Упрощенная HTML-версия
17
■
Оксамит
сторінка історії
дорога в майбутнє стократ рівніша і світліша, ніж
поневолювачам з підкореними. Але то – заповідь
од титанів духу.
Зажерливі разом з українською мовою ладні ви-
пхати на задвірки Тараса Шевченка, Івана Франка,
Лесю Українку…А з ними й російських геніїв віль-
нодумства. Там, де правлять супостати, становище
суспільства однозначне: зверху до низу всі – раби.
Істинно наукові підходи до української мови
докладно висвітлено в ґрунтовній праці І. Ющука
«Мова наша українська» (2003 р.). Якби ж хтось
із п’ятої колони погортав, прочитав. Може б, хоч
котромусь спала полуда з очей. Та де там! Марні
надії. Невігластво агресивне, нетерпиме до високих
ідеалів. Його запити споживацькі, скороминущі.
Йому наплювати на висновки науковця після огля-
ду всіх вартих уваги робіт з доленосного питання:
Українська мова зараз одна з найбагатших і най-
розвиненіших мов світу. Вона має багатющий запас
слів, розвинену синоніміку, чіткі, добре відшліфо-
вані фонетичну й граматичну системи».
Для української національної свідомості поря-
тунок єдиний – з’ясувати історичну правду двох
останніх тисячоліть і відновити, воскресити пред-
ковічну пам’ять. Випростатися. Піднятися на по-
вний зріст. Самим побачити й стороннім показати,
хто ми й звідки та якої з’яви на білому світі наш рід.
Як же він уцілів? Як вистояв? З якого дива укра-
їнський народ долучається до кола народів світу
одним з найбільших у Європі? Після нечуваних
нищень, утисків, переслідувань, принижень укра-
їнською мовою розмовляє в Україні та за її межами
принаймні 45 мільйонів чоловік. За поширенням у
світі українська мова перебуває десь на 15-20 міс-
ці. В одинадцятитомному «Словнику української
мови» зареєстровано понад 134 тисячі слів. Це без
неміряного моря діалектизмів. Для порівняння: в
академічному «Словаре русского языка» – 125 ти-
сяч. А ще ж вражає народнопісенне багатство – по-
над 200 тисяч перлин. У цьому нашій
мові немає рівних на земній кулі. Що
ж за феномен? Звідки ж така непере-
борна сила?
Відповідь однозначна. Хай там що,
а істина об’явиться, заявить про себе
на повний голос. Її не те, що не при-
ймали, а задушили московські чужинці
за осоружного царату, а нинішні люди-
ноненависники й знати не хочуть. Не
визнавали, не визнають і, схоже, визна-
вати не збираються.
В той же час правда ж, як завжди,
ясна і проста. Український народ збе-
рігся і нині сущий зі своєю рідною
мовою, розвинувся до сучасного рів-
ня завдяки міцній першооснові. Кілька
тисячоліть Трипільської культури – йо-
го золотий вік. Трипільська культура
– мати духовної сутності українського
народу. Вона ж – хрещена мати усіх
слов’янських культур. Або хоча б і так – їхня по-
сестра.
Духовні наставники колонізаторів, а такими бу-
ли приведені князем Володимиром до Києва «попи
корсунські», прищепили моравський діалект болгар-
ської мови на дереві правічної української народної.
Це як омела на життєздатному гіллі. Спершу гібрид
дістав таку назву – старослов’янська. А вже з неї
чи від неї – церковнослов’янська. Будьмо відверті.
Таким чином народна українська мова опинилася на
задвірках. Поза писемністю. За порогом церковних
відправ. Цілковито відчужена від требників і слу-
жебників. Абсолютно зневажена панівною владою,
як і її прислужниками. А те що не щезла, збереглася
й донині суща – хіба ж не диво з див? А учинилося
воно, дякувати долі, тому, що наша мова укорінена
в неміряні тисячоліття буття українського етносу.
Невіддільна і не відривна від нього.
Візантійська імперія, яка відбрунькувалася від
Римської, поширювала свої впливи де тільки могла
і як тільки могла, зміцнівши, змагалася з Римською
в духовному закабаленні Європи. Всі слов’янські
мови в Західній Європі протягом багатьох століть
стріпували крилами в тенетах латини. Поважний
польський король Стефан Баторій, «запрошений»
на престол з Угорщини, не знав і не вивчав поль-
ської мови, не володів нею, спілкувався з дружи-
ною, полячкою голубої крові, та віддавав накази
підданим латиною. У битвах проти козаків шляхта
шикувалася під церковно-латинський виспів «Te
Deum» – щось на кшталт «Боже», «Господи».
Натомість козацьку відвагу вели на подвиги бо-
йові марші народного співу – рідною мовою. Якби
не ріки й моря козацької крові, пролиті за волю
рідної землі, не впилися б нею й не захлинулися б
незчисленні загарбники. Не було б ніякої сучасної
України з її багатющими підземними надрами, на
безконтрольному видобуванні яких наживаються
теперішні торбохвати.
■
Презентація книжки
«Перед очима істини»
у Будинку письменників