За двадцять чотири роки української незалежності цю реформу називали по-різному: реформа місцевого самоврядування, територіально-адміністративна реформа. Нинішня влада називає її децентралізацією. По суті, вона і те, і друге, і третє. Реформування має стосуватися усіх сфер: і податків, які перенесуть униз, і зміни адміністративних меж та кількості повноважень.
Пріснопам’ятна «Партія регіонів» на своїй політичній зорі вчила матчастину реформи і всією фракцією якийсь час ходила на лекції, присвячені азам реформування. Лекції вони послухали, але не зробили жодного реального кроку в напрямку реформ. Зрештою, те, що відбулося на Донбасі, – теж наслідок відсутності кроків з децентралізації.
Віце-прем’єр-міністру-Міністру регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Геннадію Зубку часто дорікають відсутністю досвіду у цій сфері, але під час цього інтерв’ю нам було важливо відчути, чи є у нього воля та бажання йти у цьому напрямку.
За двадцять чотири роки української незалежності цю реформу називали по-різному: реформа місцевого самоврядування, територіально-адміністративна реформа. Нинішня влада називає її децентралізацією. По суті, вона і те, і друге, і третє. Реформування має стосуватися усіх сфер: і податків, які перенесуть униз, і зміни адміністративних меж та кількості повноважень.
Пріснопам’ятна «Партія регіонів» на своїй політичній зорі вчила матчастину реформи і всією фракцією якийсь час ходила на лекції, присвячені азам реформування. Лекції вони послухали, але не зробили жодного реального кроку в напрямку реформ. Зрештою, те, що відбулося на Донбасі, – теж наслідок відсутності кроків з децентралізації.
Віце-прем’єр-міністру-Міністру регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Геннадію Зубку часто дорікають відсутністю досвіду у цій сфері, але під час цього інтерв’ю нам було важливо відчути, чи є у нього воля та бажання йти у цьому напрямку.
ПРО МАЙБУТНЄ ОБ’ЄДНАННЯ СІЛ І ТИХ, КОМУ “ПОТАЛАНИЛО” РОЗТАШУВАТИСЯ БІЛЯ АЗС
– Геннадію Григоровичу, децентралізацію, якою ви керуєте, багато фахівців вважають ключовою в пакеті реформ…
– Абсолютно погоджуюсь, що це ключова реформа, без якої подальші реформи з дерегуляції практично неможливі. Всі процеси, які стосуються енергоефективності або підвищення ефективності промисловості так чи інакше пов’язані з децентралізацією і податками. Ми прийняли бюджет із курсом на децентралізацію, і зараз у всіх територій є можливість самостійно визначати не тільки рівень податків, а й базу оподаткування: нерухомість, землю, акциз. І логічно, що ті території, на яких сьогодні розташовано більше підприємств, або ті, які сплачують акциз, ПДФО (податок з доходів з фізосіб) – більш спроможні.
– Ця реформа у всі часи мала три базові елементи: об’єднання громад, наділення їх повноваженням і наділення їх грошима. У нас прийнятий закон про добровільні об’єднання територіальних громад. Але чи містить закон цивілізаційний стимул до об’єднання?
– Добровільно чи примусово відбувається таке об’єднання? Є досвід багатьох європейських країн – це і Швеція, і Польща, де проходило добровільне об’єднання громад, але це відбувалось тривалий час. На жаль, у нас немає стільки часу. Більше того, за нашими розрахунками, не може громада в п’ятсот осіб утримувати себе, надавати такої ж якості публічні послуги як, наприклад, велике місто з населенням 200-300 тисяч людей. Громада, яка має менше ніж 15-20 тисяч людей, здатна забезпечувати публічні послуги, адміністрування, видачу всіх актів реєстрацій.
Після того, як ми провели бюджетну децентралізацію, ми чітко побачили, що відбувається. По-перше, можу сказати, практично у всіх областях, порівняно з 2014 роком, є профіцит. У таких великих містах як Львів, Вінниця, Житомир, в обласних центрах – у всіх профіцит бюджету. Наприклад, у Вінниці, він – 200 мільйонів гривень, Львів – 800, Житомир – біля 70 мільйонів гривень. Місцеве самоврядування починає розуміти, коли громадам передають не тільки повноваження, а ще й додаткові кошти для їх виконання.
