Ще один етап 6-го Всеукраїнського театрального Фестивалю-Премії «ГРА» успішно пройдено: експерти наживо переглянули вистави лонгліста, провели голосування і сформували шортліст. Тож Національна спілка театральних діячів України, яка є засновницею та організаторкою Фестивалю-Премії, готова оприлюднити список вистав, які проходять до ФІНАЛУ.
Богдан Струтинський, директор Фестивалю-Премії: «Щороку ГРА стикається з новими викликами, але щоразу, на щастя, знаходить вирішення непередбачених питань. Війна диктує свої правила, і ми мусимо до них підлаштовуватися. Дякуємо нашим воїнам, без яких проведення Фестивалю-Премії було б просто неможливим. Попри регулярні обстріли, вимкнення електрики, а зараз ще й аномальні погодні умови, експертам протягом майже 5 місяців вдалося переглянути 34* вистави лонгліста у 10 містах країни. Тільки уявіть собі, в рамках ГРИ відбулося 83 покази! І поки вони тривали, до нас вже звернулося кілька експертів з-за кордону, які хочуть і готові приїхати до нас на фінал ГРИ! І це дуже надихає нас далі працювати і продовжувати ГРАти… Тож готуємося до фіналу у листопаді!»
*Виставу «Люлі» (ФОП Водзянська Світлана Анатоліївна) постановники, на жаль, не змогли показати наживо в період формування шортліста, що є обов’язковою умовою.
Переглядала вистави і формувала шортліст 6-го Фестивалю-Премії Експертна рада, до якої входило 10 українських фахівців театрального, музичного, перформативного та хореографічного мистецтва: Юлія Бентя, Сергій Васильєв, Ганна Веселовська, Ірина Зубченко, Людмила Олтаржевська, Христина Шишкарьова – з Києва; Роман Лаврентій та Олексій Паляничка – зі Львова, Яна Партола і Юлія Щукіна – з Харкова.
Отже, цього року в шортліст потрапило 13 театральних колективів з 5 міст країни (Київ – 6 вистав, Львів – 4, Харків – 2, Одеса та Івано-Франківськ – по одній). З 14 вистав короткого списку 12 належать до репертуарів державних та комунальних театрів, 2 створені незалежними театральними і танцювальними колективами.
Шортліст Фестивалю-Премії «ГРА»-2024 (за абеткою)
За найкращу драматичну виставу
- «Візит» (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка)
- «Вороги. Історія любові» (ГО «ЗАХІД-АРТ», Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької)
За найкращу камерну виставу (до 150 глядачів)
- «1900-й. Легенда про піаніста» (Одеський академічний музично-драматичний театр імені В. Василька)
- «Довірливі розмови» (Український малий драматичний театр)
- «Клуб «Зневіра» (ГО «Мистецька Майстерня Драбина», Львівський академічний драматичний театр імені Лесі Українки)
- «Кортес» (Київський академічний театр «Золоті ворота»)
За найкращу виставу для дітей
- «Жираф Монс» (Харківський державний академічний театр ляльок ім. В. А. Афанасьєва)
За найкращу музичну виставу у жанрі опери/оперети/мюзиклу
- «Піноккія» (Культурно-мистецька фундація «DUSHA|UA», Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва)
- «Тигролови» (Київський національний академічний театр оперети)
За найкращу танцювальну виставу і виставу фізичного театру
- «Косачка» (ФОП Лопата Юлія Сергіївна)
- «Тіні забутих предків» (Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької)
За найкращу виставу на перетині театральних жанрів, мистецького синтезу і перформативних форм
- «Веселка на Салтівці» (Театр «Нафта»)
- «Дзяди» (Івано-Франківський національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка)
За найкращу виставу-рефлексію на події російсько-української війни
- «Доця» (ФОП Білиць Ігор Костянтинович, Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької)
