Упрощенная HTML-версия
26
Оксамит
■
державна справа
Така стратегія, в якій малі села пере-
творюються на «непотріб», – вщент мо-
же ліквідувати не лише саме українське
село, а й знекровити всю Україну. І село
у цьому не винне. Винні чиновники – де-
путати, урядовці, адміністратори, які да-
вили і продовжують давити українських
селян своїми недолугими економічними
псевдореформами. Українські селяни вже
знають, що таке горезвісні колективізація,
розпаювання, медична реформа. Тепер їх
«нахиляють» до розуміння нового явища
– децентралізація. Що, панове урядовці,
ваші експерименти тривають?
У нашій владі чомусь все не так, як у ци-
вілізованих країнах, до рівня розвитку яких
ця ж влада прагне наблизитися. А тим часом українці,
які мешкають в селі, у більшості випадків прагнуть
вирватися із села. І це – результат діяльності влади. У
Європі – все навпаки: там силоюне змусиш селянина
переїхати жити до Берліна, Парижа, Амстердама...
Американські фермери також не горять бажанням
жити десь у Нью-Йорку чи Вашингтоні лише через
те, що на своїй фермі (яка значно менша за найменше
українське село) вони вважають себе такими ж пре-
зидентами, як і Обама у Білому домі. У них все своє:
земля, гроші, техніка, закупівельники. Плюс – реальна
підтримка держави. Фермери самі визначають свою
долю, діяльність і відповідальність в умовах реальної
децентралізації, основи якої закладені давно й давно.
Все відлагоджено до ідеалу. А в Україні постійно три-
ває процес реформування – причому до того ж, згори,
в якому головним суб’єктом є не люди, а чиновники.
Ініційовані урядом зміни до Бюджетного кодек-
су України є неконституційними і не мають жод-
ного відношення до загальноприйнятих уявлень
про децентралізацію. Бо така децентралізація не
збагатила громади сіл, селищ, міст районного зна-
чення, а навпаки – позбавила основної частини їх
же фінансових ресурсів. За таких умов більшість
громад перетворюються на забуту Богом «діру»,
представникам якої треба йти по світу з протяг-
нутою рукою або прибиватися до іншого берега.
За попередньої влади (а за нової все залишилося
на тому ж рівні) села, селища, малі міста втратили
найвагоміше джерело своїх доходів – податок на
доходи фізичних осіб, який становить понад 70 %
надходжень до місцевих бюджетів. Тож фактич-
но громадяни, які проживають і працюють на цих
«позбавлених» територіях, сплачують податки для
чужих кишень. А собі нічого не залишається – ні
на школу, ні на дитячий садок, ні на клуб... То хто
ж захоче жити та міцно пускати коріння у такому
сучасному «децентралізованому кріпацтві»?
CІЛЬСЬКИМ РАДАМ —
ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЮ,
А НЕ ЛІКВІДАЦІЮ!
П
овсюди в Україні людям болить війна, в якій
озвірілому російському агресору протистоять
мужні українські воїни. А в тилу народну хвилю
обурення викликали захмарні комунальні тарифи і,
так звана, територіально-адміністративна реформа.
І те, й інше йде від мовби демократичного уряду на
чолі з Яценюком, який декларує політику децентра-
лізації влади, тобто передачі більше повноважень
місцевим громадам. А якщо повноважень, то й відпо-
відно фінансів. Але за цими балачками – зовсім інші
наміри центральної влади: розігнати сільські ради, а
кошти централізувати в столиці та по великих містах.
Юрій Бублик,
народний депутат
України