– Мої колеги, економічні оглядачі Укрінформу, регулярно відстежують казначейську звітність. Вони стверджують, що за січень-лютий місцеві бюджети отримали на 3% менше коштів, ніж за аналогічний період минулого року, і це в умовах інфляції…
– У нас із ними різні дані. Я буквально перед нашою розмовою продивився цифри статистики першого кварталу. Наприклад, Житомирська область – 129% за доходами місцевих бюджетів порівняно з 2014 роком. Результати всіх областей, які ми подивилися за перший квартал, на рівень вищі ніж 2014 року. Хоча я можу погодитися з думкою, що це невелике досягнення на фоні інфляційних процесів. Однак, на сьогоднішній день немає затримки у виплатах цих місцевих бюджетів. Я не кажу про трансферти або захищені статті, я кажу про гроші місцевого самоврядування, які йдуть упродовж трьох днів. Це я також вважаю питанням економічної ефективності, тим більше, що за новим Бюджетним кодексом органи місцевого самоврядування можуть відкривати рахунки в державних банках.
– Давайте повернемося до питання добровільного об’єднання громад…
– Повернемося. Не можна говорити, що хтось із Києва вирішуватиме, яким чином потрібно об’єднуватись громадам на місцях. Це неправильно. Потрібно дати певний час на те, щоб громади самі чітко зрозуміли, яким чином їм краще об’єднатися і що це їм дасть. Якщо проаналізувати перші результати бюджетної децентралізації, то практично тридцять відсотків сільських рад чітко відчули, що вони неспроможні утримувати себе. А приблизно дві третини у нас – це самодостатні сільські громади, які можуть забезпечувати себе самостійно.
Водночас це не повинно стати причиною відмови об’єднуватися. Ці громади будуть об’єднуватися, аби покращити якість надання публічних послуг та оптимізувати управління територією.
Безперечно, виникають різні дискусії. Нам кажуть: громада, яка нездатна себе утримувати, має приєднатися до іншої, а чим повинна керуватися та громада, яка на сьогоднішній день самодостатня, і яка повинна до себе приєднати іншу громаду. Їй, мовляв, такий доважок у вигляді “бідної” громади буде тільки в мінус. Це помилкове уявлення, бо об’єднуються не тільки громади, а й території, і інвестиційна привабливість.
Або, наприклад, кажуть: пощастило громадам, на території яких є продаж підакцизних товарів – нафтопродуктів, тютюну або алкоголю. У них до бюджету надходять десятки тисяч гривень роздрібного акцизу. А тим, де такої активності бізнесу немає – не пощастило. Можу сказати, що справа тут не в удачі. Успішні громади свого часу здійснили необхідні кроки, щоб інвестиції прийшли саме на їхню територію. Отже, питання до всіх – якщо ви хочете, щоб ваша громада була самодостатня, залучайте інвестиції, залучайте людей, які можуть обробляти свої землі. Тільки від активності громад залежить їх майбутнє.
– Це не громади залучали інвестиції, там просто були більш відповідальні або більш спритні еліти, які про це подбали.
– Еліти – це частина місцевої громади. До речі, добровільне об’єднання стимулюватиме виховання еліт та груп активних людей. Еліти ефективніше та активніше виховуються у великих територіальних громадах, які фінансово спроможні себе утримувати.
Наведу приклад, є сільська громада – п’ятсот людей. І коли запитуєш сільського голову, які рішення приймались, як вирішувались проблемні питання, у відповідь чуєш: ми в позаминулому році розглянули на сході села якесь питання. Стає зрозуміло, що у них нема питань, які вони можуть регулярно розглядати, не кажучи вже про повноваження. Я думаю, державі не потрібно утримувати цілу категорію людей, які не втручаються в жоден процес і ні на що не впливають. Здійснювати повноваження в таких громадах може сільський староста.
Закон “Про добровільні об’єднання громад” підписаний Президентом 3 березня 2015 року. Процес об’єднання триватиме певний час і проходитиме поетапно. Потрібно чітко знати, яких повноважень набуде саме об’єднання територіальних громад.
У РАЗІ СТІЙКОГО НЕБАЖАННЯ СТРАТЕГІЧНИХ РАЙОНІВ ДО ОБ’ЄДНАННЯ, ВОНО СТАНЕ ДЛЯ НИХ ПРИМУСОВО-ДОБРОВІЛЬНИМ
– Під Києвом – дорогі землі. Як ви об’єднаєте Вишневе, Софіївську та ПетропавлівськуБорщагівку, Крюківщину, Петрівське?
