Упрощенная HTML-версия
30
Оксамит
■
державна справа
– А не виходить так, що Ви готуєте кадри для
провідних країн світу?
– Це не є ні проблемою, ні перепоною. Якщо
в дитини є можливість отримати освіту в Каліфор-
нійському технологічному інституті, в Гарварді,
Оксфорді чи в Стенфорді, то цьому треба радіти
і на батьківщині цій дитині необхідно надавати
кредит для отримання освіти.
От кажуть, Україні від того ніякого зиску. Це все
дурниці. Це недержавницький підхід: «не пущать»,
не допомагати, не стимулювати. Сьогодні треба
створити всі умови, щоб якнайбільше наших дітей
отримало освіту у провідних університетах світу,
дати їм можливість там зачепитися…
Як вчинили, наприклад, індуси? До речі, Індія
з 2006рокупосідаєпершемісце з експорту інформацій-
них і комп’ютерних послуг. Так от, був такий розумний
чоловік Раджів Ганді, його товариш був математиком
в Америці, він переконав Ганді, що шлях Індії може
бути пов’язаний з комп’ютерними технологіями.
По-перше, Індія була колонією Британії, тому
знання англійської мови було непогано поставлено
в системі освіти, по-друге, індуси схильні до точ-
них наук, серед них багато математиків та фізиків.
Отже, вони на цій основі розробили державну про-
граму. З чого почали? Відбирали кращих студентів,
давали їм кредити, направляли навчатися в провідні
університети світу. Після навчання давали їм завдан-
ня, щоб вони йшли працювати у невеличкі компанії
(5–6 фахівців) в країнах перебування: США, Канада,
Великобританія. Потім знову давали кредити, щоб
рік-два пропрацювавши, вони купували акції цих
компаній та перетягували своїх. Наступний крок –
купівля контрольного пакету акцій. Таким чином ін-
дуси скупили компанії середньої ланки, отже, то бу-
ли вже сотні компаній. Це дало можливість створити
в Індії кілька технопарків: в Бангалорі, Нью-Делі.
– А ця індуська модель в Україну впису-
ється?
– Ні, на жаль. Ця модель не проходить у нас,
бо для того, щоб це розвивалося і прийшов капітал,
мають бути прозорі правила, відповідні пільги для
тих компаній, які вкладають гроші в розвиток саме
цього бізнесу. А у нас все впоперек. Зробили піль-
ги, а через них почали завозити ніжки Буша, різну
електроніку тощо. Компрометували цю ідею. Хоча
це починати ніколи не пізно.
Адже Україна має капітал, має такий потужний
заділ як айтішники. Наші програмісти цінуються
в усьому світі. Але досьогодні нема розуміння, що
ми змушуємо наших програмістів різного рівня
(а їх, може, вже десь до мільйона) працювати
в тіні, замість того, щоб зробити їм легальне по-
ле, зробити так, щоб їм було вигідно сплачувати
податки.
У той час як річний прибуток одного Бангалору,
де я був кілька років тому, перевершував втричі
бюджет України. Можете собі уявити, про які ка-
пітали йде мова.
– Ваші колекції не для себе, а для спільно-
ти. Ви створили музеї для всіх. Природа цього?
Мотивація?
– Це моє життя. Як вчений я люблю збирати,
систематизувати, приводити в товарний вигляд.
Скажімо, були безформні каменюки, я побачив
їх, привіз, розрізав, поставив і ви бачите герб
України.
Я люблю все красиве і при можливості збираю,
зберігаю. Зараз це вже стало музеєм, а до цього були
якісь мішки, ящики, клунки, валізи з каменюками,
які я з усього світу звозив, мене лаяли, проклинали,
переступаючи через них. Я їх возив з місця на міс-
це, і на роботі, і вдома. Але вже тоді уявляв, який
це буде мати вигляд. Коли я зробив музей, то всі
сказали: «О, це красиво».
– Ви ще фотохудожник, тож, напевно, заці-
кавлені створити музей фотоапаратів?
– Музей вже практично є. Я зібрав основні
лінійки моделей, десь відсотків може дев’яносто,
це справді рідкісні фотоапарати, і зарубіжні, і ті, що
випускали в Радянському Союзі, це справді унікаль-
на колекція. Я контактую з багатьма колекціонерам
з закордону, вони мене вже замучили проханнями
поділитись якимсь раритетний фотоапаратом. Це –
історія, розвиток думки, технічних рішень, це дуже
цікаво, тому що дає можливість прослідкувати ево-
люцію людських ідей, винаходів.
Музеї мають працювати, щороку кілька десятків
тисяч школярів приходять через мої колекції, ви-
ставки, їм читають лекції, вони навчаються на цьо-
му. Це моє задоволення, я знаю, що воно не лежить
вже десь в мішках, приносить користь. На жаль,
сьогодні держава не може щось аналогічне ство-
рити в силу певних проблем. А я це зробив і я цим
горджуся.
■
V Всеукраїнська науково-
технічна виставка-конкурс
молодіжних інноваційних
проектів