Ганна Веселовська, голова Експертної ради VI «ГРИ»: «Із шести претендентів у номінації «За найкращу драматичну виставу» до шортліста увійшло дві вистави: «Візит» Давида Петросяна (Національний театр ім. Івана Франка) та «Вороги» Максима Голенка (Національний театр ім. Марії Заньковецької). На перший погляд, ці двоє прорвалися вперед, здолавши кожний, принаймні, чотирьох конкурентів. Але це тільки здається, бо йдеться не про турнір одинаків, а про парні змагання. По факту в цій номінації було три пари гравців: литовська Йокубас Бразіс – Андра Каваляускайте («Мертві без поховання» / «Сон літної ночі»); Давид Петросян – Давид Петросян («Візит» / «Земля»); Наталія Сиваненко – Максим Голенко («Піна днів» / «Вороги»). І до фіналу з кожної пари мав вийти сильніший, тобто змагалися три лідери, і ними виявилися Петросян (№1) і Максим Голенко. Литовці, чиї вистави наповнені багаторівневими візуальними кодами, пастками для глядача та експресивними акторськими провокаціями, програли. Але такий вибір експертів може тільки пожвавити інтерес до цих, незвичних для українського ока спектаклів. І все ж, якими б різними не були за художньою мовою вистави трьох пар гравців, вони мають спільне змістовне послання. Всі вони про зраду та відповідальність за неї. Зрада глобальна чи локальна, ідейна чи ситуативна, вимушена, або добровільна, чи випадкова, зрада через позицію сильного чи слабкого – у кожному із шести спектаклів про зраду йдеться як про ключовий момент, що визначає майбутнє і підсвічує минуле. Хіба що не проговорюється спокуса зради, яка стомленому суспільству на мить може здатися рятівною».
Людмила Олтаржевська, експертка VI «ГРИ»: «Традиційно найчисельнішою у цьогорічному фестивалі стала номінація вистав малої сцени. (А якщо розглядати заявників не за категоріями, а загальним списком, то таких – переважна більшість). Географія та форма власності учасників, класики і сучасники серед авторів п’єс, режисери з довжелезним послужним списком і дебютанти, найрізноманітніші за жанром й тематикою постановки – все вказує на те, що зацікавленість до цього вдячного з точки зору мистецького пошуку формату зростатиме й надалі. У лонглісті VI Всеукраїнського театрального Фестивалю-Премії «ГРА» номінація «За найкращу камерну виставу» була представлена вісьмома спектаклями, до шортліста увійшло чотири – найбільше серед інших категорій. Отже, на свій вердикт від міжнародного журі очікують дві київські вистави, по одній з Одеси та Львова. І я вже зараз по доброму заздрю, а водночас співчуваю колегам, адже їм доведеться обирати серед дуже різних, самодостатніх, цікавих, наповнених емоціями, метафорами, сенсами спектаклів».
Ірина Зубченко, експертка VI «ГРИ»: «Номінація «За кращу камерну виставу» – не тільки одна з найбільших по кількості учасників, але також одна з найсильніших у цьогорічний «ГРІ». Важливо зазначити, що до лонгліста у цій номінації у рівній кількості потрапили роботи як режисерів, так і режисерок, хоча у шортлісті опинилася лише одна режисерка, а саме Тетяна Губрій з виставою «Кортес». Вистави, які потрапили до шортліста дуже різні. «Кортес» Київського театру «Золоті ворота» – це іронічна, гостра, місцями жорстка, але злободенна історія про непрості часи минулого, які органічно переходять у реалії сучасної російсько-української війни. Спектакль «1900-й. Легенда про піаніста» Одеського театру імені Василя Василька у постановці Олександра Самусенка оповідає історію про непересічну людину і митця, який між успіхом, визнанням і славою робить непопулярний для більшості вибір, залишаючись вірний своєму власному всесвіту. Вистава Київського Малого театру «Довірливі розмови» у постановці Дмитра Весельського нагадує про безкрайні глибини і провалля у людській душі і запрошує у світ, де, на жаль, не кожна розмова людини з людиною є довірливою. А «Клуб “Зневіра”» Львівського театру Лесі Українки у постановці режисера-дебютанта Владислава Білоненка показує, що крізь нетрі власної зневіри можна знайти шлях до себе справжнього».
