З 18 по 21 вересня на Чернігівщині успішно відбувся II Міжнародний фестиваль інтеграції слова у сучасному арт-просторі «Lуtavrу». В рамках фестивалю мешканці міст насолоджувалися сучасною українською та світовою літературою. На своїй сторінці у Фейсбук, очільниця ГО “Центр новітніх ініціатив та комунікації” Тетяна Винник, натхненниця та менеджер проекту, написала, що за три робочі дні фестивалю було проведено гала-концерт, 80 заходів в освітніх закладах, прийняли 50 учасників з України та зарубіжжя (перекладачі, актори, режисери, письменники, драматурги, музиканти), задіяли 5 міст Чернігівщини, провели Чернігівський обласний конкурс Лазаря Барановича серед дітей та молоді, 5 краєзнавчих екскурсій , видали альманах з творами учасників фестивалю, який організатори даруватимуть бібліотекам та школам Чернігівщини. Докладніше про фестиваль та взагалі про книжку поговоримо з головою Громадської організації «Центр новітніх ініціатив та комунікації», письменницею та організаторкою проекту Тетяною Винник.
Фестиваль «Литаври» з’явився у 2016 році, проте зарекомендував себе як культурний захід міжнародного рівня. Література яких країн була представлена цьогоріч на «Литаврах»?
Фестиваль відвідали Грузія, Болгарія, Хорватія, Польща, Тайвань, Туреччина, Білорусь, Словенія, Вірменія, Іран, В’єтнам, Литва, Німеччина. Цього року ми запросили Аксану Спринчан та Яраша Малишевського з Білорусі, білоруського письменника Сергія Прилуцького, перекладачку та поетесу До Тхі Хоа Лі з В’єтнаму, дослідника Чанг Юнг Гао з Тайваню, Анушавана Месропяна – перекладача з Вірменії, який живе у Львові, співачку та письменницю Божену Бобу-Диґу, журналіста, перекладача та письменника Войтека Пестку – з Польщі, чеську письменницю та професора Броніславу Волкову, яка мешкає в США, Анджелу Димчеву та Бойку Драгомірецьку з Болгарії. Також була українська перекладачка з грузинської Hаталая Трохим зі Львова, перекладач з мови гінді, викладач Юрій Ботвінкін, перекладачка та письменниця Маріанна Кіяновська, перекладач з чотирнадцяти мов, заступник голови HСПУ Віктор Мельник , був і сам голова Михайло Сидоржевський. Варто гадати поета, перекладача, есеїста, політичного діяча Володимира Цибулька та Сергія Борщевського – письменника, перекладача, дипломата, який зробив переклади творів аргентинських письменників, переклав десятки книжок з іспанської, англійської, німецької, польської, російської, італійської мов. Добре було представлене ТО дитячих письменників.
Хто допомагав організаційно, матеріально?
Партнерами фестивалю є Чернігівська обласна рада, Ніжинська, Куликівська, Корюківська міська рада, ОДА, ГО “Медіа-центр “Свобода слова нового століття” (м. Корюківка, Віктор Татарин), МГО “Альтернатива” (м. Корюківка, Володимир Онищук), ГО Волонтерський рух «Безкоштовні курси української мови” (м. Чернігів, Людмила Зіневич), Літературно-меморіальний музей-заповідник М. М. Коцюбинського, Культурно-мистецький центр “Інтермеццо”, а також ми дякуємо кільком кав’ярням, бібліотекам, багатьом школам, ліцеям, вузам, дитсадку № 13 у Ніжині. Головним Спонсором фестивалю другий рік поспіль є Чернігівська обласна організація Аграрної партії, фракція Аграрної партії України Чернігівської облради, допомогу надали також Булах В.М. (Бахмач) та Охонько С.М. (Ніжин).
Такого фестивалю на Чернігівщині ще не було. Чому, на Вашу думку, важливий такий фестиваль?
Країна, яку змусили захищати своє, це крана, яка мусить у кілька разів більше приділяти увагу мові та культурі, ніж у здоровому мирному житті. Витиснення колонізатора з власного культурного простору – друге завдання. Перша зброя проти поневолювача культури й територій – це мова. Якщо дозволити агресору подавити мову, нація перестає існувати, а лишається колонізована країна. Мовою як духовним видом зброї найкраще користуються літератори, письменники. Повинні виходити нові книжки, фільми, вистави, у великих і малих містах мають відбуватися зустрічі з письменниками, літературно-мистецькі фестивалі. Подібного фестивалю на Чернігівщині ще не було: де б відомі люди йшли в аудиторію з визначеною програмою та спілкувалися з дітьми та молоддю.
Діти та молодь сьогодні читають? Книжка сьогодні – в моді?
Діти читають, коли вдома читають батьки, а не тільки це роблять у школі. Саме тому треба приділяти увагу читанню в родинному колі – популяризувати книжку. Процес читання разом з дітьми – зближує, емоційно підносить, і стосунки ставатимуть більш довірливі, тому що книжка порушує багато проблем, які стаються у житті дитини, але дитина про це може мовчати. А ось під час загального читання про все, що турбує, можна делікатно поговорити з мамою чи татком. До того ж слово – це ще й можливість реалізувати любов до мови, культури. Слово – це інструмент самоусвідомлення як дитини, так і дорослої людини. Саме через мову дитина знаходить взаємозв’язки між своїм внутрішнім світом, психікою та соціумом, довкіллям. Саме за допомогою мови дитина відчуває свої буття, присутність у світі, тому важливо, щоб мова якою дитина осмислює себе, шанувалася суспільством та підтримувалася на державному рівні.
