4 березня 1952 у бою із загоном радянської держбезпеки загинув Ніл Хасевич, видатний український художник європейського рівня, визначний автор повстанської пропагандистської графіки
“Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються… Така моя думка, думка рядового підпільника. Слава Україні!..”, — написав художник Ніл Хасевич за рік до своєї загибелі.
4 березня 1952 у бою із загоном радянської держбезпеки загинув Ніл Хасевич, видатний український художник європейського рівня, визначний автор повстанської пропагандистської графіки
“Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються… Така моя думка, думка рядового підпільника. Слава Україні!..”, — написав художник Ніл Хасевич за рік до своєї загибелі.
На початку Другої світової війни, Хасевич повертається на територію України, де розпочинаються нові життєві випробування. В 1942-1943 в окупованому німцями Львові, Хасевич на виставці українських художників, експонував роботу патріотичної тематики “Спіть, хлопці, спіть”, а до цього часу встиг виставити свої роботи у Варшаві, Львові, Луцьку, Рівному, Празі, Берліні, Римі, Нью-Йорку, Чикаго, Лос-Анджелесі та інших містах. У молодого митця з’являються псевдо: Бей-Зот/Левко/Рибалка/333/Старий/Джміль, адже він міняє художні салони на криївки. Варто зауважити, що до війни його картину “Прання” було відзначено почесною нагородою “Ватикан” , а портрет гетьмана Івана Мазепи отримав почесний диплом Варшавської академії.
З квітня 1943, коли масово формувалися загони УПА, художник долучився до підпільної роботи, згодом його було обрано до центрального і крайового проводів ОУН. Відповідає за пропаганду, за роботу повстанської друкарні, за підготовку ілюстрацій до сатиричних журналів УПА “Український перець” та “Хрін”, за оформлення підпільних видань. Також розробляє проекти прапорів, печаток, бланків для грошей/відзнак. Розробив ескізи Хреста Заслуги і Хреста Бойової Заслуги та медалі “За боротьбу в особливо важких умовах”. Під командуванням Клима Савура, очолює політико-пропагандистську ланку групи УПА “Північ”. Навіть після закінчення Другої світової війни, Хасевич лишався на бойовому посту. УГВР пропонувала йому переправитися на Захід, але він відмовився.
Роботи Хасевича розповсюджувалися не лише в СРСР, а і за кордоном. Його гравюри з підпілля потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН та іноземних дипломатів. В 1951 це призвело до того, що в Москві постановили: “Ці малюнки підкидають до посольств, делегатам сесії Генеральної асамблеї ООН. Задум провокаторів – переконати громадську думку Заходу, що на Україні немовби йде масова збройна боротьба проти Радянської влади. Ваше завдання: розшукати автора малюнків і припинити його антирадянську діяльність”. Для цього залучають капітана держбезпеки, колишнього фронтового-контррозвідника, Бориса Стекляра. Під його началом створюють міжобласну оперативну групу. До нею додатково долучають капітана Маркелова та капітана Кудрицького.
“Розробляли” воїна-художника, виходячи на його оточення, влаштовуючи засідки. Вийшовши у Львові на громадянина М., який переховував у себе особистий архів Ніла Хасевича, “органи” розраховували виманити цим Хасевича, але безрезультатно. Гебісти не спиняли своїх пошуків, в одному із захоплених бункерів знайшли зашифровані документи. Дешифрувавши їх, окрім послання: “Заготували для Вас 5 кілограмів паперу, вишневе дерево” , вичитали ймовірне місце знаходження Хасевича, криївка на хуторі біля с. Сухівці, що за 12 км від Клевані Рівненської області.
Гебісти оточивши хутір, за допомогою допитів місцевих, виявили і саму криївку, обладнану на селянському дворі, вхід до якої був прихований у клуні під дровами. У ній знаходився Хасевич і двоє бійців, які його охороняли. Зав’язався бій. Із книги Теодора Гладкова “Со щитом и мечом” дізнаємось, що повстанцям було надано право, або здатися, або бути закиданими гранатами. Повстанці вибрали друге. За іншими даними: оточені Ніл Хасевич “Зот”, В’ячеслав Антонюк “Матвій”, Антон Мельничук “Гнат”, спалили всі документи в криївці та застрелились із особистої зброї. В будь-якому випадку, вони загинули як і годиться справжнім воїнам, з ідеєю в серці та зі зброєю в руках. Ніл Хасевич Лицар Срібного Хреста Заслуги та медалі “За боротьбу в особливо важких умовах”.
Leave a Reply