Юлія Щукіна, експертка VI «ГРИ»: «У номінації «За найкращу виставу для дітей» цього року простежуються наступні тенденції. Дві вистави за оповіданням Чарльза Діккенса – «Скрудж і Різдвяне диво» Дніпровського театру Драміком та «Скрудж. Різдвяна історія» Рівненського українського музично-драматичного театру – кожна у свій спосіб відображають пошуки українською сценою плідного діалогу з європейською традицією святкування зимових свят. Дніпряни відгукнулися на цю тенденцію запальною виставою-мюзиклом для молоді, у той час як рівняни здійснили ефектну масштабну постановку, що плекає родинні цінності Різдва. «Тореадори з Васюківки» Київського ТЮГу на Липках – приклад креативного переосмислення української дитячої літератури попереднього століття. Беззаперечно на часі і ще одна тенденція – вистави-рефлексії на події сучасної російсько-української війни. У постановці Рівненського театру ляльок «Івасик-Телесик» тема хлопчика-воїна розглядається в аспекті притчі. Мелодрама з елементами детективу «Жираф Монс» Харківського театру ляльок ім. В.А. Афанасьєва передає ідею протиприродності війни очима тварин у місцевому зоопарку».
Юлія Бентя, експертка VI «ГРИ»: «Цьогорічний шортліст у номінації «За найкращу музичну виставу у жанрі опери/оперети/мюзиклу» ГРИ – це велика перемога українського мюзиклу, його справжнє утвердження як повноцінного жанру в українському репертуарі у двох іпостасях – для дорослої («Тигролови») і дитячої («Піноккія») авдиторій. Йдеться про вистави за щойно створеними лібрето і партитурами, серед їх авторів бачимо знайомі і зовсім нові імена. Формуються нові творчі команди, без чого появу музичного «годинникового механізму» важко уявити. У «Піноккії» це лібретист Дмитро Тодорюк, композитор Борис Севастьянов, режисер Віталій Пальчиков; у «Тигроловах» – лібретисти і композитори Кирило Бескоровайний, Антон Гуманюк, Богдан Решетілов плюс режисер Сергій Павлюк. І головне. Я згадую «гучні» прем’єри українських мюзиклів двадцятилітньої давнини, на які продюсери заледве могли відшукати професійних виконавців для головних ролей. Теперішні обидві вистави шортліста мають блискучі виконавські склади, і це штатні артисти Київської муніципальної опери на Подолі і Київської національної оперети».
Кристина Шишкарьова, експертка VI «ГРИ»: «У номінації «За найкращу танцювальну виставу і виставу фізичного театру» до фіналу вийшли дві вистави з абсолютно різним контекстом. Одна – сучасний-сучасний балет, що спирається на відомий сюжет, вирішена класичними засобами пластики і драматургії, але з використанням сучасних візуальних інструментів. Інша – сучасний танець, метафоричний, абстрактний, який спирається не на історію, а на тілесну інтерпретацію станів. Обидві про Україну. Одна про минуле, інша про сучасне. Одна про реальне, інша про містичне. Одна про оповідь, інша про рефлексію. Обидві достойні».
