Упрощенная HTML-версия
57
■
Оксамит
арт-палітра
рок разом із ліверпульським квартетом народ ні-
як не хвилює. Так мені відкрився український
фольклор. А коли я почув у Києві потужні бенди
Елінгтона та Джонса-Луїса, відкрилася ще одна
галактика – джаз. Зараз люблю слухати симфо-
нічну музику, але це зовсім не заважає насоло-
джуватися джазовими фестивалями або слухати
вдома добрий старий рок на вінілових дисках.
– Отже, можна вважати, музичну освіту ви
отримали від Джона Леннона і ПолаМаккартні?
– Точніше сказати: початкову освіту. Але я б не
зациклювався лише на музиці. Саме з «Бітлз» асо-
ціювалося відчуття свободи: розкріпачення духу,
поглядів, усвідомлення себе як особистості, а не
як пересічного гвинтика бюрократичної радянської
машини. І звісно зовнішнє оздоблення: джинси, гі-
тари, довге волосся, гра в хіпі… Герой свого часу.
Саме Леннон довів, що музику не обов’язково пи-
шуть члени Спілки композиторів, а вірші – члени
Спілки письменників. Маєш талант – сідай пиши,
маєш хист – бери гітару, співай. Ця проста істина
не відповідала правилам соцреалізму, але для мене
стала дуже важливим відкриттям…
– Чи пригадуєте день або концерт, коли від-
чули себе знаменитим, коли прийшло визнання,
коли стали впізнавати на вулицях чи громад-
ських місцях?
– Зіркою я відчув себе в п›ятнадцятирічному ві-
ці: докладніше про це в останньому розділі автобіо-
графічного роману «Концерт». На тому мій зірковий
досвід і закінчився. Звичайно, в шістнадцять років
майже всі вважають себе геніями і тимчасово не від-
критими супер-зірками. Життєвий досвід спрацьовує
як рятівник-пожежник: псевдо-геніальність згасає,
і людина починає шукати своє місце у реальному
світі. Звісно, бувають бідолахи, для кого зірковість
стає діагнозом… Успіх – поняття дуже відносне. У
повісті «Музиканти йдуть зі світу» я розповідаю
про своїх друзів, музикантів, дуже
талановитих і на чиюсь думку цілком
успішних людей. На жаль, їх уже не-
має серед нас, проте впевнений, що,
скажімо, В’ячеслав Хурсенко навряд
вважав себе чиїмось кумиром, або дуже
успішною людиною. Він не полонив
телеекрани, але його пісня «Соколята»
переживе багато бульбашкових зірко-
вих біографій. Мене не впізнають на
вулиці, і це дуже добре, бо маю спо-
кій. Арешткиюнацького гонору цілком
задовольняються роздачею автографів
тим, хто мене слухає і читає.
– Розкажіть будь ласка нашим
читачам на біс історію народжен-
ня пісні-шлягеру «Ти подобаєшся
мені…»
– Тут, мабуть, у пригоді стала б
якась романтична життєва лав сторі
з радісним чи сумним сюжетом…Але якщо чесно,
мушу зізнатись, що ніякої конкретної жіночої по-
статі у цій пісні нема. Є спогади, пережиті чуттєві
моменти, є розповідь приятеля про те, як він малю-
вав обличчя коханої на запотілих вікнах останнього
трамвая. Колись я заглянув на репетицію новоство-
реного тоді гурту «Анна-Марія» і показав дві свіжі
пісні: веселий рок-н-рол і красиву баладу. Пісні від-
разу пішли в роботу, причому ставку робили саме
на заводні «Чорні окуляри», а публіку підкорила
ніжна «Ти подобаєшся мені». Пісні, як люди, мають
власну долю…
– Відомі дуети Тіни Тернер і Брюса Вілліса,
Тіни Тернер та Ероса Рамазотті. Чи не хотіли
би Ви поєднати свій характерний роковий спів
у дуеті з кимось із українських співачок?
– Я не вважаю себе професійним співаком, і на
сцену виходжу радше як автор, ніж виконавець. За-
любки заволав би щось рон-н-рольне у хулігансько-
му дуеті, але такий поки що не склався. На практиці
якось співав із Наталею Сумською…
– Це був дуетний концерт?
– Ні. Вона була гостем і учасником мого автор-
ського вечора. Взагалі, ми давні друзі, і мені подо-
бається, коли вона звертається до мене «маестро».
Трохи тішить, трохи дивує…
– Ваш дещо закритий характер – це набута
риса чи характерна з дитинства?
– Закритий характер – це що? Відлюдність, не-
бажання спілкуватись, занурення у роботу? У стані
творчої вагітності, звісно, не до палких розмовин,
прагну тиші й самотності. Інколи й на людях ви-
никає дискомфорт: чи настрій не той, чи різна енер-
гетика… Але частіше навпаки. Нещодавно в мене
був авторський вечір у Мельбурні. Уявіть: майже
доба в повітрі, часова різниця в дев’ять годин, у