Упрощенная HTML-версия
62
Оксамит
■
дозвілля
Власне я ніколи не забуду своєї першої подо-
рожі на фунікулері: памятаю, як було лячно від
думки, що ми зіштовхнемося із зустрічним вагон-
чиком, однак в останню мить колії розійшлися, й
вагони проїхали поряд. Цю поїздку й досі вважаю
одним із найяскравіших спогадів свого дитинства.
Життєва історія київського фунікулера напо-
внена незвичайними подіями та легендами, по-
чинаючи з його створення. Побудовано фунікулер
на горі, яка колись мала дурну славу. Місце, де
пролягає траса фунікулера, за правління князя
Володимира Великого називалася «Чортове бере-
мище». За легендою, саме з цього урочища князь
наказав скинути в Дніпро язичницький ідол Пе-
руна під час хрещення Русі. Оскільки нести ідол
до Дніпра було важко, звідси й пішла назва: слово
«бремя» означало «тяжкість», назва місцевості
можна тлумачити, як «тяжко чорту». В середні
віки вважалося, що саме на «Чортове беремище»
злітаються на шабаш київські відьми. В хроніках
навіть збереглася згадка, що в ХVII столітті від-
ьми зліталися до стін домініканського монасти-
ря, який був розташований поблизу «Чортового
беремища».
Незважаючи на містичне місцерозташування,
фунікулер від початку його створення має вели-
кий попит серед киян. Колись підйом з Подолу
приносив киянам багато незручностей, оскільки
до Верхнього міста їм доводилося добиратися
дерев›яними сходами, які налічували 500 сходи-
нок та 36 сходових майданчиків. Мало хто міг
витримати такий нелегкий підйом, тому більшість
обирали замість безлічі сходинок трамвай, який
курсував Володимирським узвозом.
Через постійні скарги киян в 1905 році за 172
тисячі рублів збудувано фунікулер..
Київський фунікулер називався трамвайним
маршрутом № 15 і мав цей номер аж до середини
1930-х років. Пасажири, користуючись трамвай-
ною колією, що була прокладена від вулиці Бо-
ричів Тік до Контрактової площі, при пересадці
на фунікулер мали право не платити за проїзд.
Кияни дуже пишалися своєю «канатною до-
рогою». Іван Нечуй-Левицький так описав вра-
ження від зустрічі з «київським дивом»: «Я йду
до станції трамвайного спуску і виходжу на гори з
монастирем, на краєчок кручі, до якої навскіс при-
чепився скляний критий коридор і протягнувся,
немов рак звісився шийкою, і висить, підпертий
з дна прямовисної кручі залізними стовпами. Не-
забаром звідти висунувся важкий червоний вагон,
як крокодил... Мій погляд пестить картина: два
навскіс зроблених вагони тягнуть то вгору, то вниз
один одного, немов хлопці грають у якісь дивні
перетягування або гойдаються на гойдалках десь
у селі над Зеленою балкою...».
А в путівнику, виданому Семеном Богуслав-
ським в 1909 році, можна було прочитати такі
рядки: «Михайлівський підйом – диво сучасної
техніки. Верхня станція ніби висить у повітрі. Во-
на здається іграшковою альтанкою... Все зроблено
не тільки вишукано, а й міцно. У той час, як один
вагон з пасажирами, точно повітряна куля, «злі-
тає» вгору, другий – плавно опускається вниз...
». На той час, фунікулер дійсно був інновацій-
ним видом транспорту: обладнання для вагонів
було виготовлено уШвейцарії, злагоджену роботу
Київському фунікулеру —
110 років!
Н
айулюбленішим і найромантичнішим київським видом
транспорту є київський фунікулер — один із головних
символів столиці. 7 травня 2015 року йому виповнило-
ся 110 років! Незважаючи на чималий вік, фунікулер має не
лише культурне, а й практичне значення: він щорічно пере-
возить від 5 до 7 мільйонів пасажирів, які із задоволенням
оглядають краєвиди з вікон ошатних вагончиків протягом
короткої трихвилинної, однак захоплюючої, подорожі. У кож-
ному вагоні вільно можуть розміститися близько 70-ти осіб,
а швидкість зверху-вниз досить значна – 2 метри за секунду.
Аделіна Белінська