Мапа-схема підземних річок Києва
Мені відкрилась істина печальна:
життя зникає, як ріка Почайна.
Через віки, а то й через роки,
ріка вже стане спогадом ріки.
І тільки верби знатимуть старі:
киян хрестили в ній, а не в Дніпрі.
Ліна Костенко
Згадуючи про річки Києва, майже кожен найперше думає про Дніпро. Однак фактично річки Дніпро в Україні немає! Дніпро протікає на території Росії та Білорусії, а в Україні – це лише каскад із дніпровських водосховищ довжиною майже в 1000 кілометрів.
Чи є окрім Дніпра в Києві інші річки? Звичайно ж є, більше півсотні, однак більшість з них «замуровані» в колекторах та знаходяться на межі зникнення. В них зливають нечистоти, побутові відходи, не дбаючи про їх подальшу долю та екологію міста.
Цікаво описує історію «малих річок» Києва дигер Кирило Степанець, який захоплюється «вивченням підземної столиці» вже понад 8 років. У його книжці «Енциклопедія київських річок» згадується, що ще на початку 20 століття сьогоднішні підземні ріки вільно протікали по вулицях Києва у вигляді струмків та каналів. Однак русло рік змінили і «закували» в колектори через стрімку забудову Києва.
Одним з перших «сховали» під землю струмок Хрещатик. Нині він протікає під головною вулицею Києва, а колись це була немаленька річка, рівень води якої навесні 1840 року сягнув позначки у 2,5 метри. Як наслідок, вісімнадцять будинків затопило, були навіть людські жертви весняного паводку. Після цієї події було збудовано велику цегляну трубу, куди й помістили непокірний струмок. Однак, Хрещатик «мстився» за свою свободу – під час дощів у зливостоках протікали справжні ріки, де часто гинули люди і коні. Тож влада почала планувати будівництво ще більшої труби уздовж вулиці Хрещатик. Однак повінь у 1889 році зупиняє будівництво майже на 15 років, доки в 1903 році не встановлюють нові зливостоки для колектора – і Хрещатик зник з лиця землі. До речі він забирає життя киян і до сьогодні: у червні 2008 року через зливу, під час якої колектор Хрещатику заповнився за декілька хвилин загинули двоє молодих дигерів.
Цікаву долю має річка київського Подолу Глибочиця, береги якої кияни зміцнювали земляними ровами, остерігаючись турецького нашестя. Але згодом «місцева захисниця» перетворилась на так звану «Канаву» або «Помийник» через забруднення її відходами гончарного, дігтярного і кожум’яцького виробництв. Наприкінці XVIII століття старе русло Глибочиці було випрямлено і обваловано для захисту довколишньої забудови від повені. Однак річка також «пручалася» і виборювала власну свободу – у 1839 році після сильних травневих злив вали повністю розмило. На початку 20 століття збудовано Глибочицький колектор – і річка пішла під землю.
Ріка Почайна, в якій відбулося хрещення Русі у 988 році, взагалі безслідно зникла. Назва Почайни утворено від старослов’янського слова «почити» – померти. В легендах «Пучай – річка» є «рікою смерті», місцем битви Добрині Микитича зі Змієм-Гориничем. Дійсно, Почайна захищала Київ від ворогів – у ній потонуло багато татар у 1658 році. У ті роки річка була настільки глибока, що слугувала гаванню, в яку заходили торгові баржі. Почайна була святинею і захисницею Києва, а зараз про неї нагадує лише вулиця Почайнинська на Подолі.
Язичницькою річкою, яка потребує жертв, вважається Клов. Однак, це лише струмок, назва якого означає «бурхливий, пінний». Він починається біля Арсенальної площі, протікає безпосередньо по Кловському узвозу та зливається з річкою Кловицею та струмком Хрещатиком. На початку ХХ століття Клов був взятий у колектор по всій довжині, крім витоків. Ще до 1960-х років з непарного боку Кловського узвозу можна було побачити невеликий струмок, та при забудові вулиці багатоповерхівками цю частину річки також було сховано у колектор. Однак Клов нагадує про себе – двоє дигерів загинуло у 2003 році внаслідок раптового підвищення води через зливу, а влітку 2008 року трагедія повторилась. За нинішнього стану київських колекторів, вочевидь, це не останні жертви Клову.
Свідком і причиною страшних київських подій став Кирилівський струмок, який протікає в Бабиному яру. Анатолій Кузнєцов у документальному романі «Бабин яр» згадує, як після Другої світової війни струмок вимивав людські кістки та зуби, а деякі місцеві жителі шукали в ньому золоті коронки та прикраси вбитих. Саме Кирилівський струмок спричинив Куренівську трагедію 1961 року, коли селевий потік з Бабиного Яру через прорвану дамбу затопив Куренівку і призвів до численних жертв. Потік зносив будинки, перевертав автомобілі, рвав дроти, неначе прагнучи знищити цивілізацію, яку закувала його у підземну тюрму.
Дотепер через зливи більшість підземних річок хоч не так трагічно, але підтоплюють Київ. Зокрема, річка Либідь, яка час від часу через занадто вузький колектор затоплює центр столиці. Старожили кажуть, що незабаром ріка згодом ріка вирветься на поверхню та затопить місто. Серйозну небезпеку для Києва становить швидка і підступна річка Сирець. В 2012 році під напором Сирця труби, в яких тече річка, в кількох місцях прорвало, через що знову затопило Куренівку. Даний потоп кияни жартома називали «Куренівським водосховищем». У травні 2014 року під час сильних злив колектор Сирця обвалився, утворивши яму, шириною у 6 метрів і глибиною у 10 метрів.
Як же боротися з київськими повенями, і чи потрібно боротися з річками, заганяючи їх під землю? У наших предків-язичників існував культ води, яку вважали «праматір’ю Всесвіту». Ріка завжди була стрижнем, напрямком, їй приписували як цілющу, так і руйнівну силу. Вода асоціюється з грошима, фінансовими потоками, і у ХІХ столітті Київ, розділений великою кількістю річок, процвітав. Місто було одним з головних промислових центрів царської Росії, де стрімко розвивалося виробництво, будівництво та торгівля. Однак, під час індустріалізації та революційних подій, кияни перетворили річки у підземні потоки, а у міфології підземні ріки символізують смерть та хаос. Згадаймо річку Ахеронт, через яку Харон перевозив душі померлих та річку Кокіт – «річку плачу». І дійсно, саме з ХХ століття «смерть надовго поселилася» в Києві. У 1914 році почалася Перша світова війна – і Київ перетворився на притулок для 200 тисяч біженців і поранених. Потім революція 1917 року, голодомор, Друга світова війна, пожежа Хрещатика. Дотепер Київ не відновив свого квітучого положення, а підземні ріки ведуть постійну війну за місце під сонцем. Кияни неначе живуть на брудному болоті, яке в будь-який момент може поглинути столицю. Хіба не краще милуватися прозорою водою та каскадом з фонтанів? На мій погляд, необхідно перетворити руйнівну силу річок на цілющу: очистити та випустити їх на поверхню у вигляді каналів, потічків та ставків. Це прикрасить Київ, оздоровить киян, вбереже місто від можливих підтоплень та руйнувань.
Шануймо природу! Річкам – свободу! Україні – щастя і шану!
Ангеліна БЕЛІНСЬКА
Leave a Reply