– Зрештою, якщо спротив буде великий, то їх потрібно буде на останніх етапах уже переконувати примусово-добровільно. Ми ж розуміємо, що в процесі цього добровільного об’єднання потрібно буде поставити крапку. Крім того, багато залежить від людей, які проживають у тій місцевості. Часто відбувається так: землі дуже дорогі, а управляє формально якась невеличка сільська рада, яка в принципі не здатна прийняти рішення. Тож, питання приєднання таких стратегічних районів для розвитку Києва також буде вирішуватися. Не знаю, як сільради, а громадськість нам точно вдасться переконати у користі цього.
Питання землі у цій дискусії найбільше обговорювані. Чи варто передати місцевим радам керування землею? Так, потрібно. При цьому маємо чітко визначити, що залишається під контролем держави. Це водні ресурси, ліси.
Але вже є і законодавчі ініціативи, автори яких пропонують віднести до компетенції територіальної громади також і дно моря.
Отже, потрібно чітко розподілити, чим управляє держава, а чим -територіальна громада. Громадський дискурс треба формувати так, щоб було чітке розуміння – ресурси і гроші у першу чергу перейдуть до фінансово незалежних об’єднаних громад. Це стане інструментом із залучення інвестицій і стимулом до об’єднання.
Ще один додатковий стимул – Державний фонд регіонального розвитку, на який держава сьогодні виділила 3 мільярди гривень. Ми сформували прозору методику його розподілу – обласні конкурсні комісії визначать, які об’єкти у регіонах потрібно добудувати або ввести в дію. Профільний комітет Верховної Ради затверджує цей перелік. Однак на цей ресурс можуть претендувати громади, які склали перспективні плани і готові до об’єднання.
Держава дала 3 мільярди і сказала: будь ласка, підтримуйте ті процеси, які у вас йдуть для об’єднання територіальних громад, і ми готові ці гроші надавати.
Найголовніше в цьому процесі – активність на місцях. Сьогодні надходить маса дзвінків з областей: “Дайте експертів, дайте консультантів, яким чином проводити ці об’єднання, яким чином потрібно складати перспективні плани”. Урядовим комітетом сьогодні прийнята методика складання перспективних планів. Думаю, що протягом квітня ми відкриємо офіси впровадження реформ у кожній області з постійно діючими консультантами. Це важлива умова, тому що з центру керувати цим процесом неможливо.
– У багатьох журналістів склалося враження, що у вас оформилася така маленька внутрішня опозиція фракції “Батьківщина” до децентралізації. Вони поки що на повну не включали свій опозиційний голос, але швидше за все, будуть переконувати, що ви не враховуєте інтереси сільрад. Ви готуєтесь до дискусії?
– Їхня критика не підтверджена ні цифрами, ні фактами. 30% сільрад дійсно неспроможні себе утримувати. Що я можу сказати своїм опонентам? Є закон про добровільне об’єднання громад, є закон про засади державної регіональної політики, є методика зі складання перспективних планів, є чітке розуміння, результатів такого об’єднання і того, як громади стають спроможними. Будь ласка, працюйте. Можна говорити про те, що щось не так відбувається, фактично, захищаючи і плекаючи стару радянську систему. Але я не розумію, для чого захищати систему, за якої депутати в сільській раді ні на що не впливають: ні на розподіл землі, ні на залучення інвестицій, ні навіть на власне утримання. Потрібно рухатися вперед – проводити децентралізацію і створювати спроможні громади.
– Пам’ятаєте хрестоматійну бійку Соболєва з Івченком? Перепрошую за спрощення, але насправді чубилися дві концепції. Перша, персоніфікована Соболєвим, полягає в тому, що коли місцеві ради розпоряджаються землями поза межами населених пунктів, то це, по суті, запрошення до колективної корупції. Друга, уособлена Івченком, полягає в тому, що місцеві ради таки повинні мати право розпоряджатися такими землями. Якби ви виступали у якості третейського судді, до якої точки зору пристали б?
