Упрощенная HTML-версия
32
Оксамит
■
життя країни
Розраховували ми й на те, що наш
проект інспірує інші патріотичні заходи
аналогічного наповнення, які народяться
з творчої ініціативи патріотичної громад-
ськості. І тут ми також не помилилися –
за півтора десятиліття існування конкурсу
ім. П. Яцика з’явилося чимало суголосних
йому ініціатив. Досить, наприклад, зга-
дати радіодиктант національної єдності
на Українському радіо, що його також
охоче підтримує Ліга українських меце-
натів. Крім того, довкола нашого проекту
згрупувалося надійне ядро патріотичних
організацій, з представників яких було
сформовано опікунську, координаційну
й наглядову ради.
Здавалося б, такі надбудови – тенденція
до забюрократизованості проекту. Дехто
навіть це нам закидав. Але, як показав час,
ці структури, сформовані з представників
громадськості, виправдали себе, коли в ча-
си міністерування сумнозвісного Дмитра Табачни-
ка почалося «закопування» конкурсу ім. П. Яцика,
а коли це не вийшло через активний протест гро-
мадськості й підтримку нас українською пресою,
то Міносвіти взялося послідовно маргіналізувати
проект, виплоджуючи всякі йому альтернативи.
Освітянські чиновники різного рангу почали актив-
но усуватися від організаційних моментів мовного
турніру. І тоді все це швидко перебрала у свої руки
громадськість. Одне слово члени координаційної
та опікунської ради виявилися не «весільними
генералами», а тими людьми, які мали конкретні
функціональні обов’язки.
Окрема тема – наглядова рада. Добре усвідом-
люємо, що живемо в домежно скорумпованому
суспільстві. Освіта в ньому – не виняток, тут усе
також обплутане корупційним павутинням. Дуже
часто в нашій освіті, як і в суспільстві загалом, не-
формальні стосунки беруть гору над формальни-
ми. Крім того (і ніхто цього не заперечить) там, де
панує дух змагальності, завжди є невдоволені, які
вважають (коли справедливо, а коли несправедли-
во), що їх оцінили необ’єктивно. Всі вони мають
можливість апелювати до нашої наглядової ради,
яку в останні роки очолює відомий філолог Ірина
Фаріон. Її «команда» аналізувала всі конфліктні сю-
жети, котрі виникали впродовж кожного мовного
марафону. Вердикт наглядової ради був вирішаль-
ним у кожному разі. Там було чимало по-своєму
симптоматичних і повчальних сюжетів. Головне,
ми допевнилися з частоти звертань до наглядової
ради в доречності її існування.
Ось уже кілька років головою журі конкурсу
директор Інституту української мови НАНУ док-
тор філології Павло Гриценко. Для організаторів
турніру це справді честь, бо ж маємо інститу-
цію, очолювану авторитетною на всю Україну
особою. Гриценко щороку формує новий склад
журі, до якого входять і мовознавці, й учителі –
практики. В журі почергово (за принципом ро-
тації) представляються всі області. Ще важлива
подробиця: перевіряючи роботи конкурсантів,
журі працює «насліпо»: всі роботи зашифрова-
но – є просто анонімні тексти. Тільки після пере-
вірки всіх робіт, які оцінені в балах, з’ясовуються
імена конкурсантів. Підтасовувати результати тут
ніяк не вийде.
Є в нас іще спеціальні грошові премії, котрі журі
й виконавча дирекція Ліги присуджують учасникам
конкурсу. Це були здебільшого школярі й студенти
з Криму й Донецької та Луганської областей. Орга-
нізатори конкурсу прийняли таке рішення, зважаю-
чи на політичну й мовну ситуацію в цих регіонах.
У такий спосіб ми не тільки заохочували до вивчен-
ня державної мови, підтримували того, хто має не-
погані її знання, але не став призером конкурсу,
а й ще раз наголошували: в ієрархії державних
і національних цінностей мові належить особливо
важливе значення. І прикметно, що ми скрізь знахо-
димо однодумців. І – не тільки з-поміж учительства
чи батьків.
Володимир Загорій,
доктор фармацевтичних наук,
голова Наглядової ради
фармацевтичної фірми
«Дарниця», президент Ліги
українських меценатів
Мовний марафон —
м’який тиск на владу
Щ
е перед початком конкурсу, під час обговорення його на зборах Ліги, ми зі-
йшлися на тому, що це має бути особливо масовий за кількістю учасників про-
ект. Ми не такі наївні, аби гадати, що одним своїм конкурсом вирівняємо
до норми складну мовну ситуацію в Україні. Але ми зможемо ним подати сигнал владі:
на державну мову в Українській державі є запит саме юного покоління, від якого за-
лежить завтрашній день нашої держави. Ми вірили – і віримо й нині, – що наш мовний
марафон буде і м’яким тиском на владу, котра виразно побачить у тому докір со-
бі: її роботу в національному будівництві країни виконують громадські організації.
Сьогодні
українська
мова — це мова
нескореної нації,
яка відстоює
свою гідність
та незалежність.