я бажаю віри, впевненості у Перемозі, сили Духу, вижити, повернутись додому, адаптуватись в мирному житті, і намагатися бути щасливими, незважаючи ні на що!
А мирним громадянам, тим, хто мешкає на Сході, розуміти, що вся та інформація, яка на них сьогодні падає внаслідок інформаційної війни, це далеко не правда. А правда полягає в тому, що ця земля історично була і залишається Україною. Де б ми не жили — у Карпатах, чи у донецькому степовому краї, у нас спільна Батьківщина. Політики, які в той чи інший момент очолюють державу не уособлюють собою Батьківщину. Нам потрібно у своїх діях керуватися любов’ю і порозумінням. І все у нас буде добре.

Бесіду з Анатолієм Матвійчуком вела журналіст Лариса Бондаренко
Лариса Бондаренко — журналіст. У період роботи в Донецькій обласній державній телерадіокомпанії (до 2011 року) створила цикли телепрограм “Мови чарівний голос”, “Мандри Україною”, “Я працюю чарівником”, “Загадковий майданчик”. За підготовлені нею сюжети для випусків новин друзі назвали її Королевою репортажу. Сьогодні на Донеччині непросто залишатись собою, говорити зі своїми слухачами, або читачами чи глядачами про проблеми, а ще складніше — разом знаходити рішення, щоб впевнено рухатись далі, щоб Україна стала країною щасливих людей. Лариса мешкає на неокупованій частині Донецької області, у Волноваському районі. Сподівається, що здійсненню нашої спільної мрії про мирне, гідне життя сприятимуть і її публікації та виступи на радіо і по телебаченню. Співпрацює з Національною радіокомпанією України, радіо “Ера”, православною радіостанцією “Марія”, всеукраїнськими виданнями “Культура і життя”, газетою “Донеччина”, інтернет-виданнями “U Аргумент”, “Гарний смак”, “Оксамит”. Планує на одному з телеканалів робити нову програму, мета якої — допомогти кожному відчути красу української мови та говорити нею із задоволенням і впевненістю, якщо говориш грамотно і змістовно. Пише вірші і прозові твори. Маєте бажання обмінятись думками з нашою авторкою – завітайте на сторінку “Квітка Сонячна” у Facebook.