– Я вважаю, що потрібно передавати землі в користування об’єднаним територіальним громадам. Це має стати інструментом залучення інвестицій. Не просто розпаювати і роздати землі, а саме залучити інвесторів, можливо агрохолдинги, які вкладатимуть кошти і сприятимуть розвитку території. Але підкреслю, цю землю потрібно передавати вже об’єднаній громаді. Щодо позиції депутата Івченка про розпоряджання землями, які знаходяться за межами території населених пунктів, то тут потрібно приймати концепцію і визначати, як територіальна громада передаватиме їх у користування. Хочу звернути вашу увагу, що з самого початку нашої розмови я сказав про необхідність чітко визначити державні землі.
– Якщо ви за земельний кадастр, за облік, то значить, ви точно за Соболєва.
– Кадастр землі потрібен. До речі, він вже сформований на 15%. Ми маємо пропозиції від американської, канадської сторін щодо впровадження повністю електронного врядування в цьому напрямку. Нам потрібен облік усіх земель України.
У нас багато земель сільськогосподарського призначення. Селяни отримали акти на землю. Але в деяких випадках вони дублюють один одного, деколи не збігаються з документацією. І не менш важлива ще й та обставина, що не всі люди бажають утримувати свої паї. Але передаючи їх в оренду, вони частіше замість грошової оплати отримують розрахунок натуральною продукцією. Сьогодні селянин з одного боку має акт на землю, а з іншого – не може нею розпорядитись.
– Ви ж у дискусії про те, хто кращий господар землі, – великий латифундист чи фермер, – на боці фермерів, а не агрохолдингів?
– Дуже важливе питання, яке потрібно обов’язково передбачити у законі. У нас так сталося, що ті, хто працює на землі села, не несуть ніякої соціальної відповідальності ні за дороги, по яких вони їздять зерновозами і вивозять це зерно, ні за школи, ні за дитячі садочки, ні за ФАПи та інші об’єкти. Фактично село, крім податків у державний фонд, нічого не отримує на утримання соціальної інфраструктури. Великий агрохолдинг весною заїхав на територію трьома-чотирма комбайнами, зорав 8-15 тис. гектарів, посіявся, потім приїхав – зібрав. Їх три рази на рік бачать у селі. У найкращому випадку – вони взяли пару механізаторів з цієї території. Місцеве населення майже не залучене до обробляння цих земель.
Натомість, фермер – інша справа. Він постійно живе там, де працює, розуміє, що його діти або діти його працівників ходять у садочок, у школу, яка допомога їм потрібна. Це соціально адаптована людина, яка бере участь у житті громади. Фермери повинні мати державну підтримку.
Не менш важливий напрямок – залучення інвестицій у переробну галузь. Ця галузь критично недофінансована. Ми експортуємо зерно, яке потім у Китаї або в країнах Східної Азії переробляється і дає колосальний прибуток. Хоча ці кошти могли б надходити в державний бюджет України.
НА СПОРУДЖЕННЯ ФОРТИФІКАЦІЙНОЇ ЛІНІЇ ПРАЦЮВАТИМЕ ВСЯ КРАЇНА
– Ви є куратором будівництва фортифікаційної лінії на Донбасі. Як вона виглядатиме, де вона проходитиме, на якому етапі зараз?
– Лінія – це не тільки потужні оборонні споруди, а ще й превентивний захід, необхідний для того, щоб усі чітко розуміли, що не може бути простого шляху до якихось наступальних дій або агресії в Україні.
Але дозвольте, я почну не з фортифікаційних споруд, а взагалі з інвестицій, які зараз залучає Україна.
– Прошу…
– По-перше, ми підписали Меморандум з МВФ. Це важливий сигнал для інвесторів про те, що в Україну можна залучати кошти. Міністерство регіонального розвитку підписало угоду на залучення 200 млн євро кредиту від Європейського інвестиційного банку на відновлення інфраструктури в Харківській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Дніпропетровській областях. Але це питання не лише відновлення інфраструктури, а й працевлаштування величезної кількості людей.
У Берліні ми підписали меморандум та рамкову угоду між урядом України та Кредитною Установою (KfW) про надання індивідуальних кредитів загальним обсягом до 500 млн євро. Постатейно: 100 мільйонів – в енергетику, 100 мільйонів – у інфраструктуру, 100 мільйонів – на підтримку системи життєзабезпечення України і 200 мільйонів – у загальний фонд бюджету. Ми підписали меморандум з китайською будівельною компанією CITIC, розглядаємо питання інвестицій в Україну на будівництво орендованого житла, а також інфраструктури на рівні 15 млрд доларів. Цей меморандум передбачає спочатку реалізацію пілотного проекту на рівні 1 млрд доларів. Кошти китайських інвесторів можуть бути залучені на термін 15 років.
