Есенціальний конструктівізм націоналізму

Антон Курсін, для НУІНА

8 липня 2011 року

Загальна ідеологія націоналізму — це любов до своєї нації. Якщо не зосереджуватись на методологіях формування нації (ми маємо на увазі есенціальну та конструктивіську моделі). То, незалежно від обраної методології, результат націотворчого шляху буде єдиним — нація, тобто така спільнота, учасники якої мають спільну мету, усвідомлюють спільні, як для цієї спільноти (нації) в цілому, так і для себе кожного персонально однакові наслідки. Особи, індивідууми, які утворили націю, бажають, діють, мріють і ставляться один до кожного з певним, чітко визначеним вектором поведінки. Цей вектор поведінки називається альтруїзм заради нації (спільноти). Кожна особа, яка ототожнює себе із складовою частиною нації, діє в першу чергу в інтересах нації, для кожної такої особи в першу чергу є важливими інтереси суспільства, тобто нації.

Якщо тлумачити значення слова ідеологія, то на наш погляд найбільш об’єктивним тлумаченням буде наступне: “Ідеологія — це правила, які регламентують взаємини між людьми”. Ми вже зазначили, що ідеологія націоналізму — це любов до своєї нації, відповідно основна діяльність націоналістично орієнтованих спільнот має бути побудова, впровадження та, обов’язково, дотримання таких правил, які зумовлять взаємини між людьми, що призведуть до формування нації.

Що таке нація? Чим є нація для держави або для спільноти? Нація — це мета розвитку, нація — це стан, якого прагне досягти народ, держава чи спільнота. З езотеричної точки зору нація є духовним тілом народу, держави чи спільноти. До отримання самого поняття нації (всім відомо, що само поняття нація виникло під час Великої Французької Революції) духовним тілом вважався монарх: цар, король тощо. Вид монархії спадкова чи делегована, конституційна чи не конституційна ролі не грав. Важливими були процесуальні прояви устрою монархії в цілому і самого монарха зокрема. І, дійсно, держава ототожнювалась з монархом, представницьку функцію у міждержавних стосунках виконував монарх. По відношенню до своїх підданих монарх був: альтруїстичним батьком народу, еталоном поведінки або джерелом моделі поведінки, чи якщо застосовувати сучасну термінологію — виробником символічного капіталу. Тобто, монарх був ідеальною людиною, яка стоїть на вершині соціальної піраміди держави.

Якщо монарх за якихось обставин відходив від альтруїзму та ідеальності по відношенню до своїх підданих, то це призводило до руйнування держави або інших соціальних катаклізмів, кому потрібні приклади, хай читає “Проклятих королів” Моріса Дрюона.

Під час Великої Французької Революції було страчено монарха, інакше кажучи: французи розбили духовне тіло своєї держави, свого народу.

Спостерігаючи жахливі наслідки цього французи зрозуміли, що наступним буде зникнення франції і її народу з карти Європи. Одразу в середовищі французької еліти народився концепт нації, як нового духовного тіла народу. Так людству була дарована мета народів — нація. Безумовно в цьому є прояв Творця, який спрямовано на покращення якостей індивідууму.

Прагнучи досягнення своїм народом, своєю державою стану нації, кожен громадянин, кожен хто ототожнює себе зі своїм народом, зі своєю державою, або усвідомлює шляхетність своїх предків, шляхетність своєї історії, може усвідомлено прикласти максимум своїх зусиль для досягнення великої спільної мети. Люди, які йдуть шляхом досягнення своїм народом стану нації набувають якостей, про які було сказано на початку цієї статті, люди проходячи цей шлях стають краще — набувають нових альтруїстичних якостей. Тому процес досягнення стану нації, формування нації є загально позитивним як для кожного індивідуума так і для народу в цілому.

При монархії індивідуум діє лише в полі проявів свого вірнопідданства монарху, і саме в площині підданства, тобто з любові та повної довіри до свого монарха формується почуття патріотизму. Основною характеристикою монархічного патріота є вектор ставлення індивідуума до свого монарха. В свою чергу характеристикою якості монарха є рівень його персонального альтруїзму по відношенню до своїх підданих. Безумовно монарх фізично не здатен персоніфікувати всіх своїх підданих, особа індивідууму розчиняться в масі таких самих підданих.

В процесі досягнення стану нації, інколи засовується термін “націотворчий процес”, роль індивідууму зумовлена тим, що вектор його ставлення спрямовано не на одну особу (монарха), а на кожного свого ближнього. Почуття патріотизму і його квінтесенції — націоналізму формуються в об’ємі любові та довірі до свого ближнього, тобто до своєї нації.

За відсутності монарха, виробником символічного капіталу, джерелом моделі поведінки є національна еліта — спільнота найкращих людей народу, держави (спільнота в спільноті), які виконують роль провідників на шляху досягнення стану нації.

Якості, функції, структура національної еліти повинні розглядатись за межами цієї статті, варто лише зазначити, що національна еліта є скелетом духовного тіла, яке ми називаємо нація. За відсутності національної еліти шлях до стану нації є неможливим.

———————————

Антон Курсін

Leave a Reply

You can use these HTML tags

<a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

  

  

  

*

code