Яна Партола, експертка VI «ГРИ»: «Номінація «За найкращу виставу на перетині театральних жанрів, мистецького синтезу і перформативних форм» доволі контраверсійна по своїй суті. Адже театр, тим паче сучасний, за замовчуванням – синтез і перетин жанрів та форм. Нерідко подані вистави викликають питання та навіть заперечення, чому саме ця вистава претендує саме на цю категорію? Цього року, як на мене, подібних заперечень було найменше. Вистави, що увійшли до шортліста цілком відображають і суть номінації, і діапазон пошуків та мистецького синтезу, які наявні сьогодні в українському театрі. Поруч опинилися Національний театр з епічним полотном, де зайнята практична вся трупа, і незалежний альтернативний колектив з моновиставою (якщо не рахувати присутніх на сцені трьох музикантів). «Дзяди» Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка – режисерська адаптація Майї Клечевської канонічного тексту поетичної драми Адама Міцкевича до реалій сьогодення і політично-історичного моменту. Вистава-концерт «Веселка на Салтівці» театру «Нафта» – мистецьке авторське висловлювання Артема Вусика. Іронічна рефлексія на колективну історію, утопічна проєкція майбутнього. Суперечливі, полемічні, недосконалі, щирі та відверті вистави на перехресті форм та сенсів».
Роман Лаврентій експерт VI «ГРИ»: «У номінації «За найкращу виставу-рефлексію на події російсько-української війни» змагалося п’ять достойних вистав, кожна з яких представляла по-своєму неординарну і правдиву рефлексію на російсько-українську війну. По-брехтівськи болісний зріз її передумов і перших днів захоплення росіянами Донеччини у 2014 р. («Доця», Театр ім. М. Заньковецької, Львів), непростий досвід перебування в окупації після 24 лютого 2022 р. («Борщ», Театр ім. М. Старицького, Хмельницький) чи життя у статусі біженця («Зелені коридори», Театр на Подолі, Київ), аж до відсторонених, але дуже відвертих рефлексій над тим, що становить осердя нашої національної ідентичності під час війни («Військовий концерт», Театр Драматургів, Київ), чи розважань, як і чим житиме наше суспільство після війни («Величне століття. Веселе», Театр ім. О. Кобилянської, Чернівці)… Завдяки цілісності художнього рішення, сміливості постановочної команди, чітко заданим меседжам – на перше місце у цій номінації вийшла львівська «Доця». Натомість думки експертів щодо інших вистав розділилися, а відтак їм не вдалося набрати необхідну кількість балів, аби потрапити у шортліст фестивалю. Попри те, що, як і в кожній ГРІ, у фінал проходять не всі, хочеться відзначити кожну з цих сценічних рефлексій – за їхню чесність із глядачем і трепетну віру в перемогу України!»
Олексій Паляничка, експерт VI «ГРИ»: «До довгого списку в різних номінаціях увійшли як подібні так і геть різні за естетикою та масштабом постановки. Часом потрібно було оцінювати зовсім не схожі між собою вистави, які радше вартувало б віднести в різні категорії. Та ці категорії в результаті лишилися б з єдиним претендентом. Тому часом це був виклик. Кожен з членів_кинь журі мав свої критерії за якими він чи вона визначали, що має потрапити в короткий список. Не можу говорити за всіх експертів_ок, але серед моїх критеріїв були наступні: 1) цінності, які репрезентуються у виставі (зазвичай відштовхуюся від емансипативних цінностей та цінностей Революції Гідності, адже вважаю, що вони й досі формують наше громадянське суспільство); 2) як декларативний текст вистави працював (не працював, заперечував) із локальним контекстом; 3) «новаторство» хотів би сказати я, але тут радше мова йде про відмову від радянської естетики, відхід від самодіяльності; 4) ну і звичайно, це якість вистави, добре упорядкування її компонентів, я б сказав, відчуття стилю, якщо так взагалі можна висловлюватися. Певно, що це не всі критерії, але вони були основними. В результаті не завжди можу сказати, що пройшли умовно «кращі» вистави. Адже поняття «кращого» виглядає дуже розмитим і завжди залежить від культурного капіталу того, хто має владу оцінювати. Тому, споглядаючи короткий список, можна розслабитися: за інших членів експертної ради цей список виглядав би дещо інакше».