Я не маю жодних сумнівів у тому, що всі процеси реформування державної владної, судової, правоохоронної систем, які відбуваються в Україні, дуже невигідні Російській Федерації. Росія не сприймає європейський вибір розвитку України. Ця військова агресія має одну мету – не дати можливості провести реформи в Україні.
Тому ми вимушені після Революції Гідності створити ту лінію гідності, яка допоможе нам захистити реформи й інвестиції. Ми не відмежовуємось від тої території Донецької і Луганської областей, яка на сьогоднішній день нами не контролюються. Вона українська, і там живуть українські люди. Але ми повинні побудувати такі фортифікації, які дадуть нашим військовим можливість не просто вести бойове чергування, а й нормально відпочивати, харчуватися і взагалі нести службу.
Це та лінія, яка повинна забезпечити проведення реформ. І я вважаю, мудрим рішення Президента залучити всі регіони до цієї роботи. Практично кожна область має свою ділянку для будівництва споруди, вже хлопці наші виїхали на місця і почали працювати. Після Чорнобильської катастрофи вся країна працювала на те, щоб подолати її наслідки, локалізувати цю велику проблему, яка загрожувала не тільки Україні, а й усій Європі.
Отже, фортифікація – це спільна справа всіх регіонів України, а не тільки Донецької і Луганської областей.
– Чи існує готовий проект фортифікації?
– Військові підготували проекти, підготували окреме розташування цих фортифікацій. Це три лінії оборони, які дадуть можливість нашими хлопцями не просто в полі нести чергування, а бути захищеними.
– Конкретизуйте, як саме залучатимуться кошти для вирішення проблем Донбасу.
– Якщо йдеться про кошти, то це проект від Європейського інвестиційного банку. Також, як я казав, підписано угоду на 500 млн євро з Кредитною Установою (KfW) Німеччини.
В Україні вже більше, ніж мільйон переселенців. За нашими оцінками, людей, які потребують гуманітарної допомоги – близько 5 мільйонів. Разом зі світовими міжнародними гуманітарними організаціями уряд розробив Гуманітарний план реагування. Цей план був підтриманий ООН.
На минулому тижні Україну відвідала заступник Генерального секретаря ООН пані ХеленКларк, яка пообіцяла, що буде виділено близько 316 млн доларів на цей напрямок. На сьогоднішній день у бюджеті України передбачено 3,5 млрдгрн на виплати переселенцям.
– Куди піде допомога Японії?
– Ми підписали з урядом Японці угоду про надання допомоги на медичне обладнання і обладнання для комунальних підприємств на 9 млн доларів. Це безповоротна допомога. Україна вдячна японській стороні за активність у наданні допомоги нашій державі.
Крім того, ми очікуємо від міжнародної конференції на підтримку України, запланованої на кінець квітня у Києві, ще більших можливостей щодо залучення коштів на допомогу Україні. Також 1,1 млрд доларів від Японського агентства міжнародного співробітництва (JICA) ми хочемо залучити на модернізацію Бортницької станції аерації.
– Розкажіть детально про житло, яке нам китайці будуватимуть. Це для переселенців чи для всіх потребуючих?
– По-перше, китайська компанія виступить тільки генпідрядником, вона залучатиме кошти. Будуватимуть українські компанії. По-друге, цей напрямок передбачає розвиток проектів іпотечного житла, а також дасть поштовх для старту проектів будівництва орендованого житла.
На сьогоднішній день орендоване житло в Україні достатньо дороге. Це викликано обмеженою пропозицією. У всіх великих містах, таких як Львів, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Київ є дуже велика потреба саме в орендованому житлі.
Більше того, висока ціна оренди продиктована також і появою великої кількості переселенців, які потребують житла. Приблизна вартість оренди однокімнатної квартири в Києві – 4-5 тис. грн, двокімнатної – близько 7 тис. грн.
