Упрощенная HTML-версия
23
■
Оксамит
погляд
– Коли Ви їздили донецькими містами та
селами, спілкувались з людьми, розуміли, що
рано чи пізно там спалахне конфлікт і навіть
дійде до війни?
– Я не припускала думки, що може бути війна
у XXI столітті. Не могла подумати, що аж так за-
крутиться. Але про сепаратистський дух і настрої
говорила, бо це там відчувалося, особливо на рівні
керівників підприємств. Це були комуністи при
владі по 40–50 років, і нічого не змінювалось. Ніх-
то не пропагував на Донбасі українськості, туди
не їхали митці. Українці в цьому регіоні наріка-
ли, що про них забули, ними ніхто не цікавиться.
Все українське більшістю населення сприймалось
через призму шароварів, тобто було викривлене
бачення, але на цьому нічого хорошого не могло
народитися.
Коли я їздила з експедицією у 2005–2006 ро-
ках, то люди чекали більшої уваги від президента
Ющенка, шахтарі пам’ятали його як прем’єра. Тим
часом політики у 2005 році нав’язали мешканцям
Донбасу комплекс відсталого регіону, де прожи-
вають люди з відсутнім інтелектом, і цим людям
доводилось постійно виправдовуватися, а незадо-
волення накопичувалось і негативно впливало на
саму людину.
Звернімо увагу, що зайняті сепаратистами землі
– це південь Луганщини і південний схід Донеччи-
ни, тобто промисловий Донбас. А там, як зазвичай
буває у таких регіонах, є вихідці з різних областей,
з різною культурою, цінностями. У такому промис-
ловому регіоні все залежить лише від державної
політики, які там домінуватимуть настрої серед
мешканців. Натомість північна частина, що під
контролем України, залишилась проукраїнською,
там 80 % населення вважає себе українцями, тому
слобожанці не підтримують сепаратистів.
У 2005–2006 роках у Донецьку закрили кілька
шкіл з українською мовою навчання. Це вже був
дзвіночок, і донецька інтелігенція голосно говорила
про це, але Київ її не чув.
– Водночас на Донбасі великий вплив на лю-
дей мало і донині має духовенство УПЦ (МП). Чи
Ви відчували це під час опитування мешканців?
– Опитуючи людей про знання історії, культу-
ри, всі говорили, що раніше не знали, як робити,
а тепер батюшка навчив. Ніхто не цікавився, а
чого батюшка навчає. Потім зрозуміла, що на пи-
тання про Голодомор відповідей не було, бо так
казав батюшка. Політики не хотіли втручатись у
цю ситуацію, до теми сепаратистських настроїв у
Московському патріархаті влада не мала справи. За-
уважу, що багато священиків на Донбасі закінчили
семінарію в Росії.
З 1939 року радянська влада робила все, щоб
стерти генетичний код національної пам’яті на
Донбасі.
– Як Ви гадаєте, чи з цим регіоном взагалі
можна ще буде співпрацювати у майбутньому,
коли закінчиться війна?
– Є багато ініціатив у нашій країні, щоб їхати
у звільнені райони. Письменники везуть книжки,
музиканти – концерти. Їдуть, а потім поширюють
фотографії, як роздавали книжки. Я в це не вірю.
Якщо ви мені кинете французьку книжку, то після
цього я не почну думати французькою. Утворилась
велика прірва, і для її цементування потрібні роки,
а в нас їх немає. Мабуть, це буде федеральна земля
чи офшорна зона, звісно, що це буде не на руку
українському духу, українській свідомості.
■
Танки у передмісті
Донецька
З 1939 року
радянська
влада робила
все, щоб стерти
генетичний код
національної
пам’яті
на Донбасі.