Яка роль держави у формуванні гуманітарного простору країни?
Роль держави також важлива у формуванні та збереженні гуманітарного простору. Якщо на державному рівні не пропагуватимуть книгу, то видавцям, письменникам та громадським активістам буде важче зробити книжку модною та затребуваною. Ґаджети швидко перебрали на себе роль джерела інформації. А книжка, аби вона була вагомим чинником в експлуатації, теж має бути естетично красивою, якісною за змістом та формою, а тексти – конкурентоздатними. Сьогодні видаються ті, хто має кошти, але зазвичай пропонують читацький аудиторії дуже неякісний продукт, який не можна показувати дітям. Це важлива проблема, про яку варто говорити – у школу потрапляє низької якості література, яку так звані письменники заносять у навчальні заклади . Це явище дуже популярне у малих містечках та в столиці. Ми багато про цю проблему говоримо на творчих об’єднаннях дитячих письменників при HСПУ з головою Марією Морозенко. Сьогодні необхідна тісна співпраця з Департаментом освіти і науки, молоді та спорту, аби централізовано моніторити цей процес. Письменники, які потрапляють у класи до дітей мають були фахівцями, а не самозванцями, які понаписували гори книжок низької якості, які калічитимуть душі дітей та виховуватимуть несмак до літератури та книги.
Чим відрізняється літературний процес у столиці та маленьких містечках?
У столиці серед різноманіття авторів теж трапляється проблема низькоякісної літератури, з якою так звані автори йдуть до бібліотек та шкіл. Книгозбірням та навчальним закладам потрібно тісніше співпрацювати з Творчим об’єднанням дитячих письменників. Запрошувати до себе на уроки та зустрічі фахівців, а не графоманів. В маленьких містечках ця проблема ще більша, тому що менше самих авторів, а якісних – одиниці. Великою проблемою маленьких містечок є існування поза сучасним літературним простором. Така інформаційна ізоляція призводить до того, що навіть вчителі не знають сучасних авторів поза хрестоматіями та читанками. Саме тому держава повинна виділяти кошти на курси сучасної української літератури для бібліотекарів та вчителів, яким можуть допомогти організувати творчі об’єднання дитячих письменників НСПУ, громадські організації й активісти, які займаються гуманітарними питаннями. На ці зустрічі, курси могли приїздити письменники, читати лекції про роль книжки у вихованні дітей та підлітків, ознайомлювати з новими книжками та обговорювати з педагогами проблеми, які потрібно висвітлити в сучасній літературі для дітей. Така співпраця між вчителем та письменником дала можливість покращити виховний процес та дала би поштовх у розвитку дитячої літератури. Проблемами у малих містах та селах недостатня кількість та відсутність книгарень. Тому й маємо проблему дітей та молоді, які не читають. Про це повинна дбати міська влада та держава в цілому. У переліку професій сьогодні такого фаху, як письменник, немає. Це показник ставлення держави до письменника та його праці. Якщо ми запрошуємо музичні гурти, за винятком благодійних заходів, вимагають чималі гонорари. А письменникам за виступ гонорари не передбачені. І очікується, що письменник має роздавати безкоштовно свої книжки. Письменник і так займається по суті волонтерською діяльністю – пропагандою української книжки серед дітей та молоді. Але ж цим він не може займатися постійно, дарувати свої книги, оскільки сам за винятком кількох авторських примірників, за звичай купує у видавця свої книжки, аби принести їх читачеві. Тому статус письменника держава повинна забезпечити, оскільки письменники впливають на виховання підростаючого покоління.
Сьогодні багато говорять про національно-патріотичне виховання…
Аби врятуватися й залишитися собою, нація має навчитися любити та берегти себе, свою мову, культуру. Любові до себе у нас не вчать. Вчать патріотизму в одному ключі – це здатність віддати життя. У крайньому випадку це необхідно, але заради країни треба й вчитися жити. А любов – це найсильніший прояв життя. Я говорю про здорову любов, яка базується на загальнолюдських цінностях, які дають можливість достойно жити. Полюбити себе – це звернути увагу на своє фізичне та психічне здоров’я, виховати в самого себе повагу до себе. Бо без поваги до себе (а відтак – й поваги до інших) починаються будь-які людські взаємини. Національно-патріотичне виховання це не тільки мітинги та салюти, вшанування військових, носіння вишиванок, а це ще знання й повага до державної мови та вміння нею користуватися. Саме тому велика увага повинна звертатися на українську та професію письменника.
Пані Тетяно, Ви як громадська діячка, волонтерка, голова громадської організації «Центр новітніх ініціатив та комунікації» співпрацюєте з місцевою владою. Які проблеми можете окреслити в цій роботі?
Перше – це культура. Часто бачиш довкола себе хамство, зневагу – у розмовах, у поведінці. Коли на мене чиновник дивиться з погордою, насмішкою, хамством, одразу задумуюся: а яких дітей він виховає, коли сам такий? Посада вимагає ділового етикету, а ввічливість – це одне з правил ділового етикету. Тому одразу звільняти тих, хто поводиться по-хамськи (сміється). Говорила прямо, що в такому тоні вести діалог не буду. Деякі чиновники вже вибачалися. Це говорить про те, що все можна змінити, якщо пробувати, а не мовчки терпіти. Ми маємо навчитися цивілізовано моделювати суспільні стосунки, а взаємоповага та добросовісне виконання своєї роботи – це складові суспільства європейської України.
Розмовляв Віктор Татарин
Leave a Reply