Ми провели перерахунки: якщо залучити кошти на 15 років, під ті відсотки, під які ми сьогодні залучаємо, то оренда нової квартири обійдеться десь у 2,5-3 тис. грн. Таке помешкання зможуть орендувати, наприклад, організації для своїх співробітників.
ПРОФІЛЬ РЕГІОНІВ ВИЗНАЧАТИМЕ НЕ СТОЛИЦЯ, А ІНВЕСТОР
– Я проглянула перед нашою розмовою регіональні ЗМІ, і вони критикують реформу, не розуміють, якою буде її фінал. У вас є бачення, яким буде кінцевий результат реформи? Чи буде в Україні як, наприклад, в Австрії, прописаний майбутній профіль або кейс для кожної землі, – де які є пріоритетні підприємства та галузі. Ви собі склали таку картину?
– Чому люди в регіонах задають дуже багато питань? Вони звикли до того, що з Києва приїдуть і скажуть: “Тут у вас буде промислова зона, у вас буде три громади замість двадцяти шести районів, і ви будете таким от чином визначатися”. Існує цілком зрозумілий брак уявлення цих процесів. Звісно, аби допомогти з цим процесом, ми маємо відповідну методику. Наприклад, в кожному районі, де є тридцять сільських рад, потрібно визначитися, як пройде добровільне об’єднання, і як із тридцяти створити чотири громади. Але при цьому всі послуги будуть у тридцятихвилинній зоні цієї територіальної громади.
Сподіваюсь, що Конституція України буде визначати (ми трошки забігаємо наперед), існування цих трьох чи чотирьох територіальних громад області. Далі ця громада визначається зі своєю специфікою, це, так би мовити, кластерний підхід до розвитку територій. Одна громада, наприклад, Житомирська область – це ліс, видобуток каменю, граніту, переробна промисловість – вона буде розвиватись у цьому напрямку. Івано-Франківськ визначатиметься в напрямку розвитку туристичної галузі та лісової переробки. Дніпропетровська область – це і сировина, і переробка цієї сировини. Тобто кожен буде мати кластер, профіль діяльності якого визначатиметься індивідуально. Кожен буде намагатися залучити інвестиції саме в ті сектори, які є на території області важливими.
Не потрібно визначати з Києва, хто і чим буде займатися на тій чи іншій території – це питання виключно інвестора. Безумовно, ми будемо надавати консультації і проводити аналіз щодо кожного регіону, і пропонувати кластери, в яких вони можуть сьогодні розвиватися за рахунок і природних можливостей, і людських ресурсів.
Міністерство реалізує державну політику в тому чи іншому напрямку. Диктувати, кому та як об’єднуватися і який кластер розвивати в тій чи іншій області, – не потрібно – за все голосують гроші. Прийде інвестор і визначить, що цей регіон є важливим для його бізнесу.
Я гадаю, ви недооцінюєте потенціал регіонів. Вони мають живий інтерес та велику кількість людей абсолютно готових до реформи. Днями пройшов великий, вже третій за рахунком, форум місцевого самоврядування у Львові, на якому розглядалися ці питання. Зараз відбувається з’їзд представників обласних адміністрацій, де обговорюються ці процеси. Вони вже чекають інформацію, як складати перспективні плани, яким чином об’єднуватися. Бажання є. Саме тим громадам, які об’єднуються, буде передано землю, ресурси з Державного фонду регіонального розвитку.
Місцеві вибори також повинні пройти вже на новій основі.
– Ви встигнете провести місцеві вибори на новій територіальній основі?
– У нас нема іншого виходу. Згідно з Конституцією, вибори повинні відбутися восени цього року.
– Може, не треба поспішати?
– Чому – ні? Люди вже відчули, що вони здатні утримувати себе. Цей процес уже пішов. Так, часу для підготовки виборів дійсно мало. Але з іншого боку, потрібно пройти точки неповернення. Потрібно чітко поміняти Конституцію і всім сказати: ми пішли до децентралізації, ми передаємо повноваження з центру на місця, ми хочемо, щоб громада була самодостатня, ми дивимося, як це відбувається в Польщі, Швеції, та інших країнах. Далі йдемо до дерегуляції бізнесу, до впровадження енергоефективності. Ми зможемо швидко рухатися тільки за рахунок того, що будуть активні громади. В іншому випадку ми ще 100 років будемо проводити ці реформи.
Лана Самохвалова, Київ.
Leave a Reply