Упрощенная HTML-версия
14
Оксамит
■
сторінка історії
Гору Маківку Січові Стрільці зайняли 22 берез-
ня 1915 року, і відтоді утримували 60 діб. Гора стала
ключовим пунктом оборони австрійської Південної
армії, адже закривала найкращі підходи російській
армії. Протягом чотирьох днів українські Січові
Стрільці вистояли під натиском російських військ
і зуміли втримати позиції. На честь Героїв на горі
встановлено пам›ятний знак.
Упродовж Першої світової війни територія За-
хідної й певною мірою Центральної України стала
одним з основних театрів бойових дій на сході Єв-
ропи. Тут зійшлися разом зі своїми менш потужни-
ми союзниками старі супротивники Австро-Угор-
щина й Німеччина з одного боку і Росія з другого.
На початку весни 1915 року, коли в Карпатах
йшли активні бойові дії проти російських військ,
відбулася реорганізація Українських січових стріль-
ців: адміністративно й організаційно злилися в єди-
ний легіон два окремих курені. У березні січовики
передислокувалися із міста Славська до Головецька
і до Грабівця-Скільського у розташування бригади
під командуванням полковника, українця за похо-
дженням, Осипа Вітошинського.
Згадані села розташовані біля гори Маківки, яка
на той час являла собою важливу оборонну пози-
цію з огляду на безпосереднє сусідство із західного
боку німецької гвардійської дивізії, яка вела успіш-
ні бойові дії проти росіян в напрямі гори Гострий
Верх і долини ріки Опор. УСС зайняли частину
оборони на Маківці. 1-й курінь 23 березня зайняв
позицію на західному боці Маківки, де російські
війська безуспішно кілька разів намагалися прорва-
тися на стрілецькі позиції. За два тижні 1-й курінь
підійшов до Головецька. 2-й курінь стояв весь час
у резерві в Грабівці-Скільському, виставляв застави
в долині між Маківкою і горою Кливою, займав
позиції на Кливі, а деякі його сотні несли різно-
манітну службу на Маківці.
24 квітня, після тривалого спокою в районі гір-
ських хребтів Кливи, Маківки і Плішки, відбулася
різка зміна ситуації, коли на заході сусідні німець-
кі дивізії здобули після довгих кривавих боїв го-
ру Гострий Верх, загрожуючи росіянам вдертись
у долину Орави й Опору. Щоб витиснути німців
із зайнятої гори, останні розпочали значними си-
лами наступ на гору Маківку, в якому дві західні
позиції оборонялися австрійськими й угорськими
частинами.
Вночі з 28-го на 29-те квітня 1915 р. росіяни
силами одного полку зайняли частину гори. Для
порятунку прорваного фронту у контр-
наступ було кинуто зі складу 1-го ку-
реня сотні Букшованого, Дубинського,
Носковського і Семенюка, а з 2-го ку-
реня – сотні Будзиновського і Мель-
ника та частину сотні Левицького.
Несподіваним ударом після одного-
динного кривавого бою сотні Бу-
дзиновського і Мельника відбили
втрачені позиції на вершині гори.
Водночас на лівому крилі 1-й ку-
рінь відкинув російські війська
за річку Головчанку. На полі бою
залишилося багато вбитих росіян,
а стрільці захопили кілька кулеме-
тів і кількасот полонених.
Наступного дня, 30 квітня, піс-
ля сильної артилерійської підготов-
4ки ворог продовжив наступ на праве
крило Маківки. Стрільці відбили всі
атаки та здобули того дня три кулеме-
ти і 173 полонених. Росіяни зазнали
великих втрат вбитими й пораненими.
Третій бій за гору Маківку почався 1
травня. Росіяни кинули в бій свіжі си-
ли. Після тривалої артилерійської під-
готовки на невелику ділянку фронту,
зайняту двома стрілецькими сотнями
(Будзиновського і Мельника), пішов у
наступ цілий російський полк. Після
Бої за гору
Маківку
Н
а початку травня близько трьох тисяч людей
зібралися на горі Маківка на Львівщині, щоб по-
бачити реконструкцію бою, який відбувся на цьому
місці 100 років тому. Під час Першої світової війни це був
стратегічний об’єкт для двох ворожих армій: австро-угор-
ської, яка утримувала там позиції, та російської. Починаючи
з середини квітня 1915 року, царські війська розпочали кіль-
катисячний наступ на гору. Цісарська ж армія втримала обо-
ронні позиції завдяки підмозі українських січових стрільців.