Упрощенная HTML-версия
16
Оксамит
■
сторінка історії
На початку дев’яностих років ХХ ст. в Україні
друкувалася-передруковувалася поема Івана Франка
«Мойсей». Багато говорилося про спільність доль
горьованих народів. І що ж по лічених десятиліттях
нової історії? Як заявляє про себе на міжнародній
арені Ізраїль і як Україна? На опаленій пекучим
сонцем землі дії влади спрямовані на утвердження
держави. А в «этой стране» Сатана напоумляє ділити
країну на Захід і Схід, насаджувати розбрат, проти-
стояння, сіяти ненависть, очорнювати, дискредиту-
вати будь-які патріотичні поривання національно
свідомих громадян. Часом здається, що хан Батий
воскрес у Києві й баскаки видають ярлики на улуси,
ординці хижого оскалу здирають данину, віднімають
набуте не ними добро й розпоряджаються захопле-
ним, як своїм.
У пам’яті – великий наплив до Ізраїлю емі-
грантів із країн колишнього Радянського Союзу.
Дбаючи про збереження держави, тамтешня влада
розпорядилася заборонити юним прибульцям роз-
мовляти в школах російською мовою. За порушен-
ня встановленого порядку учнів не допускати до
уроків протягом двох тижнів. Російськомовні, такі
непоступливі при відстоюванні своїх привілеїв в
Україні, прийняли ущемлення прав їхніх дітей як
святу необхідність. Ніякі радіо- й телеканали не
зашкалювало від скарг на расизм, ксенофобію.
Наполегливими зусиллями Держави Ізраїль
успішно відроджено іврит, який не був у вжитку
півтора століття. Головний рабин в Україні, не хова-
ючи очей, похвалявся з екрана телевізора, що араби
в Ізраїлі вивчають державну мову і розмовляють
нею не з любові до євреїв, а тому, що це необхідно.
Та взяти Російську Федерацію. Хто коли чув, щоб
у Думі якийсь з інородців наважився виступити не
російською мовою? Там закон залізний – єдина дер-
жавна мова. Судочинство – винятково державною
мовою. Вона ж – на всіх державних рівнях, у всіх
державних установах.
Український народ справіку, від з’яви людини
там, де дотепер етнічні українські землі, сущий на
обширі, який ні в кого не загарбаний, віднятий, не
відторгнутий, а даний йому від природи, від про-
видіння чи господа Бога на всі прийдешні віки. А
з предковічним родом – його рідна мова. Невід-
дільно. Невідривно. Не з якогось там ХУ ст., як
проголошувалося в академічних виданнях за радян-
ських часів, а з нащада світу – скористаюся висло-
вом із колядок та щедрівок. Так само, як у еллінів,
індійців, єгиптян, китайців… Так, як і в євреїв, у
яких навіть літочислення ведеться від «сотворіння
світу»… Не мені доводити явне. Найвидатнішими
мовознавцями вивчено, заявлено. Й сучасні росій-
ські вчені поділяють висновок про середньодні-
провсько-західнобузьку прабатьківщину слов’ян.
І що мова, від якої чи з якої українська, лягла в
основу всіх слов’янських мов.
Ясно й дохідливо. Але внутрішні недоброзич-
ливці, як за приказкою, святіші від папи римсько-
го. П’ята колона україноневисників – це тупість
проти розуму, темінь безпросвітна супроти істи-
ни. Нікчемність та зла воля розперезалися: «теля-
чий язык», «быдломова», «никогда не было, нет и
быть не может». Це не «тень на плетень», а зух-
вала демонстрація неприхованої зневаги до всіх
слов’янських мов, у тому числі й до російської.
Заперечення їхньої справжньої порідненості. Бру-
тальне затоптування невігласами історичної прав-
ди, огидне знущання з істини.
Не кажу вже про Фрейда. Звернуся й до зовсім
близького нам всесвітньо визнаного мислителя
Миколи Амосова. Вникаючи в сутність людської
природи, обидва вчені в буквальному значенні
цих слів радили й повчали приглушувати низь-
кі інстинкти, не давати їм виходу, щоб людність
не скотилася до виродження. На жаль, дійсність
така, що не бракує диких вихваток злостивої ні-
кчемності, тупості супроти прозірливості геніїв.
Починаючи з високих владних щаблів, служителі
різних рангів опускаються до ницості й відсталості
люмпенів, які втрачають людську подобу. Сіють
не розумне, добре, вічне, а плевели розбрату, роз-
пльовують зміїну отруту ненависті, підточують, як
шашіль, опору держави. І не тільки української, а й
російської. Вільному з вільним та рівному з рівним
Бенкет привидів
Р
едакція «Оксамиту» пропонує читачам розділ із книги пись-
менника, заслуженого журналіста України Вадима Івановича
Пепи «Перед очима істини», яка нещодавно побачила світ.
Натхненне слово автора розвінчує фальшиві міфи, які протягом
століть уводять в оману, глушать правду, відвертають очі цілих
народів від істини. Пізнання цієї істини вкрай необхідне сьогодні
для того, щоб Україна вистояла у боротьбі за свою незалежність.
Вадим Пепа,
письменник
Виступає директор
Інституту
літератури ім.
Т. Шевченка
Національної
академії наук України,
академік
Микола Жулинський