kost   Доконаним фактом є порушення інформаційного суверенітету України, тобто здатність держави контролювати і регулювати потоки інформації, які ідуть з-поза меж держави. Однією із причин такого явища стало відверте ігнорування центральними та місцевими органами державної влади, представниками інформаційного бізнесу та створеними ними лобістськими громадськими об’єднаннями неодноразових заяв та звернень Національної комісії щодо зростання негативного впливу інформаційної продукції на стан моральності українського суспільства та, у зв’язку з цим, – реальної загрози національній безпеці. У кінцевому результаті згадані причини виявилися одним із найважливіших чинників моральної кризи в нашому суспільстві, за якою насувалася політична, економічна та конституційна криза.

    Понад десять років з боку Російської Федерації проводилася антиукраїнська інформаційна війна. В основі цієї війни – поширення недостовірної, неповної, упередженої інформації про Україну, маніпулювання суспільною свідомістю як громадян України, так і інших країн, пропаганда війни, національної та релігійної ворожнечі, зміни шляхом насильства конституційного ладу нашої держави.
    Нині ця інформаційна війна перейшла із латенто-замаскованої у відкриту. Впродовж останніх років своєї діяльності Національна комісія відслідковувала в інформаційному просторі України загальні тенденції, які свідчили про швидке розгортання антиукраїнської інформаційної війни, яка охоплює кілька періодів.
Уже в першій половині дев’яностих років на український ринок хлинули зарубіжні інформаційні продукти сумнівного походження, для продукування яких використовувалися мінімальні кошти та найчастіше одна-дві кімнати, що сприяло розгорнутій кампанії дискредитації європейського і американського кіномистецтва, інших надбань культури та остаточно закінчилося усуненням із національного ринку західноєвропейської та американської інформаційної продукції.
   В силу недосконалого законодавства, слабкого фінансування, високих податків, відвертої протидії антиукраїнських сил українське кіно, книгодрукування та інші види культурної діяльності виявилися неспроможними до промислової війни і також були витіснені з ринку.
   Наступна операція завершилася заміщенням інформаційного та культурного ринку продукцією російського виробництва. На жаль, ці процеси залишилися поза увагою держави, яка мала захищати свій інформаційний та культурний простір, що сприяло створенню плацдарму для ведення антиукраїнської інформаційної війни.
   На першому етапі антиукраїнської інформаційної війни набула широкого розповсюдження інформаційна продукція, що містила пропаганду алкоголізму, формувала алкогольний спосіб життя, споживання якого поєднувалося з відпочинком, домашнім затишком, сімейним добробутом, успішними кар’єрою або бізнесом, спортивними досягненнями, боротьбою за справедливість. «Герої» таких інформаційних матеріалів регулярно пиячать, розпочинаючи з цього робочий день та відзначаючи його завершення. Такий підхід до інформаційного обслуговування населення супроводжувався сумними «досягненнями» України – лідерством у споживанні алкоголю (12,8 літра умовного спирту на одну особу у рік) або процвітанням дитячого алкоголізму. На фоні посилення боротьби громадянського суспільства з корупцією та негативними оцінками поширення цього явища в Україні світовою спільнотою майже всі центральні телеканали були переповнені фільмами та іншими матеріалами, що героїзували корупцію та корупціонерів, пропагували насильство і жорстокість як нормальну форму взаємовідносин з людьми. В інформаційному просторі появилося багато матеріалів, які містили зневагу до української історії, національних героїв та державних і національних символів України.
    На другому етапі спостерігаємо зміну акцентів у веденні інформаційної війни, які заставляють змінити її сприйняття та оцінки у зв’язку із розгортанням пропаганди, спрямованої на руйнування міжрелігійної та міжнаціональної злагоди і толерантності в Україні.
    Третій етап інформаційної війни (листопад 2013 року – липень 2014 року) знайшов свій прояв у масштабному розповсюдженні інформаційної продукції, яка оправдовує та пропагує посягання на територіальну цілісність і конституційний лад України, заперечує право українського багатонаціонального народу на державність, ставить під сумнів можливість існування України як держави, що стало реальною загрозою національній безпеці України. Кількість інформаційних матеріалів, у яких експертиза виявляє порушення законодавства про захист суспільної моралі, у кінці 2013 року подвоюється.
   Наразі в Україні спостерігається четвертий етап інформаційної війни, специфікою якого є психологічна агресія, побудована на обмані та маніпуляції громадською думкою; заперечення та зневага до української державності; синхронізація інформаційної агресії та бойових дій проти України.
    У сьогоднішніх умовах прямої загрози національній безпеці України, яка розширюється, зокрема у зв’язку із посиленням пропаганди в іноземних телерадіопрограмах, є особливо актуальним створення ефективного і швидкого механізму реагування на подібні факти. З метою завдання конкретних матеріальних і нематеріальних збитків у певних сферах діяльності, встановлення власної інформаційної переваги, маніпулювання свідомістю, волею та почуттями громадян російські засоби масової інформації поширюють не лише недостовірну, неповну інформацію про Україну, а й відверту неправду.
    Тільки з початку 2014 року Національною комісією вже проаналізовано більше 31 тис. одиниць інформаційної продукції. Національна комісія підтримала громадську ініціативу, про яку йдеться в публікації «Українці просять Марка Цукерберга допомогти в боротьбі проти російської пропаганди» і прийняла рішення звернутися до Світового Конгресу Українців з проханням сприяння у протидії антиукраїнській інформаційній війні.
    Ведення антиукраїнської інформаційної війни стало масованим посяганням на інформаційний суверенітет України. Тепер основною формою ведення цієї інформаційної війни є психологічна агресія, що здійснюються шляхом керованого інформаційного впливу на індивідуальну, групову або масову свідомість, волю громадян, їхні почуття, дезінформування суб’єктів прийняття політичних, економічних та інших рішень, підрив інформаційної інфраструктури супротивника.
    Головними завданнями таких інформаційних психологічних операцій є деморалізація населення України, особового складу Збройних Сил України, а також спонукання їх до державної зради й переходу на бік супротивної сторони; формування у громадян України та Росії викривленого бачення подій; створення вигляду масової підтримки дій Російської Федерації з боку населення Південно-Східних регіонів нашої країни; психологічна підтримка українських прихильників радикального зближення регіонів Сходу й Півдня України з Росією.
    Інформаційна війна, яка сьогодні здійснюється проти України, може бути спрямована і проти будь­якої держави Європи. Ця війна є викликом усій міжнародній спільноті, супроводжується наростанням інформаційних загроз світовому порядку.
   Грунтовною основою протидії антиукраїнській інформаційній війні має стати єдина комплексна система захисту суспільної моралі, яка сприяла б реалізації права на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, морально­психологічному стану населення.

КОСТИЦЬКИЙ В. В.,
Голова Національної експертної комісії України
з питань захисту суспільної моралі



Web Tasarım Ajansı